< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Безробіття та інфляція

Безробіття як макроекономічне явище. Теорії безробіття

Макроекономічний підхід, або погляд на національну економіку як єдине ціле, відкриває нам ще одну важливу економічну і соціальну проблему — безробіття. Це — макроекономічне явище, яке в період економічних спадів і депресій набуває особливої гостроти, стає першочерговим завданням економічної політики уряду.

Безробіття є ознакою неповної зайнятості трудових ресурсів, тобто недостатньої (лише часткової) забезпеченості працездатного населення можливостями працювати і мати власне джерело доходу.

Населення країни за ознаками зайнятості і безробіття має таку структуру (рис.15.1).

Структура населення за ознаками зайнятості і безробіття.

Рис. 15.1. Структура населення за ознаками зайнятості і безробіття.

Працездатне населення включає усіх людей, хто за віком і за станом здоров'я здатен працювати. За критеріями МОП, працездатним вважається вік від 15 до 70 років. Решта людей складають непрацездатне населення.

Економічно активне населення — це та частина працездатного населення, яка: по-перше, фізично, розумово і професійно придатна до економічної діяльності; по-друге, прагне до участі у суспільній праці, наполегливо готує себе, активно шукає свою "нішу" і постійно виборює право її займати.

Відповідно до економічно неактивного населення належить та частина працездатних осіб, які не шукають роботу або припинили її пошуки. До цієї категорії частково відносяться пенсіонери, учні старших класів, студенти, домогосподарки, ув'язнені та інші.

Зайняте населення включає усіх тих, хто має роботу як джерело доходу. Зайнятими вважаються усі, хто працює за наймом, та самозайняті (зайняті підприємницькою діяльністю).

Основні форми зайнятості:

  • - стандартна поєна зайнятість — зайнятість за наймом в одного підприємця протягом повного робочого дня (тижня, року);
  • - часткова зайнятість — зайнятість за наймом протягом неповного робочого дня (тижня, року);
  • - тимчасова зайнятість — зайнятість, термін якої обумовлений трудовим договором (контрактом);
  • - самозайнятість — зайнятість підприємницькою діяльністю та роботою не за наймом (наприклад, творчою діяльністю).

Безробітні — це та частина економічно активного населення, яка не має роботи, але здатна працювати і, що дуже важливо, активно шукає роботу (за критеріями МОП, щонайменше упродовж чотирьох останніх тижнів).

Безробіття як макроекономічне явище пояснюється по-різному. Розглянемо основні теорії безробіття.

Класична теорія безробіття базується на уявленні, що ринок цілком конкурентний і здатен сам урівноважувати попит на працю та її пропозицію. Безробіття, або неповна зайнятість, може мати місце лише як тимчасове явище і в короткочасному періоді (до 3-х років). Коли ж безробіття в країні стає тривалим, то, на думку неокласиків, це може бути тільки наслідком втручання у ринкову систему ззовні (наприклад, з боку профспілок або держави). Таке втручання, як правило, призводить до підвищення заробітної плати і втрати гнучкості її як ринкового регулятора. Зависока заробітна плата (вище рівноважного рівня) призводить до появи безробітних, оскільки при підвищенні платні наймані працівники готові більше працювати, а роботодавці, зі свого боку, менше потребують додаткової робочої сили. Виходить, що профспілки захищають інтереси працюючих, а не безробітних. Таким чином, з погляду класиків та їхніх послідовників, у чиємусь безробітті винні ті, що мають роботу, бо, проявляючи свій егоїзм, вони добиваються підвищення оплати праці, а тим самим спонукають роботодавців до скорочення дорогої для них робочої сили і перекривають можливості для працевлаштування тих, хто шукає роботу.

Позиція неокласиків не залишилася без уваги політиків. У другій половині XX ст. у законодавство розвинених країн було внесено зміни, спрямовані на обмеження тиску на роботодавців з боку профспілок та посилення ролі ринкового саморегулювання.

Марксистська теорія безробіття стверджує, що причиною безробіття, як і циклічних економічних криз, є сама капіталістична система виробництва, закладена у її основу приватна власність на засоби виробництва. У гонитві за прибутками капіталісти (власники підприємств) змінюють структуру функціонуючого капіталу: чимраз більшу частку коштів вкладають у придбання засобів праці (нових споруд, машин, устаткування) і меншу — у найм робочої сили. Це, на думку К Маркса, призводить до відносного перенаселення, тобто надлишку трудових ресурсів відносно реальних потреб капіталістів. Існування безробіття, яке він образно назвав промисловою резервною армією, стає необхідною умовою для забезпечення росту капіталістичного виробництва. Армія безробітних вигідна підприємцям ще й тим, що вона тисне на зайнятих і робить їх покірливими перед своїми роботодавцями, а ті використовують можливості, аби під різними приводами урізати заробітну плату та зробити працю робітників ще більш інтенсивною (напруженою).

Зауважимо: сучасні економісти-теоретики у більшості своїй поділяють думку Маркса щодо об'єктивної необхідності безробіття, але не приймають його пояснення причин існування цього макроекономічного явища.

Кейнсіанська теорія безробіття пояснює безробіття недостатністю ефективного сукупного попиту. У полеміці з класиками з цього приводу Дж.М. Кейнс оперує такими аргументами:

  • 1) теоретично зниження зависокої заробітної плати (тобто такої, що перевищує рівноважний рівень на конкурентному ринку) і справді може підвищити зайнятість, як на цьому наголошують класики, а, проте, на практиці здійснити цей захід малоймовірно. Очевидно, він має на увазі те, що цей захід викличе масовий спротив працюючих і через це народні обранці (депутати, президент) не відважаться піти проти волі свого електорату;
  • 2) заробітна плата — це не лише елемент витрат для підприємства, але й джерело доходів для працівників і їхніх сімей. Тому зниження заробітної плати обов'язково призведе до скорочення споживчого попиту, а слідом за цим — і до скорочення виробництва та зайнятості;
  • 3) попит на працю як виробничий ресурс визначається в кінцевому підсумку споживчим попитом. Ось чому споживчий попит потрібно не обмежувати, а навпаки, заохочувати (наприклад, зниженням податкових ставок, кредитних ставок тощо). І тут Кейнс звертає увагу на психологічні фактори, або мотиви поведінки всіх економічних суб'єктів (споживачів та виробників як інвесторів).

Зайнятість залежить також, каже далі Кейнс, від інвестиційного попиту, тобто готовності підприємців вкладати кошти у бізнес-проекти. Попит на інвестиції залежить найбільше від очікуваної норми прибутковості та рівня банківських кредитних ставок. Отже, за Кейнсом, зайнятість економічно активного населення в принципі визначається не на ринку праці, а на товарному і грошовому ринках. Ринок праці визначає лише рівень номінальної заробітної плати та його вплив на пропозицію праці, але він глухий щодо повноти зайнятості працездатного населення. Тому для зниження безробіття, або, що те саме, збільшення зайнятості, держава покликана стимулювати сукупний (агрегатний) попит і таким чином підтримувати рівновагу між товарним та грошовим ринками країни.

Кейнсіанська теорія зайнятості була високо оцінена науковою громадськістю і використовується в зарубіжних країнах як наукова основа для формування системи державного регулювання зайнятості.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >