< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виникнення назви "Україна"

Назва "Україна" вперше вживається в Київському літописі за 1187 р. - по відношенню до Київської та Переяславської земель.

Назва "Україна" походить від слів "край", "країна". Так називали свою землю місцеві жителі.

У кін. XII - поч. XIII ст. назва "Україна" використовується стосовно етнічних українських земель. Поряд із цією назвою тривалий час щодо українських земель зберігалася назва Русь (Руська земля), а населення Закарпаття і зараз називає себе русинами, а свій край - Підкарпатською Руссю.

Походження національної символіки

Давню історію має українська національна символіка. Головний елемент сучасного герба України - тризуб - був великокняжим знаком часів Київської Русі, який успадковано від більш ранніх часів. Свідченням цього є найдавніші археологічні знахідки - зображення тризуба, що відносять до І ст. н.е. Ймовірно, тоді він міг бути символом племені, що мешкало тут, або знаком влади.

Перше відоме нам зображення тризуба періоду Київської Русі - зображення на печатці Святослава. Згодом його карбували на монетах Володимира Великого. Загалом, цей знак упродовж кількох століть був поширений у всіх князівствах Київської Русі, зазнаючи змін з часом, аж до двозуба, але незмінно зберігаючи своє значення символу влади. Одностайної думки щодо походження тризуба вчені не мають. Існує близько 40 версій, які пояснюють історію цього знака. Дехто вважає, що його запозичено у народів-сусідів, інші - що це споконвічний символ українців. Убачають у ньому сокола, ворону, якір, лук і стріли, шолом, сокиру або ж обожнене рибальське знаряддя. Комусь тризуб нагадує верхівку хлібного колоса, а для когось він є втіленням трьох природних стихій - повітря, землі й води.

Культура України давньоруського періоду

Культура України ІХ-ХІУ ст. - це яскраве самобутнє і багатогранне явище. У своєму розвитку вона мала зв'язки з візантійською культурою, культурою західноєвропейських та азіатських країн, зазнаючи всебічних впливів і взаємодії. Та все ж культура Русі становила певну автономність. Основу цієї культури становили місцеві елементи, притаманні народному світосприйняттю і народним звичаям. Різноманітні культурні впливи, сплавляючись з місцевою культурою, створювали передумови виникнення нової культурної єдності.

Виходячи із тієї ролі, яку відігравала в духовній середньовічній культурі релігія, у розвитку культури Русі можна виділити два періоди: язичницький (до 988 р.) та християнський. Однак язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Дві релігійні системи тісно перепліталися, змішувалися - існувало так зване "двовірство", яке яскраво проявлялося на всіх рівнях культурного життя суспільства.

Язичницький період

У дохристиянський період язичницький політеїзм пронизував усі сторони духовної культури, надавав їй специфічного характеру і забарвлення. Давньоруська міфологія, що відображала язичницькі вірування до християнства, являє собою нашарування різних епох. Найдавнішими з них є пережитки тотемізму у вигляді віри в перевертнів - у здатність людей обертатися на тварин і навпаки, а також обожнення сил природи. Антропоморфні божества, яким поклонялись східні слов'яни перед прийняттям християнства, уособлювали різні сили природи: Перун - бог грому, Дажбог (Хоре) - бог сонця, Стрибог - бог вітру, Сварог - бог вогню і т. д. Поряд із цим у язичницькому пантеоні були боги, пов'язані із культом предків - Род і Рожаниця, домовики і т. ін. Ці вірування були пережитками патріархальної епохи.

Із культом язичницьких богів були пов'язані численні обряди: сезонні, наприклад весняні свята, які збігалися з пробудженням природи і початком польових робіт; літні свята, які пізніше ввійшли до християнського культу, насамперед свято Івана Купала; зимові свята родючості (колядки) тощо; обряди, пов'язані з тією чи іншою подією в житті людини - весільні, похоронні та ін.

З утворенням класового суспільства відносини, які існували в самому суспільстві, відбиваються на язичницькій ідеології. Язичницька релігія почала набувати іншого характеру. Перун стає богом князя і дружини. Робиться спроба поставити його над іншими богами як верховного бога. Пристосування язичницької релігії до нових умов знайшло яскравий вияв у діяльності князя Володимира Великого, який прагнув створити загально-руський язичницький пантеон під верховенством Перуна. Але спроба Володимира реформувати язичницьку релігію не мала успіху. Як релігія первіснообщинного ладу вона вже віджила свій вік, і пристосувати Ті до ідеології класового суспільства було не так просто. У зв'язку з цим постало питання про введення на Русі однієї з монотеїстичних релігій. У конкретних історичних умовах того часу найбільш прийнятною релігією для Русі виявилось християнство, яке почало проникати на Русь задовго до Володимира.

Дохристиянська культура на Русі була писемною. Принаймні з середини IX ст. слов'янські племена користувалися примітивним піктографічним письмом. Пізніші джерела згадують "руські письмена", які існували ще до появи слов'янської абетки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >