< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративно-правове регулювання у сфері інфраструктури

З оновленням нормативної бази діяльності центральних органів виконавчої влади дещо модифіковано і об'єкт адміністративного регулювання, а саме - з'являється так зване комплексне об'єднання - інфраструктура, яка об'єднує транспорт, дорожнє господарство та туристичну галузь. В Україні регулювання відносин у сфері діяльності транспорту належить до пріоритетних напрямів внутрішньої політики держави. Створення правових стимулів щодо розвитку транспортної системи є одним з основних резервів підвищення добробуту суспільства, його економічного потенціалу відповідно до напрямів розвитку держави, закріплених Конституцією. Розвиток транспорту та інших засобів комунікації визначає не тільки структуризацію економічного простору держави, тобто екстенсивний процес економічного росту, але й якісне вдосконалення економіки, тобто процес інтенсивного росту, відповідно функціонування транспорту стає найважливішим фактором розвитку економіки, суспільства в цілому.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у просторовому переміщенні. Метою публічного адміністрування в галузі транспорту є своєчасне, повне і якісне задоволення зазначених потреб в перевезеннях та потреб оборони держави, захист прав під час транспортного обслуговування, безпечне функціонування транспорту, додержання необхідних темпів і пропорцій та інше.

В Україні діє єдина транспортна система. Вона повинна відповідати вимогам суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки країни. Єдину транспортну систему становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Публічне адміністрування транспорту і комунікацій регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв'язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України від 10 листопада 1994 р. "Про транспорт" та рядом інших актів законодавства. Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт", а також Статутом залізниць України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, морського - Кодексом торговельного мореплавства України (КТМ), річкового - Водним кодексом (ВК), авіаційного - ПовК, автомобільного - Законом України від 30 червня 1993 р. "Про дорожній рух", а також Статутом автомобільного транспорту Української PCP, затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401, трубопровідного - Законом України від 15 травня 1996 р. "Про трубопровідний транспорт".

Центральним органом виконавчої влади в цій галузі є Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України). Мінінфраструктури України діє на підставі Положення, затвердженою Указом Президента України від 12 травня 2011 р. № 581/2011.

Основними завданнями Мінінфраструктури України у сфері транспорту є:

  • - формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах транспорту, використання повітряного простору України, дорожнього господарства;
  • - формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства.

Через Міністра інфраструктури Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність наступних центральних органів виконавчої влади у сфері транспорту:

  • 1) Державна авіаційна служба України;
  • 2) Державне агентство автомобільних доріг України;
  • 3) Державна інспекція з безпеки на морському та річковому транспорті;
  • 4) Державна інспекція з безпеки на наземному транспорті Згідно з Законом "Про залізничний транспорт" залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Статтею 1 Статуту залізниць України встановлено, що залізничний транспорт загального користування є однією з базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця - статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, за централізованого управління, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону "Про залізничний транспорт").

Відносини залізниць з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України. До компетенції цих органів належать: контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів, погодження тарифів у приміських сполученнях, погодження питання щодо пунктів зупинок, закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів, автомобільних переїздів через залізничні колії.

На місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування покладається організація виконання робіт з благоустрою привокзальних площ, спорудження та впорядкування під'їздів до залізничних станцій, забезпечення їх телефонним зв'язком та транспортним сполученням з населеними пунктами за місцем розташування станцій, запобігання правопорушенням на залізницях. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування взаємодіють із залізницями з метою поліпшення використання транспортних засобів власниками вантажів, забезпечення злагодженої роботи з іншими видами транспорту, розвитку (в тому числі на пайових засадах) транспортної і соціальної інфраструктури щодо обслуговування пасажирів та економіки регіонів.

Крім залізничного транспорту загального користування, функціонує промисловий залізничний транспорт, під яким розуміється транспортно-технологічний комплекс, що забезпечує системне переміщення вантажів у процесі виробництва (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в цілому) та взаємодію із залізничним транспортом загального користування.

До суб'єктів публічного адміністрування залізничним транспортом належить Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України). Укртрансінспекція України є центральним органом виконавчої влади, правовий статус якої визначено Положенням, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 387/2011. Укртрансінспекція України забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування. Укртрансінспекція України у сфері залізничного транспорту виконує наступні функції:

  • - здійснює державний нагляд та контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті;
  • - здійснює перевірку готовності аварійно-відбудовних формувань, пошуково-рятувальних служб до ліквідації наслідків катастроф, аварій, подій тощо;
  • - здійснює контроль і нагляд за організацією безпечного перевезення небезпечних, надгабаритних і великовагових вантажів;
  • - проводить перевірки з питань організації роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів залізничного транспорту;
  • - здійснює контроль і нагляд за дотриманням правил, спрямованих на забезпечення збереження вантажів на залізничному транспорті.

Публічне адміністрування залізничним транспортом здійснює Укрзалізниця, її діяльність регулюється Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262, та іншими нормативними актами. Укрзалізниця - це орган адміністрування залізничного транспорту загального користування. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту: метрополітени, об'єднання "Укрпромзалізтранс", консорціум "Укрзалізпром", заводи колійного господарства, підприємства матеріально-технічного постачання, проектно-вишукувальні конструкторські організації, транспортно-експедиційне підприємство "Інтертранс", Український центр транспортного сервісу "Ліски", Укрспецвагон, Укррефтранс та інші. До основних завдань Укрзалізниці належать:

- організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;

  • - розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;
  • - вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи.

Укрзалізниця у межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями, об'єднаннями, підприємствами та організаціями залізничного транспорту, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці. Укрзалізницю очолює генеральний директор.

Наступною ланкою адміністрування залізничного транспорту є управління залізниць, у межах яких функціонують відділи залізниць. Крім того, як відокремлений структурний підрозділ можуть функціонувати дирекції залізничних перевезень.

Низовою ланкою залізничного транспорту є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна, дільнична, проміжна (у тому числі роз'їзди та обгінні пункти). її очолює начальник станції. Залізничні станції є виробничо-технологічним підрозділом залізниці з організації перевезень пасажирів, вантажу, вантажобагажу і пошти та взаємодії і координації виробничого процесу з підприємствами, суміжними службами залізничного транспорту. Крім станцій, існують лінійні підприємства як механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт, дистанція сигналізації і зв'язку, вагонні і локомотивні депо, дистанція шляху та інші. Керівництво станцією забезпечується начальником станції через апарат, організаційна структура якого затверджується начальником залізниці та начальником управління або дирекції залізничних перевезень.

Морський і річковий транспорт є важливою складовою народногосподарського комплексу. Його діяльність регулюється системою норм, що включають як адміністративно-правові, так й норми права іншої галузевої належності (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові).

Адміністративно-правове регулювання діяльності морського та річкового транспорту здійснюється нормами Закону "Про транспорт", ВК, КТМ, іншими нормативними актами, які регулюють окремі питання діяльності морського і річкового транспорту, підзаконних актів, зокрема Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу PCP, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801. Враховуючи, що довжина морського узбережжя України сягає 1900 км, наявність виходу до морів, а також виходу судноплавних річок до морського узбережжя, Україна заявила про свої наміри стосовно інтегрування у міжнародне співтовариство щодо водного транспорту. Так, Україна підтримала Конвенцію ООН з морського права 1982 р., виходячи з норм якої можна провести класифікацію морських просторів України - ті, що у межах державних кордонів (внутрішні води; територіальні води; протоки, щодо яких є спеціальні домовленості; протоки, в яких встановлене транзитне проходження), а також ті, що знаходяться за межами державних кордонів (економічна зона; замкнуті і незамкнуті моря; відкрите море; морське дно за межами національної юрисдикції).

Україна приєдналась до Конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р. (SOLAS-74), Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р. (МППСС-72), Міжнародної конвенції про пошук і рятування на морі 1979 р. (SAR) тощо. Крім того, зазначається, що водні транспортні суспільні відносини регулюються міжнародними морськими звичаями.

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Основним органом, що здійснює адміністрування морським і річковим транспортом, є Державна інспекція з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморрічінспекція). Укрморрічінспекція діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 447/2011.

Основними завданнями Укрморрічінспекції є:

  • - реалізація державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;
  • - здійснення відповідно до законодавства державного нагляду (контролю) за безпекою на морському та річковому транспорті;
  • - внесення пропозицій щодо формування державної політики з безпеки на морському та річковому транспорті;
  • - надання адміністративних послуг у сфері морського та річкового транспорту.

Укрморрічінспекція реалізує свої повноваження безпосередньо та через свої міжрегіональні територіальні органи.

Автомобільний транспорт - галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Основними функціями публічного адміністрування діяльності автомобільного транспорту є:

  • - формування ринку послуг;
  • - контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;
  • - нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту;
  • - ліцензування діяльності перевізників;
  • - стандартизація і сертифікація;
  • - організація та контроль автомобільних перевезень;
  • - тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;
  • - державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування;
  • - захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту.

Згідно із Законом України від 5 квітня 2001 р. "Про автомобільний транспорт" систему органів державного регулювання автомобільного транспорту становлять Верховна Рада України, яка визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації; Кабінет Міністрів України здійснює загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту відповідно до своїх повноважень.

До органів публічного адміністрування, наділених повноваженнями з питань автомобільного транспорту, варто віднести Державне агентство автомобільних доріг України та Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) є центральним органом виконавчої влади, який діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 456/2011.

Основними завданнями Укравтодору є:

  • - реалізація державної політики, а також внесення пропозицій щодо її формування у сфері дорожнього господарства;
  • - здійснення управління автомобільними дорогами загального користування;
  • - інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики у відповідній сфері;
  • - організація реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, відповідного інженерного облаштування, розміщення об'єктів дорожнього сервісу та інших споруд;
  • - забезпечення технічного регулювання у сфері реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг;
  • - здійснення управління об'єктами державної власності;
  • - здійснення інших повноважень, визначених законами України та покладених на нього Президентом України.

Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України) є центральним органом виконавчої влади який у сфері автомобільного транспорту забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію та експлуатації автомобільних доріг загального користування.

Укртрансінспекція України у сфері автомобільного транспорту виконує наступні функції: затверджує мережу міжнародних та міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів), та веде реєстр таких маршрутів; видає дозвільні документи на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; здійснює державний контроль і нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті; видає свідоцтва про встановлення класу автобуса за параметрами комфортності; видає свідоцтва про атестацію автостанцій та веде перелік атестованих автостанцій; здійснює диспетчерський контроль за роботою автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування; видає ліцензійні картки на транспортні засоби суб'єкта господарювання; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон та на автомобільних дорогах загального користування тощо.

Особливістю державного регулювання у сфері авіаційного транспорту є забезпечення потреб громадян, держави у перевезеннях. У зв'язку з цим (за призначенням) авіаційний транспорт можна поділити на 2 види: державний і цивільний. Таке виділення дозволяє здійснити певне узагальнення особливостей регулюючої діяльності щодо відповідного виду авіаційного транспорту. Щодо державного транспорту регулювання відбувається на засадах паритетного використання прямих і непрямих методів. Щодо цивільного транспорту - регулювання його діяльності здійснюється за допомогою, в основному, непрямих методів. Спільними для усіх видів транспорту є обов'язкові процедури реєстрації та сертифікації, які здійснюються з метою забезпечення безпеки перевезень повітряними суднами, надання послуг аеропортами, а також контроль та нагляд за забезпеченням безпеки польотів повітряних суден. Особливим - додатково передбачена процедура ліцензування для цивільного авіатранспорту. Особливістю регулювання авіаційного транспорту є також і те, що підставою виникнення цивільно-правових відносин є акт організаційно-розпорядчого характеру, тобто той, що містить норми адміністративного права. Зокрема, це стосується видачі ліцензій, здійснення сертифікації та реєстрації. Існують й акти, якими регулюються зміни в організації діяльності авіаційного транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомку, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Авіація як галузь - це усі вили підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

У ст. 21 Закону "Про транспорт" визначено, що авіаційний транспорт входить до складу єдиної транспортної системи як структурна складова транспорту загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2001 р. № 919 "Про додаткові заходи на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 вересня 2000 року" та на виконання Указу Президента України від 18 жовтня 2000 р. № 1143/2000 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 вересня 2000 року "Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості України" було прийнято Державну комплексну програму розвитку авіаційного транспорту України на період до 2010 року та Програму фінансового оздоровлення підприємств авіаційного транспорту. Програмою передбачено, зокрема, створення Державного лізингового фонду для реалізації та оновлення вітчизняної авіаційної техніки.

Основним суб'єктом публічного адміністрування у сфері авіаційного транспорту є Державна авіаційна служба України (Державіаслужба України), яка входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації. Правовий статус Державної авіаційної служби України визначено у Положенні, яке затверджене Указом Президента України від б квітня 2011 р. № 398/2011.

Основними завданнями Державіаслужби України є:

  • - внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору;
  • - реалізація державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору;
  • - здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації;
  • - організація розроблення нормативно-правової бази для регулювання діяльності у галузі цивільної авіації;
  • - сертифікація та реєстрація об'єктів і суб'єктів цивільної авіації та ліцензування авіаційних перевезень;
  • - регулювання використання повітряного простору та організація повітряного руху;
  • - організація авіаційних перевезень;
  • - сприяння провадженню зовнішньоекономічної і міжнародно-правової діяльності цивільної авіації.

Публічне адміністрування авіаційного транспорту на місцях здійснюється також адміністраціями авіаційних підприємств у межах власної компетенції.

Важливим є те, що чинним законодавством передбачено право здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації. Умовами їх здійснення є передбачені процедури ліцензування, сертифікації, реєстрації.

Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробкою та іншою діяльністю в галузі авіаційної техніки та одержала ліцензію, якщо це передбачено законодавством України. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається діяльністю, пов'язаною з розробкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

ПовК передбачено, що державне повітряне судно, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах, повинно бути зареєстроване у реєстрі державних повітряних суден, а реєстрацію цивільних повітряних суден має бути здійснено у державному реєстрі цивільних повітряних суден.

Цивільне повітряне судно нової конструкції (нового типу) повинно бути сертифіковано на відповідність його чинним в Україні нормам льотної придатності і мати сертифікат типу.

Кожний виготовлений в Україні екземпляр цивільного повітряного судна повинен бути сертифікований на відповідність його конструкції, характеристик та експлуатаційно-технічної документації вимогам, передбаченим правилами сертифікації цивільних повітряних суден України.

Цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі.

Цивільному повітряному судну, занесеному до державного реєстру повітряних суден України, видається реєстраційне посвідчення, що є фактом визнання його національної належності. З моменту занесення повітряного судна до державного реєстру повітряних суден України всі записи, зроблені раніше стосовно цього повітряного судна у реєстрах повітряних суден інших держав, не визнаються Україною. Таким же чином не визнається Україною занесення повітряного судна України до реєстру повітряних суден іншої держави, якщо це повітряне судно не виключено з державного реєстру повітряних суден України.

Цивільні повітряні судна підлягають перереєстрації у державному реєстрі цивільних повітряних суден України у разі зміни власника повітряного судна, а також в інших випадках, передбачених правилами реєстрації цивільних повітряних суден України.

Правила реєстрації цивільних повітряних суден України розробляються та вводяться в дію державним органом з питань сертифікації та реєстрації.

Після реєстрації повітряного судна в державному реєстрі цивільних повітряних суден України власник такого судна повинен отримати в державному органі з питань сертифікації і реєстрації відповідне посвідчення (сертифікат) про придатність його до виконання польотів як бортовий документ. Процедура сертифікації також передбачена і для цивільних повітряних суден, що імпортуються в Україну. Для цивільних повітряних суден, що експортуються, передбачено проведення випробувань і сертифікацію, а також видачу експортного посвідчення про придатність для польотів та інших сертифікаційних документів, що встановлюється правилами сертифікації цивільних повітряних суден України.

Обов'язковій сертифікації на відповідність чинним в Україні кваліфікаційним вимогам за професійною ознакою підлягає авіаційний персонал. Авіаційний персонал - це особовий склад авіаційного підприємства, організації, підрозділу, навчального закладу, що складається з авіаційних спеціалістів за професійною ознакою.

Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промисловий трубопровід (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто -, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи.

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом "Про транспорт" та Законом України від 15 травня 1996 р. "Про трубопровідний транспорт".

Публічне адміністрування у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України.

Місцеві органи виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

  • - погоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, наданих у користування підприємствам трубопровідного транспорту згідно із ЗК;
  • - вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами та організаціями об'єктів трубопровідного транспорту;
  • - беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах надзвичайного стану;
  • - забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану, а також під час експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту із залученням до цієї роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту;
  • - приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і надають їх іншим підприємствам, установам та організаціям.

Згідно зі ст. 13 Закону "Про трубопровідний транспорт" діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі спеціального дозволу (ліцензії) і підлягає обов'язковій сертифікації.

Охорона об'єктів магістрального трубопровідного транспорту здійснюється спеціальними відомчими підрозділами цих підприємств, порядок роботи яких визначається Правилами охорони магістральних трубопроводів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1747. Охорона (у тому числі пожежна) найбільш важливих об'єктів трубопровідного транспорту, включаючи лінійну частину, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, здійснюється також органами Міністерства внутрішніх справ України на договірних засадах (ст. 19 Закону "Про трубопровідний транспорт").

Контроль у сфері трубопровідного транспорту спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про трубопровідний транспорт органами виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності, і громадянами.

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюється відповідними міністерствами та відомствами, органами державного нагляду і контролю та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами, а також представницькими органами та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Не менш важливою сферою публічного адміністрування є туризм. Розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, культурних і природних пам'яток, значні рекреаційні можливості, які має Україна, приваблюють дедалі більше туристів. Забезпечити використання потенціалу в інтересах активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, створення і зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів.

Туризм в Україні може і повинен стати джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів туризму, існують такі види туризму: 1) дитячий; 2) молодіжний; 3) сімейний; 4) для осіб похилого віку; 5) для інвалідів; 6) лікувально-оздоровчий; 7) спортивний; 8) релігійний; 9) екологічний (зелений); 10) сільський; 11) підводний; 12) гірський; 13) пригодницький; 14) мисливський; 15) автомобільний; 16) самодіяльний тощо.

Пріоритетним видом туризму для України залишається в'їзний (іноземний) туризм як важливий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

Важливим фактором, яким держава повинна забезпечити туриста, є безпека туризму - сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Правовою основою публічного адміністрування у сфері туризму є Закон України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм", Закон України від 5 жовтня 2000 р. "Про курорти", Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583, укази Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973/99 "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року", від 2 березня 2001 р. № 127/2001 "Про підтримку розвитку туризму в Україні".

Визначення основних напрямів політики держави у сфері туризму, правових, економічних та соціальних гарантій її реалізації здійснює Верховна Рада України.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері туризму, є Міністерство інфраструктури України. Мінінфраструктури України у сфері туризму виконує наступні функції:

  • - затверджує перелік і форму подання відомостей, що включаються до Державного кадастру природних територій курортів;
  • - затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них;
  • - затверджує інструкцію щодо порядку ведення Державного кадастру природних територій курортів, визначення складу його даних, порядку обміну інформацією й вирішення інших питань;
  • - затверджує порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
  • - затверджує порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання;
  • - розробляє та затверджує форму свідоцтва про встановлення категорії готелю;
  • - затверджує правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг;
  • - затверджує ліцензійні умови і порядок здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності, тощо.

Публічне адміністрування у сфері туризму здійснює також Державне агентство з туризму та курортів України. Державне агентство України з туризму та курортів (Держтуризм курорт України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму та курортів. Держтуризмкурорт України діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 444/2011.

Держтуризм курорт України відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції:

  • - видає ліцензії на право здійснення туроператорської діяльності;
  • - здійснює контроль за додержанням ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності;
  • - видає свідоцтва про присвоєння об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, установам харчування, курортним установам тощо) відповідної категорії;
  • - веде реєстр свідоцтв про встановлення категорій об'єктам туристичної інфраструктури;
  • - видає дозволи на право здійснення туристичного супроводу;
  • - готує та поширює інформацію про Україну і її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку та всередині держави;
  • - формує та веде Державний реєстр суб'єктів туристичної діяльності;
  • - організовує ведення обліку туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;
  • - забезпечує розвиток в'їзного та внутрішнього туризму та курортів;
  • - організовує та виконує роботи із стандартизації та сертифікації туристичних послуг тощо.

Повноваженнями публічного адміністрування у сфері туризму та інфраструктури взагалі наділено Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу та реалізації інфраструктурних проектів (Укрєвроінфрапроект), яке діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 443/2011. Укрєвроінфрапроект є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України.

Основними завданнями Укрєвроінфрапроекту є реалізація державної політики із забезпечення підготовки і реалізації інфраструктури їх проектів чемпіонату та інших міжнародних спортивних подій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >