Методи теоретичних досліджень

Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які безпосередньо стосуються процесу практичного пізнання. Найчастіше використовують методи руху думки від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний і системний.

Рух від абстрактного до конкретного є загальною формою руху наукового пізнання, відтворенням дійсності в мисленні. Згідно з цим методом у процесі пізнання виокремлюють два відносно самостійні етапи. Перший етап - перехід від чуттєво-конкретного, від конкретного у дійсності до його абстрактних визначень. Другий етап є рухом від абстрактного до конкретного, тобто у прямуванні думки від абстрактних визначень об'єкта до конкретного. На цьому етапі немовби відновлюється вихідна цілісність об'єкта.

Рух від абстрактного до конкретного не можливий без попереднього "анатоміювання" об'єкта думкою, без руху від конкретного в дійсності до абстрактних його визначень.

Гіпотетико-дедуктивний метод використовують як інструмент обґрунтування готового, наявного знання. За його допомогою виводять наслідки з гіпотез і перевіряють їх за допомогою фактів. Використання цього методу в суспільних науках, які переважно належать до описових, на відміну від природничих, пов'язане з певними труднощами, оскільки в них не виокремлені найважливіші узагальнення й факти з багатьох інших, другорядних, а загальні гіпотези не відокремлені від похідних. Негативно позначається на цьому і дуже велика кількість гіпотез.

Системний метод ґрунтується на ідеї про те, що навколишня дійсність є єдиним цілим, речі та явища пов'язані одне з одним багатьма зв'язками. Системному методу властивий розгляд певної сукупності об'єктів (матеріальних чи ідеальних), у процесі якого з'ясовується, що їх взаємозв'язок і взаємодія спричинюють виникнення нових інтегративних властивостей системи, яких немає у її складників.

Теоретичні методи насамперед пов'язані з вивченням наукової літератури, наприклад праць класиків з питань людинознавства в цілому і педагогіки зокрема; загальних і спеціальних праць з педагогіки та психології; історико-педагогічних праць і документів; періодичних педагогічних видань; художньої літератури про школу, виховання, вчителя; довідкової педагогічної літератури, підручників та методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Під час роботи з науковою літературою використовують такі методи, як складання бібліографії, реферування, конспектування, анотування, цитування. З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми, аналізу шкільної (або для вищих навчальних закладів), вчительської й учнівської документації.

Методи, що застосовуються на емпіричному і теоретичному рівнях досліджень

Методи емпіричного й теоретичного рівнів дослідження зорієнтовані на безпосередню дійсність і одночасне використання абстрактних пізнавальних образів (уявлень, ідей, концепцій, понять), які стосуються цієї дійсності. До цих рівнів дослідження належать такі методи: абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія та моделювання.

Сутність методу абстрагування полягає в уявному виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища. Це означає мисленнєве проникнення дослідника вглиб об'єкта, з'ясування його сутності.

Аналіз і синтез як логічні методи пізнання виникли на підставі практичної діяльності та досвіду людини. Практичне розчленування й поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу. Аналіз і синтез - два мисленнєві процеси, що органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. Аналіз полягає в розкладенні об'єкта на складники під час дослідження. Внаслідок синтезу з'являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення та взаємовпливу. Аналіз (гр. analysis - розкладання) - мисленне або практичне розчленування цілого на частини. Аналіз формує в дослідника здатність до структурування об'єкта дослідження, до визначення його складників без взаємодії з ним шляхом логічної абстракції. Синтез (гр. synthesis - складання) - об'єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому суперечність і протилежність послаблюються або усуваються. Отже, єдність аналізу й синтезу забезпечує адекватне відображення дійсності у свідомості людини.

У науковому мисленні аналіз і синтез у кожній галузі досліджень конкретизуються й детально розвиваються на засадах закономірностей, які вивчають відповідні науки. Відтак правильно використовуючи їх, дослідник не лише пізнає ці об'єкти, а й виробляє в собі здатність до подальшого творчого застосування методів.

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття якогось педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (протоколи) спостережень. Спостереження проводиться, зазвичай, за заздалегідь визначеним планом з вирізненням конкретних об'єктів спостереження. Можна виокремити такі етапи спостереження:

• - визначення завдань і мети (для чого, з якою метою проводиться спостереження);
• - вибір об'єкта, предмета та педагогічної ситуації (що спостерігати);
• - вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об'єкт і найбільше забезпечує отримання необхідної інформації (як спостерігати);
• - вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);
• - обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат).

На відміну від повсякденного спостереження, педагогічне спостереження, що спеціально здійснює дослідник, завжди має бути цілеспрямованим, певною мірою спланованим, пошуковим. Цей метод має важливу перевагу: він не потребує значної спеціальної підготовки, дає змогу швидко одержати інформацію, вивчити й проаналізувати педагогічні явища і процеси у природних умовах. Однак спостереженню не властиві повторюваність та стійкість, тому педагог-дослідник може випадково помітити (чи, навпаки, не помітити) якусь важливу для керування експериментом обставину, факт, подію і т. ін. Спостереження за тим чи іншим педагогічним явищем допомагає побачити зовнішнє й не завжди розкриває його причини, тобто сутнісне, внутрішнє. Щоб зменшити ці недоліки, дослідник повинен розвивати в собі психологічну і педагогічну пильність.

Спостереження використовується, як правило, для збирання й узагальнення первинної інформації. За рівнем стандартизації процедури спостереження поділяють на запрограмовані (з реєстрацією строго визначених ознак спостереження); частково стандартизовані (з використанням протоколів, щоденників спостереження); такі, що не контролюються. Розробка програми наукового спостереження передбачає п'ять етапів.

• 1. Визначення мети і завдань. Мета зумовлює спрямованість спостереження. Завдання можуть включати попереднє орієнтування в об'єкті спостереження, висування і перевірку гіпотез, уточнення та перевірку результатів, одержаних за допомогою інших методів. Основними завданнями у програмі спостереження можуть бути побудова і класифікація умов, ознак, які утворюють ситуацію, що підлягає спостереженню.
• 2. Вибір об'єкта, предмета і ситуації спостереження. Об'єктом спостереження можуть бути соціальні спільноти, групи, окремі особи в різноманітних ситуаціях, тобто в комплексі умов, за наявності яких об'єкт підлягає спостереженню. Згідно з програмою дослідження спостереження ситуації можуть бути природними та експериментальними, керованими і некерованими, спонтанними й організованими та ін. Предметом спостереження можуть бути ознаки, властивості, умови, форми поведінки індивідів, груп у певній соціокультурній ситуації, середовищі.
• 3. Вибір засобу (виду) і визначення категорій та ознак, за якими буде відстежуватися й оцінюватися ситуація спостереження. Категорії - це групи емпіричних ознак об'єкта спостереження, що реєструються під час спостереження і в стандартизованих спостереженнях виявляються в певних показниках. Критерії спостереження можуть бути описовими або оціночними. Ознаки відображають найбільш значущі сторони об'єкта.
• 4. Вибір засобів реєстрації об'єкта спостереження визначається цілями й завданнями дослідження, об'єктом, предметом і видом спостереження.
• 5. Обробка та інтерпретація інформації. У підсумковому документі, звіті висвітлюються дані про час, місце, ситуацію та способи спостереження, наводиться характеристика спостережуваних ситуацій, підкреслюються елементи новизни одержаних даних і подаються висновки.

Залежно від ступеня залучення дослідника до середовища, що вивчається, виокремлюють два види спостережень: включене (спостерігач бере участь у спостереженні) і побічне (спостерігач діє "збоку"). За характером взаємодії з об'єктом визначають такі види спостережень: приховане (досліджувані не знають, що за ними спостерігають) та відкрите (досліджувані знають про спостереження).

Відносно часу дослідження розрізняють однократне (одиничне), періодичне (здійснюється у визначеному терміні) і лонгітюдне (від англ. longitude "довгота" - постійний контакт дослідника і об'єкта).

Метод опитування як виявлення позиції респондентів використовується практично на всіх етапах збирання інформації. Основними документами, що дають змогу зібрати первинну інформацію, є опитувальний лист та анкета.

Опитування здійснюється такими способами:

• 1) за колом опитуваних (приватні особи, співробітники установи, користувачі та ін.);
• 2) за кількістю одночасно опитуваних (поодинокі чи групові інтерв'ю);
• 3) за кількістю тем опитування (одна або кілька тем (аспектів));
• 4) за рівнем стандартизації (вільна схема або структурована, повністю стандартизована);
• б) за частотою опитування (одне або багаторазове опитування).

До переваг методу опитування зараховують: можливість індивідуального підходу до кожного з опитуваних, що забезпечує атмосферу довіри; можливість отримання додаткової інформації. Основними його недоліками є: складність контролювання відповідей; важкість порівняння результатів; утруднення в опрацюванні; значні витрати.

Перехід від спостереження до вимірювання потребує відповідних приладів та інструментарію, нових понять і припущень. У розвитку емпіричного пізнання вимірювання є його вищим та найдосконалішим способом.

Тестування (з англ. test проба, перевірка) розуміють як випробування, призначене для встановлення кількісних або якісних індивідуально-психологічних розходжень. Залежно від предмета вимірювання виокремлюють такі тести:

• - інтелекту (вивчення рівня розвитку мислення та пізнавальних процесів загалом);
• - здібностей (тести загальних і спеціальних здібностей на оволодіння певними знаннями, вміннями й навичками);
• - досягнень (визначають рівень оволодіння знаннями, вміннями і навичками в будь-якій галузі - навчальній, професійній, спортивній);
• - особистості (спрямовані на вивчення різних аспектів особистісного розвитку, таких як інтереси, мотиви, емоції, відносини та ін.);
• - міжособистісні (передбачають оцінювання відносин у групі). За характером тестових завдань виокремлюють такі види тестів:
• - вербальні (матеріал яких подано в усній формі);
• - образні (малюнки, схеми);
• - практичні (виконуються за допомогою маніпулювання реальними об'єктами);
• - комбіновані (поєднують як вербальний, так і невербальний матеріал завдань).

За формою постановки завдань тести поділяють на бланкові (папір та олівець), апаратурні, усні й малюнкові. Залежно від кількості досліджуваних, тести класифікують як індивідуальні та групові.

Інтерв'ювання (з англ. interview - зустріч, бесіда) - метод одержання інформації під час усного безпосереднього спілкування. Також передбачає реєстрацію й аналіз відповідей на запитання та вивчення особливостей невербальної поведінки респондентів. Респондент (з англ. respond - відповідь) - людина, яка бере участь в опитуванні в ролі джерела інформації.

На відміну від звичайної бесіди, процедура інтерв'ювання має чітку мету, передбачає попереднє планування дій щодо збирання інформації й обробку одержаних результатів. За формою спілкування інтерв'ю класифікують на вільне, стандартизоване і напівстандартизоване.

Вільне інтерв'ю - це бесіда, в якій дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру запитань.

Стандартизоване інтерв'ю - це проведення опитування за чітко розробленою схемою, однаковою для всіх респондентів.

Напівстандартизоване інтерв'ю - засноване на використанні двох видів запитань, а саме: обов'язкових (загальних) і уточнювальних.

Анкетування - це процедура проведення опитування в письмовій формі за допомогою заздалегідь підготовлених бланків. Анкета (з фрав. enquête - список запитань) самостійно заповнюється респондентом.

Цей метод має такі переваги: висока оперативність; можливість організації масових досліджень; відсутність впливу особистості і поведінки дослідника на роботу респондентів.

Контент-аналіз (з англ. content - зміст) - метод виявлення й оцінювання характеристик інформації, що містяться в текстах і мовних повідомленнях. Цей метод включає: акцентування системи опорних понять (категорій аналізу); пошук їх індикаторів - слів, словосполучень, суджень тощо (одиниць аналізу); статистичну обробку. За своєю сутністю контент-аналіз передбачає переклад якісно поданої інформації на мову чисел.

Загальні етапи зазначеного методу: підготовчий (розробка програми аналізу матеріалу); виконавчий (сукупність процедур з виокремлення індикаторів категорій і реєстрації характеристик їх наявності в тексті); етап обробки даних (зміст його визначається метою дослідження).

Метод соціометрії (від лат. - суспільство) використовується для діагностики міжособистісних відносин у незначних (малих) контактних групах, які існують не менше 6 місяців. Соціометричний метод дослідження групи дає змогу виявляти: особливості систем неформальних відносин у групі; ступінь психологічної сумісності конкретних людей; внутрішньогруповий статус учасників процедури; якість психологічної атмосфери групи загалом.

Зазвичай одне запитання вимагає декілька відповідей (виборів). Соціометричний критерій - так звана конкретна ситуація вибірки, яка формулюється у вигляді письмового або усного запитання до всіх учасників діагностичної процедури. Основними вимогами до формулювання соціометричних критеріїв є: сенс питань має бути беззаперечним для всіх членів групи; усі ситуації вибору повинні описуватися максимально конкретно й точно; необхідно, щоб запитання викликали певний інтерес у більшості респондентів і мали значущість для них.

Важливою умовою проведення соціометрії є досить позитивні стосунки між дослідником і респондентами.

Порівняння. Основу цього методу становить порівняння окремих параметрів або сукупних ознак досліджуваних об'єктів, встановлення відмінностей і подібностей між ними. Порівняння - метод пізнання дійсності, має встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об'єктами. Широко використовують порівняння для систематизації і класифікації понять, адже це дає змогу зіставляти невідоме з відомим, пояснити нове через вже наявні поняття і категорії. Роль порівняння в пізнанні не варто переоцінювати, оскільки воно, здебільшого, має поверховий характер, відображаючи лише перші етапи дослідження. Водночас порівняння є передумовою для проведення аналогії.

Особливість індукції та дедукції, як методів пізнання дійсності, полягає в переході знання про одиничне й окреме в знання про загальне, і навпаки. Індукція нерозривно пов'язана з дедукцією.

Індукція - метод пізнання, згідно з яким на основі інформації про часткове роблять висновки про загальне. Метод індукції найчастіше застосовують для перевірки гіпотез. Розрізняють індукцію повну і неповну. Повна - коли на підставі властивостей елемента роблять висновок про наявність аналогічних властивостей у всіх елементів цього класу. Сутність неповної індукції полягає у висновках про наявність усіх властивостей у елементів певного класу на підставі наявності лише деяких властивостей у елементів цього класу. Недоліком індукції є неможливість чітко обґрунтувати загальне, адже розглядається лише частина сукупності.

Дедукція - метод пізнання, заснований на висновках про часткове на підставі інформації про загальне. Реалізація дедукції виявляється як виведення певних тверджень на підставі вихідних положень. Ці положення, відповідно до теорії, тлумачать як дедуктивні. Недоліками дедукції є неможливість чіткого обґрунтування загальної передумови.

Аналогія - метод пізнання, що ґрунтується на перенесенні однієї або кількох характеристик відомого явища на невідоме. Особливістю цього методу є конструювання висновків про можливу подібність предметів за одними ознаками на підставі їх подібності за іншими. Вважається, що аналогія є особливим випадком індукції. Важливість її виявляється у висуванні припущень у ході здобуття нового знання, формулювання гіпотез, нових ідей тощо. Цей метод сприяє влучному формулюванню проблеми й визначенню напряму дослідження, а також полегшує розуміння складних процесів, будучи підґрунтям наукового моделювання.

Моделювання - метод пізнання явищ і процесів, який ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об'єкта досліджень (оригінала) подібним на нього (моделлю). Зазначений метод застосовують, якщо безпосереднє вивчення предметів, процесів, явищ неможливе або недоцільне. Використання методу моделювання дає змогу пізнавати недоступні для дослідників процеси та явища, чіткіше уявляти їх.

Вимірювання - подання властивостей реальних об'єктів у вигляді числової величини. Процес вимірювання полягає у встановленні величини об'єкта, явища, процесу в порівнянні цієї величини з одиницею вимірювання.

Експеримент. Сутність цього методу полягає в ініціюванні дослідником процесів і явищ, до яких він має науковий інтерес. Експеримент (лат. - проба, дослід) - метод пізнання об'єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціюванню процесів, явищ. Він дає змогу з'ясовувати конкретні особливості об'єкта наукового інтересу за певних важливих для дослідника умов, які можуть бути як штатними, так і штучно організованими, і дають можливість спрогнозувати його стан, поведінку в різних ситуаціях.

Експеримент - основний метод наукових досліджень. Наукова значущість експериментальних досліджень залежить від їх спрямованості, змісту, рівня використання різних характерних ознак й одержання конкретних результатів. Проведення експерименту базується на знаннях про об'єкт, які дають змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення і доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення його чистоти та можливості повторень. Все це є реально можливим у випадку розуміння сутності методу, його особливостей, додержання необхідних умов і вимог до отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища.

Зазвичай в експерименті беруть участь групи досліджуваних - експериментальні і контрольні. В діяльність першої вводяться незалежні змінні (одна або декілька), в другу - не вводяться.

Залежно від умов діяльності зазначений метод буває лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводиться у спеціально організованих умовах, що відрізняються від реальних. При цьому зазвичай використовують технічні засоби та спеціальну апаратуру. Природний експеримент проводять у реальних умовах при цілеспрямованому варіюванні деяких із них дослідником. Природний експеримент, спрямований на розв'язання завдань педагогіки і психології, називають психолого-педагогічним. За характером дій дослідника виокремлюють констатувальний і формувальний експерименти. Констатувальний експеримент передбачає виявлення наявних психічних особливостей або рівнів розвитку відповідних якостей, а також констатацію відношення ознак і наслідків. Формувальний експеримент - це активний, цілеспрямований вплив дослідника на досліджуваних з метою відпрацювання визначених якостей або властивостей.

Залежно від ступеня розробленості проблеми виокремлюють такі експерименти: пошукові (спрямовані на одержання принципово нових результатів у галузі, яка мало досліджена); уточнювальні (метою яких є визначення меж, у котрих діє означена теорія або закон); критичні (спростування наявної теорії або закону за допомогою нових фактів); відтворювальні (передбачають точне повторення попередніх експериментів щодо визначення вірогідності, надійності або об'єктивності результатів).

До основних етапів експериментальних досліджень належать: .теоретичний етап - визначення теми дослідження, попередня постановка проблеми, вивчення необхідної наукової літератури, уточнення проблеми, вибір об'єкта і предмета дослідження, формулювання гіпотези; підготовчий етап - складання програми експерименту, розробка способів фіксації й аналізу результатів, підготовка необхідного обладнання, складання інструкцій, формування вибірки і т. ін.; експериментальний етап - об'єднує всю зазначену вище сукупність дій з дослідження проблеми: від інструктування і мотивування до реєстрації результатів; інтерпретаційний етап - формулювання висновків.

Отже, найхарактерніша особливість емпіричних методів педагогічного дослідження полягає в пізнанні феноменів, їхніх зв'язків і відношень завдяки безпосередньому з'ясуванню їхніх параметрів.