< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Страховики та страхувальники

Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також ті, які одержали у визначеному порядку ліцензію на проведення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні проводиться тільки страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених національним законодавством, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до вимог Закону України "Про страхування". Використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова "страховик", "страхова компанія", страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на провадження страхової діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана із формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність. Юридичні особи, які не відповідають цим вимогам, не можуть займатися страховою діяльністю.

Структура відносин

Рис. 1.2. Структура відносин "страховик — страхувальник"

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Принципи страхування

В основу надання страхових послуг покладено специфічні принципи. Основними принципами страхування є:

  • — вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;
  • — страховий ризик;
  • — страховий інтерес;
  • — максимальна сумлінність;
  • — відшкодування в межах завданих збитків;
  • — суброгація;
  • — контрибуція;
  • — диверсифікація.

Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування. Цей принцип властивий для добровільного страхування. Страхувальник може обирати на власний розсуд страховика, якому надана відповідними органами ліцензія на даний вид страхування. При цьому страховик теж вільний у виборі того чи іншого виду добровільного страхування.

Страховий ризик — це певна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес завжди пов'язаний з наявними правовідносинами, зокрема правом власності або володіння тим чи іншим об'єктом, зобов'язанням щодо відшкодування збитків, яке визначає предмет майнового інтересу особи (страхувальника) чи зобов'язанням піклуватися про членів сім'ї і вимагає його волевиявлення щодо забезпечення страхового захисту такого майнового інтересу. Кожен власник зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо. У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, зацікавлені (мають інтерес) отримати прибуток.

Максимальна сумлінність. Сторони, які вступають у страхові відносини, повинні довіряти одна одній. Укладаючи договір страхування, страхувальник і страховик не повинні приховувати один від одного інформацію стосовно об'єкта страхування.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхове відшкодування згідно зі ст. 10 Закону України "Про страхування" не може перевищувати розмірів прямого збитку, якого зазнав страхувальник, а відтак приносити страхувальникові прибуток. За цим принципом, матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку.

Суброгація — це передача страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Якщо страхувальник на відшкодування збитків отримує кошти з іншого джерела, то він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип не дає можливості страхувальникам застраховувати одне й те саме майно кілька разів з метою наживи.

Диверсифікація — обмеження поширення активності страхових компаній за рамки основного бізнесу.

Контрольні запитання

  • 1. Чому середньовічне страхування зазвичай називають гільдійсько-цеховим?
  • 2. Коли виникло перше страхове товариство в галузі морського страхування?
  • 3. Кого визнають страхувальником?
  • 4. Кого визнають страховиком?
  • 5. Що може бути предметом безпосередньої діяльності страховика?
  • 6. Які основні принципи страхування?
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >