МОРАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Мораль як вияв людської активності

Тема моральної діяльності - одна з ведучих в історії і теорії етики. Багатоаспектність виявів і складність природи самої моралі, людини як суб'єкта моралі, специфіки суспільної організації і людської культури, врешті-решт, утворюють той неповторний симбіоз, що й впливає на розгляд даної проблематики.

Вивчення особливостей функціонування цієї сфери передбачає врахування декількох моментів.

По-перше, мораль за своєю суттю постає завжди як характеристика й оцінка певних людських вчинків, поведінки, активності. Там, де цього немає, не можна говорити й про мораль. Ще в етиці Аристотеля (384- 322 до н.е.) сформувалось сприйняття людського буття як діяльності, що здійснюється у вчинках людей.

По-друге, мораль виникає й існує лише в контексті людських відносин. Це можуть бути приклади відношення людини до природи (принцип Ахімси, слідування Дао), відношення до культури та її цінностей (сучасний постмодерний рух, протестантизм, відродження) і т.п., але в будь-якому разі ми маємо варіант людського відношення до чогось чи когось як рівного собі (в ідеалі). Поза відносинами моралі немає.

Мораль у даному розумінні продуктивно розглядати не тільки як моральну свідомість, але й як вияв практичної людської діяльності, суспільної поведінки людей. Адже саме у формі оцінок конкретних дій і поведінки людини функціонує мораль у повсякденному житті. Таємні помисли, наміри, безперечно підлягають оцінці, але тільки через видимі вчинки, їх результати, оскільки в будь-яку людську діяльність вплітається діяльність свідомості як її необхідний елемент.

Взагалі, людську свідомість, в тому числі й моральну, її будову, як вказував відомий радянський психолог А.Н. Леонтьєв, неможна правильно зрозуміти поза зв'язком із діяльністю і її будовою, суттєвою складовою яких є свідомість.

Мораль не є самою діяльністю в її субстанційному (предметному, процесуальному і т.д.) вигляді, а виступає певною властивістю чи виявом людської активності. Оскільки вона пов'язана із встановленням значення певних дій, а це може бути встановлено тільки через свідомість, остільки мораль включає в себе діяльність свідомості і моральні відносини, в яких об'єктивний зміст обумовлений діяльністю свідомості.

Терміни "діяльність", "моральна діяльність", "поведінка", "моральна поведінка", "вчинок", "лінія поведінки" і ін. широко застосовуються в гуманітарній літературі. Існують свої особливості їх розуміння та інтерпретації, наприклад, у соціології, філософії, етиці. Саме специфіка останньої визначатиме особливості подальшого вживання цих термінів.

Моральна діяльність: особливості, структура

Діяльністю взагалі можна іменувати "форму активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті". Суб'єктом такої діяльності можна вважати будь-яку живу істоту, що здійснює свою життєдіяльність у будь-якій формі. Сюди відноситься і життєдіяльність людини як біопсихосоціальної істоти, включаючи діяльність її свідомості.

У цій діяльності можна виділити людську діяльність як специфічний спосіб відношення людини до світу, який вирізняється цілеспрямованістю дій. Ця діяльність поєднує в нерозривній єдності зовнішню предметну діяльність і діяльність свідомості. Найпоширенішими видами людської діяльності прийнято вважати працю, навчання, гру, спілкування. Оскільки ця діяльність реалізується в людських колективах, то її синонімом можна вважати соціальну діяльність.

Якщо розглядати людську діяльність під кутом зору її соціальної значимості (цінності) - правової, політичної, моральної і т.д., коли приймаються до уваги переважно аксіологічні (ціннісні) характеристики дій і їх результатів, прийнято використовувати термін і поняття "поведінка", точніше, "людська поведінка". "В осмисленні поведінки як власне людської характеристики, - зазначає відомий український етик В. Малахов, - здатність до самоорганізації позначає спосіб існування, активним чинником якого є усвідомлений волевияв самого суб'єкта поведінки" .

Моральний зріз людської поведінки завжди виявляє природу і міру впливу моральних норм, цінностей, що, як правило, реалізуються у свідомому й відповідальному волевиявленні.

Моральну діяльність у строго визначеному, вузькому значенні можна розуміти як діяльність, спричинену насамперед моральними мотивами. Очевидно, якщо мати на увазі саме діяльність, тобто будь-які особливі дії, і якщо змістовно розкрити її специфічні "моральні мотиви" (потреби, інтереси, цілі і т.д.), то моральна діяльність у вузькому значенні - це діяльність, головною метою якої є формування моральної якості поведінки. Такою виступає діяльність морального виховання, наприклад, дітей в сім'ї, в дитячих закладах, самовиховання, моральне самовдосконалення особистості, які зазвичай потребують значних свідомих зусиль, напруження волі, навіть спеціальних вправ (загальновідома цінність моральних практик самовдосконалення відомих релігійних напрямів: буддизму, індуїзму, іудаїзму, християнства, ісламу і ін.).

У найширшому сенсі "моральна діяльність" - це вся духовно-практична діяльність людей, спрямована на підвищення морального рівня поведінки, а також на покращення моральної атмосфери в колективах. Звичайно, ця діяльність здійснюється в загальному процесі соціалізації індивідів і реалізується разом із будь-якою іншою діяльністю(трудовою, учбовою, ігровою, естетичною і ін.). Але вона може бути представлена і в "чистому" вигляді, у формі переживань, збуджених потривоженою совістю, як висновки з минулих помилок, вироблення людиною навиків більш правильної оцінки своїх і чужих вчинків.

Об'єктом етичного аналізу виступає вся людська діяльність, оскільки вона підлягає кваліфікації з точки зору добра і зла. Це - діяльність, яка в більшості випадків безпосередньо не переслідує цілей морального виховання, перевиховання чи самовиховання, її головними цілями є виробничі, учбові, наукові, спортивні і ін. У такому випадку мова може йти не про якусь особливу "моральну діяльність", а про моральний бік чи характеристику будь-якої соціально значимої діяльності, будь-яких актів поведінки, оскільки останні співвідносяться з певною, існуючою в даному суспільстві історично обумовленою системою моральних цінностей, норм і ідеалів. Вплітаючись у мотиваційну структуру вчинків, ці елементи соціальної моралі стають невід'ємними властивостями самої поведінки.

У чому ж полягає ця властивість людської поведінки, у чому вона проявляється, які елементи діяльності підлягають моральній кваліфікації, за яких умов?

Відповідь на ці питання передбачає хоча б короткий аналіз структур поведінки на основі виокремлення тих її елементів, які мають моральну природу, моральнісний зміст, властивості.

Поведінка як система вчинків, правів, моральних відносин

Елементарною "клітинкою" поведінки індивіда є вчинок, тобто одиничний акт його суспільно-значимої діяльності. У вчинку, в його внутрішній структурі виступає єдність, з одного боку, суб'єктивних, особистісних елементів (потреб, інтересів, цілей, які є мотивами вчинків), з другого боку - зовнішніх обставин здійснення дії, які не залежать від волі діяча, а також суспільнозначимих наслідків дії. Ці наслідки, будучи "опредмеченими" у зовнішньому світі, теж у подальшому не залежать від особистої волі, стають "соціальними фактами". Вчинок як акт людської поведінки - це не просто дія (їх здійснюють тварини), але свідома, цілеспрямована дія, тобто дія, взята у нерозривній єдності суб'єктивних спонук і суспільно значимих наслідків.

Для етичного аналізу поведінки варто визнати плідним розрізнення дій як матеріальних (фізичних, інструментальних, технологічних і т.д.) операцій і дій-вчинків.

Дія постає як акт моральної поведінки, вчинок, коли береться до уваги моральна цінність її суб'єктивних мотивів, її значення для будь-кого, коли вона на основі цих причин збуджує до себе певне відношення, схвалення чи засудження з точки зору морального критерію.

Сам факт оцінки вчинків за шкалою добра і зла завжди залишався функцією морального судження, при допомозі якого в кожному конкретному випадку визначалось місце дії в усталеній у даному суспільстві ієрархії моральних цінностей. У відповідності до певної структури відносин в історично конкретній соціальній групі, суспільстві складалася відносно стійка сукупність поширених, "масових" форм поведінки, які вважалися у суспільній думці як правильні, нормальні чи в крайньому випадку допустимі .

Такі стандартні форми поведінки зазвичай називають правами. Нрави характеризують поведінку представників певної соціальної спільноти в основних, загальних рисах. Поведінка індивіда, що відповідає пануючим нравам, вважається правильною, нормальною. Взагалі, моральна норма - це елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відображає усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Таким чином, моральні норми є не чим іншим, як пануючими в даному суспільстві людей нравами, відображеними і зафіксованими у суспільній, колективній свідомості. Нрави - це стереотипні форми поведінки соціальних типів особистості, які відображають у найбільш чистому вигляді поведінку представників даної спільноти, тобто, загальне у багатоманітні індивідуальних вчинків.

Моральність окремої людини знаходить свій вираз об'єктивно у вчинках, а в свідомості - у звичних мотивах вчинків. Моральна діяльність як сфера поведінки людей складається з одиничних вчинків, які визначаються як одиниця поведінки. Сукупність моральних вчинків утворює лінію моральної поведінки. Людські дії набувають значення вчинків, коли містять у собі мотиви і цілі, заради яких і здійснюються.

Мораль людських спільнот виступає у вигляді притаманних їм нравів, які відображаються у колективній свідомості в якості моральних норм. Але оскільки суб'єктивні мотиви поведінки особистості і моральні норми можуть існувати і функціонувати тільки у вчинках і нравах, то своє "субстанційне" існування мораль в цілому здобуває саме у вчинках і правах людей, тобто в їх практичній - сімейній, громадській і іншій поведінці.

В силу своєї соціальної значимості будь-який людський вчинок породжує з боку оточуючих, суспільства схвальне чи осудливе відношення. Це відношення виявляється у певній санкції чи реакції на вчинок. Остання у свою чергу виявляється вчинком, що підлягає моральній оцінці. Таким чином, із вчинків складаються міжлюдські моральні відносини, які потім знову реалізуються у вчинках. Якщо вчинки і нрави утворюють "тіло" моралі, то моральні відносини являють собою "сітку" її функціональних зв'язків.

У масі моральних відносин можна виокремити деяку сукупність відносин, які є найбільш типовими для даного суспільства, відносно стабільними і поширеними в поведінці широких верств населення.

Умови суспільного буття, які не залежать від волі окремої людини, модифікуючись в обставинах її особистої долі, сприяють виробленню у неї певних життєвих установок, позицій, орієнтацій на певні моральні цінності. Ці установки, позиції, орієнтації, безумовно, є елементами моральної свідомості особистості і сформувавшись, виступають потім стимулами вчинків, визначають лінію поведінки людини. Відповідно, поведінка людини, будучи в цілому детермінованою соціальною дійсністю, в кожному конкретному своєму акті, вчинку безпосередньо збуджується діяльністю свідомості, тим самим моральна свідомість виступає суттєвим структурним елементом поведінки, а моральні відносини, проходять крізь всю структуру моралі.

Моральний бік людської поведінки виходить на перший план, коли цю діяльність розглядають як поведінку, тобто сукупність вчинків і нравів чи, що те ж саме, як сукупність існуючих у даному суспільстві моральних відносин.