< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Матеріальна відповідальність працівників

Матеріальна відповідальність працівників — це один із видів юридичної відповідальності, що виражається в зобо­в'язанні працівників покрити цілком або частково матеріаль­ний збиток, завданий з їхньої провини.

Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідаль­ності працівника є:

  • — перебування працівника в трудових відносинах із під­приємством, установою, організацією, якій було заподіяно збитку;
  • — визначення розміру матеріальної відповідальності пра­цівника;
  • — наявність провини працівника.

Умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за зби­ток, завданий підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових зобов'язань (ст. 130 КЗпП України).

Підставою для притягнення працівників до матеріальної відповідальності є наявність прямого дійсного збитку, завда­ного підприємству (установі, організації), де вони працюють.

Таким збитком є реальні, а не передбачувані збитки, що полягають у втраті, погіршенні, зниженні цінності майна. Так, якщо з вини працівника було виведено з ладу верстат, прямим збитком є вартість його ремонту.

Вимога відшкодування вартості продукції, яку можна було б випустити за час простою верстата, є незаконною, тому що це вже вимога про відшкодування втраченої вигоди, стягнен­ня якого з працівника трудовим законодавством не передба­чено. На працівника не може покладатися відповідальність за збиток:

  • — що належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;
  • — заподіяний працівником, який перебував у стані край­нього збудження;
  • — що виник унаслідок виконання працівником незаконно­го наказу власника або уповноваженого ним органу, що й призвело до збитку;
  • — завданий унаслідок стихійного лиха (землетрусу, по­вені, пожежі та ін.), якщо при цьому працівник виконував свої трудові обов'язки.

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

  • 1. працівники — за псування або знищення через не­дбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, ор­ганізацією працівнику в користування;
  • 2. керівники підприємств, установ, організацій, їхні за­ступники, а також керівники структурних підрозділів на під­приємствах, в установах, організаціях і їхні заступники, якщо збиток завдано зайвими грошовими виплатами, непра­вильною організацією обліку та збереження матеріальних або грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для за­побігання простоям, випуску неякісної продукції, розкрадан­ню й псуванню матеріальних або грошових цінностей.

Керівники підприємств несуть відповідальність або разом із працівниками, які завдали збитку, або самі, але за умови, що мова йде про прямий дійсний збиток і його не може бути відшкодовано безпосередніми винуватцями.

Працівники несуть матеріальну відповідальність у повно­му розмірі збитку, завданого з їхньої провини підприємству, установі, організації, якщо:

  • — між працівником і підприємством, установою, організа­цією відповідно до ст. 135 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна й інших цінностей, переданих йому для збереження або з іншою ме­тою;
  • — майно або інші цінності було отримано працівником під звіт за одноразовим дорученням або за іншими разовими до­кументами;
  • — збитку завдано діями працівника, що мають ознаки дій, переслідуваних у карному порядку;
  • — збитку завдано працівником, який перебував у нетвере­зому стані;
  • — збитку завдано недостачею, навмисним знищенням або псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при виготовленні їх, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу й інших пред­метів, виданих підприємством, установою, організацією пра­цівникові в користування;
  • — відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за збиток, завданий під­приємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (ст. 134 КЗпП України);
  • — посадова особа винна в незаконному звільненні або пе­реведенні працівника на іншу роботу (ст. 134, 237 КЗпП України).

Договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією тільки з працівниками, які досягли 18 років і обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі збереженням, опрацюванням, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому ціннос­тей (ст. 135 КЗпП України).

Ці договори можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. До них належать:

  • — касири всіх спеціальностей;
  • — завідувачі складів й комірники, які завідують окреми­ми складами;
  • — завідувачі магазинів;
  • — завідувачі відділів або секцій магазинів, якщо в цих від­ділах або секціях ведеться окремий облік товарів окремим штатом;
  • — інкасатори й експедитори;
  • — гардеробники;
  • — лоточники, продавці ларків і продавці друкованої про­дукції в кіосках;
  • — завідувачі ощадних кас, їхніх відділів й відділень, конт­ролери;
  • — шофери, які займаються централізованим постачанням матеріалів та устаткування;
  • — шофери автобусів міжміського й приміського сполучен­ня, які працюють без кондукторів;
  • — шофери легкових і вантажних таксомоторів;
  • — працівники, які одержують і супроводжують товарно-матеріальні цінності;
  • — завідувачі господарства (якщо немає завідувачів складів);
  • — майстри дільниць, бригадири й слюсарі станцій техніч­ного обслуговування, що поєднують функції виконавця робіт з обов'язками завідувача складу;
  • — позаштатні агенти з розповсюдження преси;
  • — сортувальники, бригадири сортувальників і оброблюва­чі передплати, які приймають передплату на газети й журна­ли або здійснюють касові операції;
  • — експедитори, відповідальні за збереження вантажів при транспортуванні;
  • — керуючі будинками й коменданти;
  • — кухарі, сестри-хазяйки дошкільних дитячих установ і таборів;
  • — завідувачі й кастелянші підприємств, гуртожитків і го­телів;
  • — завідувачі гаражів, автомеханіки (якщо немає посади завідувача гаражу);
  • — головні тренери, тренери за видами спорту;
  • — пакувальники, які одержують товарно-матеріальні цін­ності зі складів для упаковування;
  • — вантажники, які супроводжують вантажі і є відпові­дальними за збереження їх у дорозі;
  • — начальники цехів підготовки й комплектування сиро­вини та готової продукції на швейних, взуттєвих, галантерей­них, трикотажних виробництвах або підприємствах;
  • — старші майстри цехів, дільниць і змінні майстри цехів, дільниць, агрегатів, конвеєрів у всіх галузях легкої промисло­вості;
  • — лазники, які продають квитки і зберігають грошовий виторг;
  • — бібліотекарі;
  • — диспетчери транспортних господарств;
  • — заправники пальним автомашин і тракторів;
  • — слюсарі-інструментальники, які приймають і видають інструменти;
  • — буфетники підприємств громадського харчування;
  • — завідувачі виробництва підприємств громадського хар­чування;
  • — приймальники пунктів прийняттю склотари (постанова Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 28.12.77 № 447/24).

До перерахованих працівників, з якими укладаються дого­вори про повну матеріальну відповідальність, належать та­кож інші категорії працівників, що слід враховувати при укладанні договору.

На підприємствах, в установах та організаціях недержав­ної форми власності за наявності в статуті положення, що пе­редбачає можливість установлення матеріальної відповідаль­ності й для інших категорій працівників, такі вимоги можуть передбачатися колективним договором.

Договори про повну матеріальну відповідальність, укла­дені з особами, які не досягли 18-річного віку або не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі до­говори укладати, є недійсними і не мають юридичних зобо­в'язань щодо відшкодування збитку працівниками (ст. 135 КЗпП України).

Не може прирівнюватися до укладання договору про повну матеріальну відповідальність взяття працівником односторон­нього зобов'язання. Проте на працівника може бути покладено зобов'язання з відшкодування завданого збитку в межах пов­ного його розміру, якщо для цього є інші вагомі підстави.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі збитку, за­вданого з вини працівника, що має ознаки дій, переслідуваних у карному порядку, покладається на нього незалежно від того, чи є цей працівник матеріально відповідальною особою.

Повну матеріальну відповідальність за спеціальними зако­нодавчими й нормативними актами незалежно від укладення договорів про матеріальну відповідальність несуть:

  • — працівники роздрібної торгівлі — за недостачу або псу­вання переданих їм товарів, інвентаря, устаткування та ін.;
  • — касири — за незбереження всіх прийнятих ними ціннос­тей і за пошкодження їх;
  • — працівники підприємств системи зв'язку — за загублення або затримку доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень тощо.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність уста­новлюється лише в тому разі, якщо робота, пов'язана зі збере­женням, опрацюванням, продажем (відпусканням), транс­портуванням або застосуванням у процесі виробництва цін­ностей, яка на цьому підприємстві, в установі, організації виконується спільно, передбачена Переліком робіт, при вико­нанні яких допускається встановлення такої матеріальної відповідальності.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність уста­новлюється за умови:

  • — погодження з профспілковим комітетом;
  • — згоди всіх членів колективу (бригади);
  • — укладення письмового договору з усіма членами колек­тиву (бригади).

Колективна (бригадна) відповідальність покладається лише на працівників, які підписали договір. При постановці питання про притягнення працівника (бригади) до матеріаль­ної відповідальності власник або уповноважений ним орган має довести наявність тих юридичних фактів, відповідно до яких закон передбачає покладання такої відповідальності (ст. 138 КЗпП України).

Типовий договір про матеріальну відповідальність праців­ників подано в дод. 7.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >