< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Геоекономічні виміри світової фінансової кризи

Всебічне оцінювання складного планетарного економічного явища, яким є сучасна світова фінансова криза, стане можливим лише після її завершення. Інформація про повний цикл дасть змогу проаналізувати всі її складові, з'ясувати глибинні причини, соціально-економічні наслідки й удосконалити превентивні анти циклічні механізми й інструменти швидкого реагування.

Водночас економічна та фінансова статистика свідчать, що протягом останніх 30 років економіки 17 провідних держав зазнали негативного впливу 113 фінансових криз: 37 - у 80-ті роки, 42 - у 90-ті та 34 - на початку XXI ст. Кризи на фондових ринках становили 45% від загальної кількості, кризові явища в банківських системах - 38%, валютні кризи-17%2.

Наразі можна назвати такі групи факторів, які в сукупності вплинули на характер, визначили масштаби, траєкторію протікання та руйнівну силу світової фінансової кризи на початку XXI ст.:

  • 1. Група факторів, зумовлена глибокими і всеосяжними цивілізаційними, геоекономічними змінами, глобальними трансформаційними процесами.
  • 2. Група факторів, пов'язана з макро - та мікроекономічними диспропорціями і турбуленціями, з інституційними пастками, які проявилися насамперед у головних учасників світової економіки. Визначальним макроекономічним чинником став надлишок ліквідності в економіці США, зумовлений загальним зниженням довіри до країн з новими ринками після кризи 1997-1998 рр., інвестуванням в американські цінні папери країнами, що нагромаджують валютні резерви (Китай) та мають нафтові фонди (країни Перської затоки), політикою низьких відсоткових ставок, яку здійснювала Федеральна резервна система США, особливо в 2001-2003 рр., намагаючись уникнути циклічного спаду. Основними збудниками фінансової кризи мікроекономічного рівня вважають нові фінансові інструменти - кредитаодефолтні свопи, використання яких призвело до маскування ризиків, пов'язаних з низькою якістю субстандартних іпотечних кредитів, з одного боку, та до їх непрозорого розподілу серед широкого кола інвесторів - з іншого. Інституційні виміри світової фінансової кризи проявилися у недостатньому рівні оцінювання ризиків регуляторами і рейтинговими агентствами, а також в асиметрії інформації.
  • 3. Група факторів, яка корелює з безпосереднім спусковим механізмом світової фінансової кризи, з основним осередком, звідки розпочалася її хвилеподібна спустошлива хода. Фахівці вважають, що першопричиною сучасних кризових явищ стали проблеми на іпотечному ринку США.

Найскладнішою і найважливішою є система факторів першої групи, саме у ній криються шляхи до успішного подолання і уникнення у майбутньому фінансових криз, тому вона потребує детального дослідження. Серед факторів, які охоплює ця група, можна виокремити такі основні:

  • 1. Індустріальний тип виробництва, який забезпечив небачені раніше темпи економічного зростання на основі широкомасштабного залучення природних і людських ресурсів. Так, із 1715 р. по 1971 р. обсяг світового промислового виробництва збільшився у 1730 разів, а більше половини цього приросту припала на період після 1948 р. Такий "агресивний" розвиток призводить до руйнації довкілля, виснаження біосфери, погіршення екологічних параметрів життєдіяльності, загрозливого поглиблення нерівномірності економічного і соціального розвитку Країн. Подальше нарощування і розширення індустріального типу виробництва на основі недосконалих фінансових механізмів та інструментів мало б катастрофічні наслідки. Водночас модернізований економічний інструментарій, у т. ч. його фінансова складова, пройшовши через точку сингулярності, у посткризовий період має бути спрямований на здійснення тотальної реструктуризації як світової економіки загалом, так і її регіональних та національних підрозділів, утвердження нової моделі розвитку - економіки знань, високих технологій, креативного господарства.
  • 2. Зволікання з вирішенням структурних проблем, консервація у світовому господарстві архаїчних доіндустріальних та ранньоіндустріальних економік створюють передумови для повторення криз у гостріших формах. Перспективи структурних зрушень у головних ланках світової економіки показано у табл. 1.6. Ці дані підтверджують, що нині існують суттєві відмінності в структурах економік розвинутих країн та країн, що розвиваються. Основним критерієм є співвідношення у виробництві товарів і послуг. У перспективі до 2030 р. простежується тенденція до скорочення наявного розриву, хоча між окремими країнами будуть залишатися разючі структурні контрасти.

Таблиця 1.6. Питома вага галузей у валовому випуску продукції (%)

Галузь

ОЕСР

БРІК

Решта світу

2001

2030

2001

2030

2001

2030

Сільське господарство

2

1

9

6

8

6

Лісництво і рибальство

0

0

1

1

1

2

Енергетика та гірничорудна промисловість

3

2

6

4

9

7

Виробництво товарів короткострокового користування

10

7

12

8

14

10

Сектор товарів довгострокового користування

23

17

32

29

24

21

Торгівля і транспорт

£

18

15

16

16

16

Послуги

44

54

25

37

28

38

3. Поглиблення структурних диспропорцій і глобальних дисбалансів між основними світогосподарськими суб'єктами, синхронізація економічних циклів під впливом глобалізації. З одного боку, поглиблюється невідповідність між глобальним попитом і глобальною пропозицією, що призводить до формування неврівноваженого стану світової економіки, з іншого - загострюються відносини між основними суб'єктами світової економіки у сфері торгівлі та інвестицій. Ключовою ланкою тут є відносини між США та Китаєм. На одному полюсі (США) спостерігається величезний дефіцит платіжного балансу, на іншому (Китай) - майже адекватний профіцит. Крім того, глобалізація втягує у вир світового бізнес-циклу й інших учасників. Основна причина глобальної нерівноваги, яка загострилася останнім часом у зв'язку з над кредитуванням виробництва, полягає у перевищенні глобальної пропозиції над глобальним попитом, отже, необхідно шукати шляхи і механізми підвищення сукупного попиту.

Фахівці пропонують радикальний і з економічного погляду доволі контроверсійний варіант, а саме - збільшення рівня заробітної плати в країнах, що розвиваються, на теренах яких проживає більшість населення світу. Суперечливість цієї концепції в тому, що рівень заробітної плати визначається не міжнародними угодами, як це пропонується, а її інтенсивністю, продуктивністю та іншими важливими детермінантами. Розв'язання проблеми зовнішніх дисбалансів перебуває в площині їхнього вирівнювання шляхом переоцінювання національних валют (девальвація чи ревальвація). Крім того, мають бути задіяні інші макроекономічні регулятори на основі фіскальної консолідації, підвищення норми заощаджень та інвестицій. Для країн із зовнішнім профіцитом нагальним завданням стає підвищення внутрішнього попиту (абсорбції) на основі активної монетарної та фіскальної політики, а країни із зовнішнім дефіцитом мають стримувати внутрішній попит, заохочуючи експорт. Наприклад, згідно зі стандартною економетричною моделлю у США для зниження відношення поточного рахунку до ВВП на 1% у довгостроковому періоді необхідно девальвувати долар на 10-20%2.

Синхронізація економічних циклів не однаково впливає на перебіг економічних подій у різних країнах. Виокремлюють чотири детермінанти, які сприяють синхронізації економічних циклів: глобальні, регіональні, національні та специфічні. Глобальні фактори, насамперед, спричинюють синхронізацію економічних циклів розвинутих індустріальних держав, охоплюючи більше 15% ВВП, а найбільших країн - до 20%. Країни з новими ринками та держави, що розвиваються, дещо менше відчувають глобальний вплив- приблизно 10% коливань ВВП. Регіональні чинники сильніше проявляються в Північній Америці, Європі та Азії, викликаючи до 20% коливань обсягів виробництва. Національні та специфічні фактори домінують на Близькому і Середньому Сході, у Північній Африці та південніше Сахари, детермінуючи зміни більше ніж 80% валового випуску1.

4. Неспроможність міжнародної фінансової системи, її регулюючих та наглядових органів адекватно реагувати на глобалізаційні виклики. Характер функціонування Бреттон-Вудсько-Ямайської валютно-фінансової системи та її основного підрозділу Міжнародного валютного фонду впливає як на витоки, так і на Перебіг світової фінансової кризи. Ця система у її нинішньому вигляді має суттєві недоліки. По-перше, вона дає змогу кільком країнам тривалий час зберігати профіцит поточного рахунку чи фінансового рахунку та рахунку руху капіталу (Японія, Китай та ін.), що призводить до гіпертрофованого нагромадження міжнародних резервів. Так, міжнародні резерви Японії: (загальні запаси без урахування золота) з 1968 р. по 1978 р. збільшилися на 1146%, а грошова пропозиція - на 356%. Нині великі золотовалютні резерви зосереджені в Китаї (2033,00 млрд доларів США, на душу населення -1557 доларів США), Росії (відповідно 435,40 та 3055), Індії (274,20 та 235) та Бразилії (197,40 та 1029)2. По-друге, ця система робить залежним економічне зростання багатьох провідних країн від США - найбільшого у світі імпортера та боржника. По-третє, надкредитування, інвестиційний бум останніх років за рахунок рециркуляції доларів США через державні цінні папери призвели до порушення глобальної пропорції між виробництвом і споживанням, що може викликати незворотні дефляційні процеси з усіма соціально-економічними наслідками.

З метою реформування міжнародної валютної системи (МВС) Групою 20 було прийняте рішення щодо поліпшення регулювання банків та інших фінансових інституцій, пошуку способу для ефективнішого оцінювання та передбачення ризиків і посилення економічної кооперації. Для цього створюється Рада фінансової стабільності (Financial Stability Board), яка на основі взаємодії з МВФ здійснює раннє попередження про макроекономічні та фінансові ризики. МВФ визначено головним у нагляді за економічним та фінансовим секторами країн та у наданні допомоги тим, які найбільше того потребують для врегулювання платіжних балансів та обмінних курсів, погашення боргових зобов'язань тощо. Його ресурси збільшуються на 750 млрд доларів США, зростає роль спеціальних прав запозичення (СПЗ), зокрема, на основі Четвертої поправки до Статуту МВФ з негайною ратифікацією буде розміщено додатково 250 млрд доларів СПЗ для диверсифікації міжнародної ліквідності. Ці заходи мають не лише підвищити статус МВФ як головної фінансової інституції світу у фінансовому, економічному і банківському наглядах, здійсненні моніторингу світової економіки Й прогнозуванні, а й наблизити Його до статусу кредитора вищої інстанції, своєрідного глобального центрального банку. Протягом року передбачається реалізувати 403,3 метричних тонни золота МВФ на суму приблизно 6 млрд доларів США для надання протягом найближчих 2-3 років фінансової підтримки найменш розвинутим країнам. У МВФ будуть проведені реформи щодо управління, кадрової політики в напрямі ширшого представництва в Його органах країн, що розвиваються, у т. ч. найбідніших, і більшої прозорості та відкритості під час висування і призначенні керівних кадрів міжнародних фінансових інституцій. Реформуванню підлягатиме і система Світового банку, основні положення якої будуть розглянуті навесні 2010 р.

У багатьох публікаціях з приводу світової фінансової кризи висловлено передчасні та економічно необґрунтовані пропозиції та рекомендації, наприклад щодо заміни долара як світової резервної валюти, формування нових валютних зон (рубля, юаня та єни, золотого динара), встановлення фіксованих валютних курсів та навіть повернення-до золотого чи золотовалютного (золотодевізного) стандарту.

5. Відсутність належних теоретичних, методологічних та прикладних концепцій і моделей оптимального функціонування та антициклічного регулювання глобальних економічних систем. З одного боку, економічна наука розглядає світогосподарські процеси, глобальні економічні явища здебільшого в прикладному контексті, переважно на емпіричному рівні, з іншого - інструментарій класичної та некласичної науки неспроможний опанувати новітні економічні явища глобального рівня на власних парадигмальних засадах. "Три кити" сучасного економічного мейн-стриму - загальна рівновага, раціональний вибір та гомоекономікус-не спрацьовують у глобальній системі економічних координат. Предметна онтологія економічної науки набуває глобальних вимірів та концентрується на нерівно-важних складних системах. Відбувається гносеологічна трансформація внаслідок використання методологічних принципів постмодерну і навіть пост постмодерну, переходу від класичної та некласичної до постнеокласичної раціональності, в основі якої-ріманова геометрія загальної теорії відносності, що акцентує увагу на переходах (мікроекономіка - макроекономіка - геоекономіка), а не на подібностях чи розбіжностях. Здійснюється егастемологічний поворот від гіпотетико-дедуктивних методів економічного аналізу до програмно-ігрових, стохастичних моделей.

Визначення наслідків сучасної світової фінансової кризи та перспектив виходу з неї потребує окремого дослідження. Загальні втрати від падіння фондових ринків за рік (серпень 2007 - серпень 2008) становили 16 трлн доларів США. Рецесія, яка зачепила найбільш розвинуті країни та глобальну економіку загалом, призвела до скорочення світового ВВП у 2008 р. на 2%, тобто майже на 1,5 трлн доларів США.

Останній прогноз МВФ передбачає початок підвищення світового ВВП у 2010 р. (табл. 1.7), що відбудеться насамперед за рахунок країн, де формуються нові ринки. У першу чергу йдеться про Китай, Індію, Бразилію, які в нинішній ситуації набувають статусу головних локомотивів світового економічного розвитку, що означатиме в перспективі поступове переміщення економічних центрів в інші регіони світу з відповідними змінами в структурі та географії глобального ВВП, міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових ресурсів, міграції робочої сили.

Таблиця 1.7. Динаміка світового економічного розвитку (%)

Регіон

2007

2008

2009 (оцінка)

2010 (прогноз)

1

2

3

4

5

Світ

5,2

3,2

-1,3

1,9

Розвинуті країни

2,7

0,9

-3,8

0,0

США

2,0

1,1

-2,8

.0,0

Єврозона

2,7

0,9

-4,2

-0,4

Німеччина

2,5

1,3

-5,6

-1,0

Франція

2,1

0,7

-3,0

0,4

Італія

1,6

-1,0

-4,4

-0,4

Іспанія

3,7

1,2

-3,0

-0,7

Японія

2,4

-0,6

-6,2

0,5

Канада

2,7

0,5

-2,5

1,2

Велика Британія

3,0

0,7

-4,1

-0,4

Інші розвинуті країни

4,7

1,6

-4,1

0,6

НІК* Азії

5,7

1,5

-5,6

0,8

Країни, що розвиваються

8,3

6,1

4,0

Африка

6,2

5,2

2,0

3,9

Африка

південніше

Сахари

6,9

5,5

1,7

3,8

Центральна та Східна Європа

5,4

2,9

-3,7

0,8

СНД

8,6

5,5

-5,1

1,2

Україна

7,6

-13,7

3,6

Росія

8,1

5,6

"6,0

0,5

Країни Азії, що розвиваються

10,6

7,7

4,8

6,1

Китай

13,0

9,0

6,5

7,5

Індія

9,3

7,3

4,5

5,6

Близький Схід

6,3

5,9

2,5

3,5

Латинська Америка

5,7

4,2

-1,5

1,6

Бразилія

5,7

5,1

-1,3

2,2

Мексика

3,3

-3,7

1,0

Примітка:

* НІК - нові індустріальні країни.

Основними причинами кризових процесів в економіці України стали такі: більша інтегрованість фінансового сектору у світові структури порівняно з 1998 р., застаріла структура економіки, її гіпертрофована спрямованість на зовнішні ринки (ПЕК, хімічна промисловість та ін.); вразливий, не інтегрований, розбалансований, фрагментарний внутрішній ринок; недореформованість економіки (інституційна сфера, аграрний сектор, комунальне господарство, охорона здоров'я, пенсійна система тощо); неадекватна світовій і внутрішній ситуації економічна політика уряду і Національного банку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >