< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні типи та етапи розвитку міжетнічних відносин

Розвиток міжетнічних відносин, етапи і результати цього процесу залежать від того, яким чином вперше зустрілися два чи більше етносів. Міжетнічні відносини з'являються у різних історичних і географічних умовах та вирізняються різноманітністю.

У зв'язку з цим виокремлюють декілька типів і етапів розвитку міжетнічних відносин.

Перший тип міжетнічних відносин вперше описав американський соціолог Р" Парк. Дослідник відзначив той випадок, за умови якого етнічна група чи її частина включається у вже існуюче суспільство.

У цьому випадку виділяється чотири етапи формування взаємовідносин між етнічною групою і суспільством.

Перший етап - це етап первинного контакту з однією чи кількома етнічними групами, з яких складається це суспільство. На даному етапі велике значення має той факт: моноетнічне чи багатоетнічне це суспільство.

Типовим є приклад еміграції до США нових етнічних груп з Європи, Азії та Латинської Америки в той час, як багатоетнічне та ієрархізоване американське суспільство вже утворилося. Етнічні групи італійців, які з'явилися у США переважно в кінці XIX ст. - на початку XX ст., опинилися у схожій ситуації.

Подібний опис є у вірменських істориків. У християнських народів було негативне ставлення до гунів та інших тюркських племен та сформувався негативний стереотип щодо них. Чинниками розвитку такого ставлення і стереотипу виступили: їх дика поведінка, потворна зовнішність і садизм.

Другий етап - це етап суперництва. Після перших контактів настає суперництво, чинником якого є розподіл землі та робочих місць. Новоприбулі розпочинають своє життя з найнижчого соціального статусу і з виконання таких видів праці, які не вимагають спеціальної професійної підготовки. По-іншому, мабуть, неможливо, оскільки вони не володіють мовою домінуючого етносу та не знають культури даного співтовариства, а кращих умов, зазвичай, їм ніхто не пропонує. Не зважаючи на це, емігранти працюють з ентузіазмом за тих умов, якщо не піддаються гонінням і геноциду, що буває досить часто.

Третій етап - етап акомодації настає після закінчення етапів контакту і суперництва. На етапі акомодації спостерігаються спільні узгоджені дії етносів, між якими встановлюються стратифікаційні відносини. Кожна із сторін розпочинає розуміти, як необхідно діяти по відношенню до іншої сторони.

Нерідко етнічні групи спеціалізуються у певних областях праці. Інколи навіть створюється враження, що вони мають природну схильність до цих видів діяльності. На даному етапі боротьба за існування перетворюється у боротьбу за певний статус у суспільстві, що дає людині чи групі владу, багатство та пошану з боку інших людей. Так, з'являються "етнічні острівці", в яких зберігається і розвивається власна культура. Ця відносна ізоляція дозволяє етносам зберегти свою мову та традиції.

Наприклад, у США є багато такт колоній: Гарлем у Нью-Йорку, маленька Сіцілія в Чікаго, Чайнатаун у Сан-Франциско та ін., які постійно поповнюються новими представниками відповідних етнічних груп.

Четвертий етап - це етап асиміляції. Приймаючи культуру великого суспільства, члени етнічної меншини з часом асимілюються в ньому. Водночас з прийняттям і засвоєнням культури нового суспільства утворюються змішані шлюби.

Зазвичай, розпочинаючи з другого і третього поколінь емігрантів, асиміляція прискорюється. Так, здійснюється перехід від акомодації до асиміляції, в ході якого колонії етнічних меншин розпадаються. Під час цього процесу збільшується кількість випадків дезорганізації, девіантної поведінки (злочини, проституція, вживання наркотиків і т. ін.), знижується рівень пошани дітей до батьків. Таким чином, нові покоління опиняються у ситуації, за якої заохочуються зразки поведінки, що відхиляються від норми. Такі групи етнічних меншин стають об'єктом пильної уваги з боку поліції.

На етапі асиміляції спостерігається поступове підвищення статусу групи емігрантів, оскільки вони наполегливо працюють і вирізняються сильною мотивацією до підвищення свого статусу в суспільстві. Однак у результаті змішаних шлюбів з'являється новий фізичний (антропологічний) тип. Після зміни декількох поколінь фізичний тип мігрантів зникає. Зникає також й колонія: вона стає звичайною частиною великої соціальної спільності. Отже, асиміляція завершується. Основною, а інколи й єдиною реальною перешкодою на шляху асиміляції етнічної меншини, стає опір суспільства, у якому вони намагаються адаптуватися. В деяких випадках цей опір є вельми слабким.

Так, у США фактично зникли такі специфічні етнічні "одиниці", як ірландці, шотландці, англійці, скандинави і німці. Деяке етнічне самовизначення зберігають італійці, греки, вірмени та ін. Не асимілюються китайці, мексиканці та пуерториканці.

Подібні процеси асиміляції та відмінності між етнічними групами спостерігаються й в інших багатоетнічних країнах. Описана вище послідовність не завжди повторюється в інших країнах. Наприклад, вірмени в республіках колишнього СРСР адаптувалися і асимілювалися по-різному, зокрема, в Азербайджані вони стали частиною російськомовного населення цієї країни.

Другий тип міжетнічних відносин - це "завоювання і домінування". Цей тип характеризується тим, що велика кількість мігрантів захоплює порівняно слаборозвинену територію, маючи намір залишитися там для постійного проживання. У багатьох випадках окупанти виселяють аборигенів.

Наприклад, за другим типом міжетнічних відносин європейці здійснили завоювання Австралії, Нової Зеландії та Південної Африки, а турки - тих територій, які тепер вважають своєю батьківщиною.

Між справжніми господарями землі та завойовниками виникають конфлікти і боротьба. Якщо завойовники перемагають, то все життя країни змінюється. Згодом кількість аборигенів розпочинає зменшуватися. Якщо суспільство аборигенів розпадається, то поширюються різноманітні види поведінки, яка відхиляється від норми, і хвороби. Багато представників корінного населення залишають країну своїх предків. У тих випадках, за яких аборигени чинять серйозний опір, розпочинаються конфлікти, кризи і війни, взаємне винищування, інколи - масове. Незважаючи на те, що слово "геноцид" з'явилося нещодавно, практика знищення цілих народів має тривалу історію (К. Кван, Т. Шибутані).

Основним механізмом геноциду виступає дегуманізація аборигенів: психологічно позбавивши їх справжніх людських якостей і вважаючи "низькими тваринами", завойовники тим самим перестають ідентифікувати себе з ними і розпочинають їх винищувати, виганяти з країни і т. ін., а в деяких випадках - ізолювати на певних територіях (резерваціях).

Ці уявлення можна конкретизувати на прикладі завоювання британцями Тасманії та винищування тасманців. Справа дійшла навіть до того, що британці знищували цих людей "зі спортивного інтересу": вони полювали на тасманців, вбивали їх і згодовували трупи своїм собакам; ґвалтували і вбивали тасманських жінок. Аборигени на ці дії відповідали актами відплати і таким чином розпочиналися військові дії. З метою зменшення кількості вбивств, уряд колонізаторів призначив винагороду за живих тасманців. У кінцевому результаті вдалося переконати аборигенів здатися на милість завойовників. Таким чином, усіх аборигенів поселили в резервацію. Останній з аборигенів помер у 1876 р.

Однак не завжди місцевих жителів повністю винищують: найчастіше їх перетворюють на рабів та ізолюють. Наприклад, апартеїд в ПАР. Схожим чином китайці завоювали Тибет і Тайвань.

Третім типом міжетнічних відносин є створення колоній. Для цього типу характерні випадки, за яких нечисленні завойовники, маючи економічну і військову перевагу, підпорядковують собі цілі країни, перетворюючи їх на власні колонії. Наприклад, британські колонії в Африці та Азії. Колоніальний порядок призводить до занепаду культури і соціального ладу підлеглих етнічних груп. У колоніях широкого поширення набувають злочини і аморальна поведінка, рабська праця та інші ознаки занепаду. Ставляться під сумнів етнічні символи і святині.

У результаті ослаблення етноцентризму етносів, що опинилися в рабському становищі, створюються умови, які сприяють об'єднанню їх зусиль для спільної боротьби проти завойовників. Якщо ця боротьба успішно завершується, то тим самим створюються передумови для появи і розвитку нових багатонаціональних держав.

В колоніях інколи з'являється група маргінальних людей, які частково приймають спосіб життя завойовників, відмовляючись водночас від своїх етнічних традицій. Поведінка групи маргіналів є реакцією на культурний тиск з боку колонізаторів. Маргінали організовують повстання і у більшості випадків витісняють колонізаторів. З колонізаторів залишаються лише ті, що готові асимілюватися до місцевої культури (зазвичай, таких людей дуже мало). Отож, асиміляція етнічних груп - це завжди двобічний процес.

Четвертий тип міжетнічних відносин вирізняється тим, що етнос з високим рівнем розвитку культури, який має великий авторитет з-поміж інших народів, потрапляє у ярмо до етносу з низьким рівнем культурного розвитку, примітивною культурою і мисленням. У цьому випадку, не зважаючи на те, що військова і адміністративна влада опиняється в руках завойовників, представники останніх поступово засвоюють культуру завойованих народів.

Наприклад, завоювання Риму варварськими німецькими племенами, Китаю маньчжурами й т. ін.

Розпад могутніх імперій, які були створені нещодавно, розпочинається з асиміляції народів, що проживають на околицях. Представники цих народів і діти, які народжені від змішаних шлюбів, поступово проникають до усіх сфер життя імперії - до армії, економіки та політики і т. ін., а інколи розпочинають відігравати в них визначну роль. Наприклад, помітною с роль вірмен в історії Візантії упродовж декількох століть.

Одним з шляхів асиміляції є шлюби жінок - представниць підвладних народів з чоловіками - представниками домінуючого народу, оскільки діти, які народилися у цих шлюбах, приймають культуру своїх батьків.

Кожний тип міжетнічних відносин може зберігатися упродовж багатьох десятиліть і навіть століть, а вивчення цих типів значною мірою сприяє розумінню відносин між народами й сьогодні.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >