< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Право державної власності на землю

Традиційним для нашої земельно-правової системи є право державної власності на землю, яке було єдиною можливою формою права власності на землю та інші природні ресурси на території України впродовж всього радянського періоду її історії. Право державної власності на землю в об'єктивному значенні становить систему правових норм, які визначають суб'єктно-об'єктний склад, підстави та порядок набуття і припинення, гарантії та обмеження права державної власності на земельні ділянки. Право державної власності в суб'єктивному значенні - це гарантована нормами чинного законодавства можливість і здатність держави Україна в особі уповноважених державних органів та іноземних держав набувати і реалізовувати право державної власності на землю.

Суб'єктом права державної власності на землю є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації. На основі аналізу ст. 85 ЗКУ можна зробити висновок, що суб'єктом права державної власності на землю в Україні може бути також іноземна держава, яка набуває у власність земельні ділянки дія розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Незважаючи на конституційне закріплення принципу рівноправності всіх суб'єктів права власності на землю (ст. 13), чинний ЗКУ виходить з пріоритету права державної власності на землю. Зокрема, відповідно до ст. 84 ЗКУ об'єктами права державної власності є. всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. В земельному законодавстві фактично закріплюється презумпція права державної власності на земельну ділянку, за умови, якщо вона не перебуває у приватній чи комунальній власності. Крім цього, земельне законодавство містить перелік земельних ділянок, які є об'єктами виключної державної власності, оскільки такі земельні ділянки не можуть перебувати ні в приватній, ні в комунальній власності, зокрема: о) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі оборони, крім земельних ділянок піл об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; г) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Рили України. Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади. Національно? академії наук України, державних галузевих академій наук; д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) виселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок

Чорнобильської катастрофи; е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Враховуючи незавершеність процесів розмежування земель державної та комунальної власності, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗКУ від імені держави уповноважені органи виконавчої влади здійснюють повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів (крім земель, переданих у приватну власність).

Українській державі на праві власності можуть належати земельні ділянки за її державними кордонами. У ч. З ст. 18 ЗКУ передбачено, що Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Підставами набуття права державної власності на землю є: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передача у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; г) конфіскація земельної ділянки. Чинне законодавство не передбачає спеціальних документів, які б посвідчували право державної власності на землю.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >