< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне регулювання економіки туризму

Сутність, структура та інструменти державного регулювання економіки туризму

Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган - національну туристичну адміністрацію (HTA), роль якої в різних державних структурах неоднакова. Незважаючи на вплив ринкових механізмів регулювання в економіці закордонних країн, темпи розвитку туризму звичайно залежать від позиції HTA в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту своєї країни.

У країнах, де питанням розвитку туризму надається великого значення, правові аспекти відносин виробників і споживачів туристичного продукту не залишаються без уваги. Від туристичних фірм, які виступають посередниками між іншими підприємствами туристичної сфери й безпосереднім споживачем їхніх послуг, суттєво залежить ступінь задоволеності споживача придбаним пакетом послуг і безпекою під час подорожі. Тому в національному законодавстві різних країн передбачені особливі умови, які визначають можливість створення й регламентують діяльність туристичних фірм. Законодавчі обмеження в цій сфері ділової активності встановлюються насамперед для захисту інтересів туристів як споживачів специфічних послуг, а також для розвитку цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, у тому числі для збереження навколишнього середовища.

В останні десятиліття XX ст. спостерігалося значне зростання обсягів туристичної діяльності. Демографічний вибух 50-х років збільшив населення країн Європи й Північної Америки, які мають найвищий життєвий рівень, до 700 млн осіб. Це означало появу мільйонів потенційних мандрівників. До початку 70-х років люди, народжені в роки демографічного стрибка, досягли віку, який дозволяє активно подорожувати. У поєднанні з різними соціальними й економічними факторами це сприяло зростанню попиту на поїздки.

Отже, ще до початку 70-х років туризм розглядався як важливий фактор розвитку більшості закордонних держав. Для цього були вагомі підстави. Справді, туристична галузь розвивалася більш швидкими темпами, ніж будь-яка інша галузь економіки. Це не оминули увагою структури, які на державному рівні визначають напрями розвитку й методи стимулювання найбільш перспективних галузей економіки. Звернувши увагу на туристичну галузь, державні органи в країнах, де туризм набирав дедалі більших обертів, вдалися до заходів, здатних збільшити обсяги туристичної діяльності. Позитивну роль у збільшенні туристичних потоків відіграло, наприклад, те, що після закінчення другої світової війни політика урядів європейських країн була орієнтована на спрощення візових формальностей при перетині кордонів. Так, у повоєнні роки вперше проявилося втручання держави в розвиток туристичної галузі.

Однак необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і розвиненим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп (у нашому випадку - виробників і споживачів туристичного продукту), втручання державних органів може бути мінімальним. У країнах же з нестійкою економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це, хоча б частково, допоможе нейтралізувати негативні впливи криз. Усунення держави від участі в регулюванні діяльності туристичної галузі порушує рівновагу у взаєминах між виробником і споживачем туристичного продукту, від чого страждають переважно споживачі.

Отже, першорядним завданням є визначення ролі держави та її адміністративних установ у розвитку туристичної діяльності й просуванні національного туристичного продукту. Йдеться не стільки про конкретні заходи туристичної політики, скільки про найкращі управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, що стоять перед галуззю.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є такі:

  • - розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (звичайно це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;
  • - розробка антикризових програм, які дають змогу пом'якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту). Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом'якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як на жодну іншу, впливають фактори, які не належать до зони контролю представників цієї сфери (теракти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют тощо);
  • - створення умов, які сприяють припливу інвестицій у туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії розвитку туристичної галузі на перспективу - найвагоміший з них;
  • - вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;
  • - координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;
  • - регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції в області туристичних послуг.

То, чим зумовлений інтерес суспільних і владних структур до туризму й чи справді ця галузь потребує особливої уваги? Перш ніж відповісти на ці запитання, варто зробити кілька зауважень.

Перше зауваження стосується природи туризму, який представляє собою комплекс зі складною структурою й безліччю компонентів: засоби розміщення, підприємства харчування, установи дозвілля, організації посередники (турагенти й туроператори), екскурсійні бюро тощо. Можна сказати, що туризм поєднує декілька галузей, які відносяться з погляду державного управління, належать до різних міністерств. Отже, туризм є не тільки багатогалузевим, а й міжміністерським поняттям. З погляду державного чиновника, туристичний сектор розміщений у горизонтальній площині, тоді як інші сектори народного господарства мають більш звичну вертикальну структуру.

Міністерства туризму в країнах, де туризму надається велике значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати стосунки з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв'язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації (міністерства туризму) не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. Передусім вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які належать винятково до ії компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, де діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження вирішувати питання регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питання професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму.

Друге зауваження, яке стосується аналізованої проблеми, суто прагматичне: до складу урядів країн, які в 70-80-х роках домоглися найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств з туризму.

У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що забезпечує необхідний політичний і фінансовий рівень при вирішенні галузевих проблем і свідчить про значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії. Недарма туристична пропозиція цих країн набула світового визнання.

Правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється низкою законів, указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів належать: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України "Про внесення змін до закону України "Про туризм". Центральний орган індикативного планування та регулювання туризму України забезпечує єдиний підхід до планування туристичного бізнесу, сертифікації послуг, ліцензування діяльності підприємств і захисту прав споживачів туристичних послуг.

Умовами провадження підприємницької діяльності в туризмі є такі:

  • - ліцензування туристичної діяльності. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності, забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, а також захисту довкілля та підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської діяльності;
  • - державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем перебування підприємця. Зареєстровані суб'єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Після реєстрації відкриваються рахунки в банках;
  • - сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності;
  • - присвоєння готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії;
  • - страхування туристів на час туристичних поїздок;
  • - наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці;
  • - майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за використання туристичних ресурсів;
  • - право припинення підприємницької діяльності.

Держава також розробляє політику, стратегію і тактику туристичної діяльності на основі концепції і програми розвитку туризму. Крім того, держава підтримує туристичне підприємництво такими способами і засобами:

  • а) наданням, відповідно до законодавства України, земельних ділянок і окремих об'єктів туристичних дестинацій (природно-рекреаційних і туристично-екскурсійних ресурсів країни);
  • б) сприянням матеріально-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню туристичного бізнесу;
  • в) підготовкою і підвищенням кваліфікації кадрів для туристичної діяльності;
  • г) стимулюванням інноваційних проектів, забезпеченням конкуренції і недопущення монополізму в туризмі.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >