< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Висновки

Аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою надає можливість зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського націобезпекового законодавства.

  • 1. Концепція національної безпеки має бути висхідним документом у сфері управління національної безпеки. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.
  • 2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).
  • 3. У Концепції слід чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.
  • 4. Необхідно не лише зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити необхідність і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.
  • 5. Монополія на управління національною безпекою — атавізм тоталітарних держав. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту лише за державними інституціями.
  • 6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення. Причому даний принцин розповсюджується для вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх завдань. Політика Франції, коли будь-які інтереси захищаються якнайбільшими силами та засобами є не досить ефективною і раціональною.
  • 7. Слід передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не лише входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки, а згодом і формування європейською цивілізації, системостворюючим елементом якої має виступати Україна.
  • 8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і передусім у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.
  • 9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.
  • 10. Постає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Прикладом, бензинова криза у травні 2005 року, хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були лише за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.
  • 11. Слід передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовяриством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у сфері національної безпеки. З цією метою потребує перегляду статус та призначення РНБОУ, яка має виконувати не лише функції координації та контролю, а й організації та реалізації заходів у сфері управління національною безпекою.
  • 12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.
  • 13. Корисним е зазначення на можливості використання м'якої сили для досягнення українських національних інтересів.
  • 14. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про необхідність участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки. Причому національна безпека України має розглядатися як частина міжнародної та загальноєвропейської безпеки.
  • 15. Слід виділити проблеми багатофакторності впливу на сучасну ситуацію в світі, обумовлену революцією в області технології, засобів зв'язку; сфері організаційних структур, у відносинах між країнами, урядом і народом в окремих країнах; у здатності багатонаціональних корпорацій та інших неурядових організацій чинити вплив на хід розвитку подій на міжнародній арені.
  • 16. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.
  • 17. Ключовим, і це має бути відображено у КНБ, має стати переоцінка ролі аналітичних центрів, які у майбутніх системах безпеки будь-якого рівня гратимуть найголовнішу роль. Вірна інформація стосовно системної безпеки України дозволятиме приймати ефективні управлінські рішення, котрі слугуватимуть реалізації національних інтересів, передусім за кордоном.
  • 18. Україна, вбачаючи себе природним компонентом архітектури загальноєвропейської системи безпеки, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування і реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.
  • 19. З урахуванням важливості внутрішньополітичної стабільності слід зосередити увагу на таких чинниках, як: рівень довіри до структур державної влади і соціально-політична стабільність суспільства, які мають розглядатися у тісному взаємозв'язку.
  • 20. Загалом концепція має спиратися не лише на загально визнані, гуманні цінності, а й передусім враховувати національні особливості України. Корисним для використання є досвід Монголії, в концепції національної безпеки якої розглядається безпека монгольської культури та способу життя
  • 21. Вважається доцільним визначити у концепції складові елементи національної безпеки (особиста безпека, державна безпека, суспільна безпека) та окреслити зміст і основні завдання у кожній з них. Позитивний досвід цього можна запозичити з КНБ Росії, Монголії. Це є важливим моментом для відтворення конкретних інтересів особи, суспільства і держави, формування механізму взаємоузгодження їхніх інтересів на підставі концепції національного інтересу.
  • 22. Доцільним є окреслення кола суб'єктів, які сприяють забезпеченню національної безпеки, їх завдань та форм сприяння. Це стане конкретним втіленням положень про участь у забезпеченні національної безпеки громадян і громадських об'єднань. Досвід цього є в КНБ Молдови.
  • 23. Розглядаючи принцип неподільності безпеки як один з базових при формуванні загальноєвропейської системи безпеки, Україна має виходити із власних національних інтересів: стабільна Європа потрібна стабільній Україні.
  • 24. Концепція має закласти фундамент для формування докт-ринального мислення і слугувати базою для підготовлення доктри-нально-управлінських, а не адмініструючих документів в сфері управління національною безпекою.
  • 25. У контексті реалізації концепції на євроінтеграцію має знайти відображення механізм не лише інституціонального, а й громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки.

Знання психології як противника, так і товариша допомагає зрозуміти характер концепції національної безпеки, політику безпеку держави. Відтак більш глибоке опанування основних положень безпекової політики зарубіжних країн сприятиме усвідомленню слабких і сильних сторін, що має бути використано для формування сильної системи національної безпеки України. Остання в свою чергу стане запорукою реалізації національних інтересів не лише в межах України, а й за кордоном. Відтак безпека прокладає шлях для процвітання.

Контрольні запитання для самоперевірки

  • 1. Основні положення стратегії національної безпеки США.
  • 2. Історичне підґрунтя формування концепції безпеки Китаю.
  • 3. Післявоєнна політика безпеки Німеччини.
  • 4. Політика безпеки Франції.

б. Основні положення державної стратегії Японія у XXI столітті.

  • 6. Концепція національної безпеки Монголії.
  • 7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова.
  • 8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь.
  • 9. Концепція національної безпеки Російської Федерації.

Завдання для самопідготовки

  • 1. Окресліть зміст формування євразійської цивілізації.
  • 2. Проаналізувавши зміст концепцій національної безпеки, складіть власний проект концепції національної безпеки України.
  • 3. Окресліть зміст періодизації світових цивілізацій.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

  • 1. О Концепции национальной безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 10.01.2000 р. Ms 24 // Собрание законодательства РФ. — 2000. — № 2. — Ст. 170.
  • 2. О Совете Безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 25.06.96 р. № 1102.
  • 3. National Strategy for Homeland Security: Office of Homeland Security, July 2002.

Доктринальні джерела

  • 1. Deacon Л. The Chinese Secret Service. — New York, 1976.
  • 2. The Mongolian Journal of International Affairs, 1995, N° 2
  • 3. Баграмов Э. Евразийство — национальна идея России? // Обозреватель. — 2001. — N° 9.
  • 4. Белая книга российских спецслужб. — 2-е изд., переработанное. —-М.: Междун. неправительственная науч.-исслед. и образов, орг-ция "РАУ-Корпорация", 1996. — 281 с.
  • 6. Загарян П, Стратегия развития России в восточносредиземноморс-кой цивилизации // Обозреватель. — 2000. — № 7.

в. Котляр М.Ф. Давая історія України // УЇЖ. — 1996. — 2. — С. 142; Толочно П. Я. Київська Русь // УЇЖ. — 1996. — № 6.

  • 7. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. — Л., 1985.
  • 8. Ліпкан В А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168-176.
  • 9. Ліпкан В А Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. — К.: Текст, 2003. — 600 с.
  • 10. Ловмянський X. Русь и норманны. М., 1985. С. 230-245; АвдусинДА. Современный антинорманизм // Вопросы истории. 1988. Ма 7. С. 23-24.
  • 11. Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности.
  • 12. Музиченко ПЛ. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Знання, КОО, 1999.
  • 13. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке / Пер. с японск. — М.: НОТАБЕНЕ, 2001. — 312 с.
  • 14. Новосельцев АЛ. Древнейшие государства на территории СССР: Некоторые итоги и задачи изучения // История СССР. — 1985. — Me 6.
  • 16. Подколзин Д., Шатров А Пантуранизм — глобальный вызов России // Обозреватель. — 2001. — № 11. — С. 21.
  • 16. Шаскольский ИЛ. Антинорманизм и его судьбы // Проблемы отечественной и всеобщей истории. — 1983. — Вып. Na 7.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >