Обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання, пов'язаних з екологічною небезпекою

Практичне впровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, здійснюється у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 178855, яка розроблена відповідно до вимог Законів України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та "Про страхування" з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну третіх осіб, у т.ч. довкіллю (природним ресурсам, територіям та об'єктам природно-заповідного фонду), внаслідок пожеж та/або аварій на об'єктах підвищеної небезпеки.

До суб'єктів обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, є страхувальники, страховики й треті особи, яким внаслідок пожеж та/або аварій на об'єктах підвищеної небезпеки заподіяна пряма шкода.

Страхувальники - суб'єкти господарювання, яким належать об'єкти підвищеної небезпеки на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління, які користуються або володіють об'єктами підвищеної небезпеки.

Страховики - юридичні особи - резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензію на проведення обов'язкового страхування.

Треті особи - фізичні та юридичні особи, яким може бути заподіяна шкода внаслідок пожежі та/або аварії на об'єкті підвищеної небезпеки, крім осіб, які знаходилися в трудових відносинах із страхувальником, а також тих, які несанкціоновано або під час виконання службових обов'язків перебували на об'єкті підвищеної небезпеки.

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третім особам внаслідок пожежі та/або аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

З методологічної точки зору, важливим є трактування понять, які використовуються під час проведення екологічного страхування.

Пожежовибухонебезпечним об'єктом є той, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна чи кілька пожежовибухонебезпечних чи пожежонебезпечних речовин та матеріалів у кількості, що є підставою для віднесення його будівлі, споруди та приміщення до відповідних категорій, встановлених нормативними актами.

Аварія на об'єкті підвищеної небезпеки - небезпечна подія техногенного характеру (наднормативний викид небезпечних речовин, пожежа, вибух тощо), яка виникла під час експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки й призвела до некерованих змін його стану, загибелі людей або тимчасової, або незворотної втрати працездатності, або здоров'я людини та заподіяння шкоди довкіллю.

Аварія санітарно-епідеміологічного характеру - аварія, внаслідок якої стався неконтрольований викид чи скид у середовище життєдіяльності людини хімічних, біологічних (бактеріологічних) сполук, що спричинило загибель людей або призвело чи може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людини, а також до проведення лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів серед населення чи до негативних наслідків для середовища життєдіяльності людини.

Одним із ключових питань у взаємовідносинах між страхувальником, страховиком та третіми особами є поняття страхового випадку. Страховим випадком вважається заподіяння прямої шкоди третім особам внаслідок пожежі та/або аварії на об'єкті підвищеної небезпеки під час дії договору обов'язкового страхування, у результаті чого виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Базовими параметрами договору екологічного страхування виступають страхова сума, страхові відшкодування, страховий тариф.

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки й становить:

o для групи об'єктів 1 категорії небезпеки - 200000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент обчислення страхової суми;
o для груп об'єктів 2 категорії небезпеки - 70000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент обчислення страхової суми;
o для груп об'єктів 3 категорії небезпеки - 45000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент обчислення страхової суми.

Страхові виплати проводяться у розмірах:

1) на відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю третіх осіб внаслідок настання страхового випадку, - 50% страхової суми, у т.ч. на одну особу страхова виплата встановлюється:
- o у разі виплати страхового відшкодування спадкоємцям третьої особи, яка загинула (померла), - 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- o у разі встановлення третій особі 1, II і III групи інвалідності - відповідно 450, 375 і 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- o за кожний день непрацездатності третьої особи - один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, але не більше, ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за весь час втрати працездатності;
2) на відшкодування шкоди, заподіяної природним ресурсам, територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, - 30% страхової суми;
3) на відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, - 20% страхової суми.

Розмір максимального страхового тарифу у відсотках від страхової суми на 12 місяців визначається у залежності від категорії небезпеки об'єкта підвищеної небезпеки й становить:

для груп об'єктів 1 категорії небезпеки - 1,5%;

для груп об'єктів 2 категорії небезпеки - 0,6%;

для груп об'єктів 3 категорії небезпеки - 0,4%.

У разі настання страхового випадку під час дії договору страхування страхувальник повинен протягом двох робочих днів з дати його настання письмово повідомити страховика про настання страхового випадку, його характер, попередньо встановлені причини, розмір шкоди та вжиті заходи для зменшення збитків.

Запровадження в обов'язковому порядку даного виду страхування безумовно сприятиме підвищенню матеріальної відповідальності забруднювачів довкілля, дозволить використовувати страхування як додатковий фінансовий інструмент на природоохоронні потреби підприємств, тим самим забезпечуючи необхідний рівень екологізації технологічних процесів.