< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Міжнародні валютні розрахунки

Платіжний баланс країни

Сучасний світ такий, що всі країни економічно взаємопов'язані і взаємозалежні. Вони залежать від експорту та імпорту товарів і послуг, від закордонних потоків капіталу, від міграції трудових ресурсів тощо. Але є ще одна сфера міжнародних відносин, яка суттєво впливає на стан національних економік. Це сфера валютних (грошових) розрахунків, які необхідно опосередковуються обміном грошей однієї країни на гроші іншої країни. У цьому обміні визначаються ціни (курси) національних грошових одиниць, тобто виходить, ніби ринок у такий спосіб зважує на своїй вазі потужність (силу) національних економік. І що більше країна вростає у світову економіку, то більш залежною вона стає від руху міжнародних фінансових (валютних) потоків.

Кожна країна прагне знати, скільки фінансових коштів в іноземній валюті заходить на її територію і скільки виходить за її межі. Адже йдеться про засоби, якими вона зможе розраховуватися з іншими країнами. Таку інформацію відображає платіжний баланс.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, який показує усі види валютних надходжень і платежів країни за певний період.

Платіжний баланс складається за основним принципом обліку — подвійного запису, коли кожна економічна операція записується двічі — у кредит (надходження) та у дебет (платежі). Тому у балансі кредитові операції фіксуються зі знаком "плюс", а дебетові — "мінус". Наприклад, експорт товарів та отримані доходи від закордонних інвестицій записуються у кредит балансу, а імпорт та надання позик за кордон — у дебет. Кредитні операції формують активи країни, а дебетові — її пасиви.

У платіжному балансі усі рахунки поділено на три групи (табл. 21.1):

  • 1) рахунок поточних операцій, на якому відображаються:
    • а) експорт та імпорт товарів (це торговельний баланс);
    • б) експорт та імпорт послуг (цей баланс послуг включає доходи і платежі за поштові, телефонні, транспортні, інженерні, страхові, аудиторські, медичні, фрахтові та інші послуги);
    • в) доходи та платежі, пов'язані із рухом через кордон капіталу та робочої сили (переводи прибутку, процентів, дивідендів, заробітків та інших факторних доходів);
    • г) трансферти (перекази) отримані з-за кордону та переведені туди (валютні витрати туристів, витрати по культурному обміну, утримання дипломатичних служб тощо);
  • 2) рахунок руху капіталів (це баланс капіталів, який фіксує приплив і відплив капіталу: прямих і портфельних інвестицій; банківських кредитів; придбання невиробничої нерухомості тощо);
  • 3) зміна офіційних резервів (стаття, яка показує, як стан платіжного балансу країни позначається на золотовалютних резервах держави: збільшує чи зменшує їх, чи може ще й перетворює державу у міжнародного боржника).

Таблиця 21.1. Структура платіжного балансу країни

Структура платіжного балансу країни

Платіжний баланс буває двох видів: активний і пасивний. Активний платіжний баланс — це баланс, що має позитивне сальдо (валютні надходження в країну перевищують її платежі за кордон). Пасивний платіжний баланс — баланс із від'ємним сальдо (валютні платежі країни за кордон більші за її валютні доходи).

Кожна країна хотіла б мати активний платіжний баланс, оскільки у такому разі є можливість поповнити свій золотовалютний резерв, необхідний для забезпечення стабілізації національної економіки. Коли ж платіжний баланс стає пасивним, то держава (її центральний банк) змушена фінансувати його дефіцит за рахунок свого золотовалютного резерву. Та коли він залишається пасивним на тривалий період, а через це дефіцит валюти стає занадто великим і непомірним для компенсування його резервом, тоді держава змушена просити допомоги у міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР, Європейського Союзу та ін.). Зовнішня фінансова допомога для країни обходиться дорого, оскільки за позику доведеться сплачувати ще й проценти.

Усі доходи і платежі, що відображаються у платіжному балансі, характеризують не лише зовнішньоекономічні зв'язки країни, а й свідчать про масштаби її валютного ринку, тобто про те, скільки іноземної валюти, що приходить, обмінюється на національну валюту і, так само, скільки національної валюти потрібно для обміну на іноземну валюту, яка покидає дану країну. Наприклад, українські підприємства-експортери свої доходи в іноземній валюті, отримані від продажу продукції за кордон, переводять на банківські рахунки в Україні, затим частину цієї виручки продають за гривні Національному банку і за власної потреби обмінюють решту валюти на гривні на міжбанківському валютному ринку. Аналогічно, інші підприємства, щоб придбати за кордоном якісь матеріальні ресурси (сировину, комплектуючі вироби, обладнання) мають обміняти гривневі доходи на потрібну суму іноземної валюти. Так само послугами валютного ринку користуються громадяни, котрі вже побували за кордоном або збираються туди від'їздити, зокрема на навчання чи стажування.

Утім, маємо зауважити, що платіжний баланс лише приблизно фіксує фінансові потоки в країну і з країни, а саме ті, які проходять через офіційні канали, засвідчуються документально. Тому, складаючи цей баланс, фахівці додають до нього окрему статтю "помилки та пропуски", у якій вказують орієнтовні обсяги неврахованих з технічних причин та/чи нелегальні переміщення через кордон валютних коштів. Тим не менш, платіжний баланс цінний тим, що він визначає стан валютного ринку, тобто обсяги пропозиції іноземної валюти та попиту на неї усередині країни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >