< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Гроші та грошовий обіг

Природа, види та роль грошей

Товарне виробництво, основами якого є суспільний поділ праці та приватна власність на засоби й результати виробництва, може ефективно розвиватися тільки за умови, коли працює добре налагоджена система обміну товарами. Товарний обмін забезпечує фактично широку виробничу кооперацію, тобто взаємозв'язок відособлених і спеціалізованих виробників.

У процесі тривалого і в основному стихійного розвитку товарного обміну появилися гроші.

Гроші — це товар особливого роду, що став загальновизнаним засобом обміну всіх товарів і послуг.

Гроші мають тривалу й цікаву історію, яка показує нам, у яких формах існували гроші та чому вони змінювалися. Ця історія почалася з товарних грошей. Роль перших грошей у різних народів і в різні часи виконували різні товари. Це були найбільш ходові місцеві товари: наприклад, у древньому Єгипті — ячмінь, пшениця; у Китаї — рис, шовк; в Індії — черепашки; в інших місцевостях — хутро, шкіра, худоба, риба, тютюн, акулячі зуби тощо. На невільницьких ринках натуральними грошима були сильні раби та красиві рабині. Хоча такі й інші товарні гроші причиняли людям чимало незручностей, вони обслуговували обмін протягом багатьох віків.

Товарні гроші стали виконувати важливу роль еквівалента вартості товарів і послуг та бути посередником у їхньому обміні. Завдяки цьому товарні гроші значною мірою розв'язали проблеми, властиві натуральному, або бартерному, обміну, а саме: 1) прискорили зустріч продавців і покупців, зекономивши таким чином час на купівлю-продаж товарів; 2) дали змогу відстрочити придбання товарів до потрібного споживачеві моменту, а отже, зробити у такий спосіб кориснішу покупку.

З подальшим розвитком товарного виробництва та розширенням міжнародної торгівлі роль товарного еквівалента переходить до дорогоцінних (благородних) металів. Достеменно не відомо, хто ж першим почав їх використовувати. Найбільш древні золоті й срібні монети сучасники приписують малоазійській державі Лідія, де їх відливали ще за 700 років до Р.Х.

На думку істориків, перші монети на територію України були завезені з Візантії та Сходу в VI ст., а карбувати власні монети в Київській Русі почали з кінця X ст.

На противагу товарним грошам, роль яких як товарного еквівалента скрізь обмежувалася певною територією, металеві гроші взяли на себе роль загального, або світового, товарного еквівалента. Гроші з дорогоцінних металів визнавали на усіх ринках світу. Спочатку обмін обслуговували золоті і срібні гроші, а згодом роль грошей монополізувало лише золото. Золото стало найбільш ідеальною формою грошей для усіх народів завдяки своїм природним (фізико-хімічним) перевагам: воно не іржавіє, як залізо; не зеленіє, як мідь; не темніє, як срібло; воно однорідне, ділиться на частини, чудово зберігається, має таємничу красу і надзвичайно рідкісне, а відтак є вельми дорогим товаром.

Попервах металеві гроші використовувалися у зливках. І це створювало чималі труднощі для обміну: по-перше, складно було зважувати метал, по-друге, ще важче було визначити пробу (чистоту) коштовного металу. До введення карбованої монети, зауважував А. Сміт, люди завжди зазнавали грубого шахрайства. Тому для запобігання таких зловживань, полегшення обміну та сприяння розвитку виробництва в усіх, більш-менш розвинених країнах було визнано за необхідне запровадити карбування монет. Цю місію було покладено на спеціалізовані державні підприємства, що отримали назву монетних дворів.

Слід зауважити, що товарні і металеві гроші були повноцінними грошима. Повноцінні гроші — це дійсні гроші, у ролі яких виступав сам грошовий товар, що мав власну вартість. Власна вартість повноцінних грошей визначалася витратами на його виробництво (наприклад, на видобуток дорогоцінного металу, на карбування монет тощо).

Гроші мають також номінальну і реальну вартість. Номінальна вартість грошей, або номінал, — це вартість, позначена на грошах (як число). Реальна вартість грошей — це кількість товарів і послуг, які можна придбати на грошову одиницю, або купівельна спроможність грошей. Отже, реальну вартість грошей визначає лише ринок, обмін їх на товари й послуги.

Життя, утім, показало, що жорстка відповідність номіналу металевих грошей їх власній вартості необов'язкова. Це особливо проявилося з того часу, як держава взялася карбувати монети із благородних металів. Цим вона, по суті, привласнила монопольне право на випуск грошей. Своєю печаткою (тавром) на монетах держава засвідчувала їхню вартість і робила їх обов'язковими у розрахунках на території країни. Авжеж, монети як інструмент легального обміну значно полегшили розрахунки у порівнянні зі звичайними шматками металу, які доводилося щоразу зважувати. Та, як показало життя, поряд із повноцінними монетами стали успішно обертатись і неповноцінні — стерті від тривалого користування і просто зумисне зменшені у вазі. Люди, розплачуючись за товари й послуги, завжди старалися віддавати насамперед підроблені, стерті, пошкоджені монети (до речі, ця звичка живе і сьогодні при користуванні паперовими грошима).

Фальшування монет набуло особливо великого поширення у середні віки. Алхіміки гарячково вишукували способи підміни золотих і срібних грошей дешевими металами. За спосіб швидкого збагачення фальшивомонетники використовували й переплавлення "гарних" грошей на "погані" (легші за вагою). Що й казати, шансом свідомого "псування монет" — випуску золотих монет меншої ваги або у сплавах з іншими металами при збереженні того ж номіналу — користувалися навіть держави. Тоді ж було помічено, що з поширенням підроблених грошей повноцінні гроші з обігу зникали. Томас Грешем, радник англійської королеви Єлизавети I, сформулював це як закон, названий його іменем: "Погані гроші завжди витісняють гарні".

Крім того, повноцінним грошам часом бракувало високої стабільності, тобто відносно стійкої обмінної, або купівельної, спроможності. Наприклад, успішні війни й доставки додому трофеїв із благородних металів, відкриття нових запасів цих металів і ввіз золотих скарбів у великій кількості з колоній призводили до загального підвищення товарних цін і відповідного знецінення грошей. Та справжня причина була не в кількості грошового металу, а у зменшенні його власної вартості порівняно з товарами.

Усі вади обігу металевих (золотих і срібних) грошей зрештою спричинили їх заміну паперовими грошима. Паперові гроші — це замінники повноцінних грошей, або грошові знаки (символи, сурогати)), які держава силою своєї влади (законодавчо) наділяє певним грошовим статусом.

Проте випуск паперових грошей не відразу став монополією держави. Ще давніше роль паперових грошей закріпилася за звичайними папірцями — розписками ювелірів і лихварів, які приймали благородні метали на зберігання, користуючись своєю репутацією і довірою. При цьому метал не зношувався даремно, а розписки ходили нарівні із золотом і сріблом. З цієї практики виросли банки, а згодом держава монополізувала право на емісію паперових грошей.

Паперові грошові знаки є неповноцінними грошима, оскільки їхня власна вартість (вартість виготовлення) не відповідає номіналу. Для прикладу, витрати на виготовлення 100-доларової купюри США (від франц. coupure — вирізка) просто мізерні у порівнянні з її номінальною вартістю (вони сьогодні становлять всього-на-всього декілька центів). Тим не менш ця купюра цінується усіма людьми, оскільки американська держава законодавчо наділила її таким грошовим статусом.

Неповноцінними грошима є також білонні монети. Білонні монети (від франц. billon — низькопробний сплав) — це розмінні монети, номінал яких перевищує вартість металу, що міститься у них, та витрат на їх карбування. В давнину матеріалом для їх виготовлення слугували мідь і бронза, а тепер нові сплави. Білоннами в Україні є копійки, у США і країнах єврозони — центи.

Батьківщиною паперових грошей вважається Китай (XIII ст.). З XVII ст. вони широко поширились у Європі та Північній Америці, а в 1769 р. появились і в російській імперії.

Тривалий час паперові гроші ще зберігали зв'язок із золотом. На них указувалася їх золота основа, тобто та кількість золота, яку цей знак представляє (заміняє). Гарантувався обмін у банках паперових грошей на золоті за першою вимогою. Проте в часи Першої світової війни, через надлишковий випуск паперових грошей, їх вільний обмін на золото припинився. А в 70-і pp. XX ст. розвинені країни взагалі відмовилися від послуг золота як грошей. Так паперові гроші зрештою стали самостійними грошима й об'єктом окремого виду економічної політики держави — монетарної політики.

Основні причини демонетизації золота, або витіснення з обігу золотих грошей паперовими:

  • - зростання потреб у золоті для промислових і тезавраційних (від грецьк. thë-sauros — скарб) цілей;
  • - зростання у зв'язку з Промисловою революцією кінця XVIII — початку XIX ст. обсягів товарного виробництва, а відповідно і потреб у грошах як засобу обміну;
  • - обмежений видобуток золота у світі та обмежені його запаси в країнах;
  • - значні витрати на обслуговування обігу повноцінних грошей;
  • - зростаючі потреби урядів у грошах для здійснення економічної і соціальної політики.

Введення в самостійний обіг паперових грошей мало, певна річ, велике значення, адже воно долало ті обмеження, які визначалися кількістю грошового металу в країні. Разом з тим, паперовим грошам також властиві певні вади:

  • — вони мають підвищену нестійкість через розрив між їхньою офіційною (номінальною) та реальною вартістю або, іншими словами, здатні знецінюватися, генетично пов'язані з загрозою інфляції;
  • — вони є відносно дорогими у користуванні: витрати на заміну зношених купюр, на проведення розрахунків і транспортування тощо.

Названі та інші вади паперових грошей частково долаються шляхом запровадження в обіг більш досконалих замінників (сурогатів) грошей. Таким чином функціонування теперішньої економіки забезпечують різноманітні види грошей.

Основні види грошей у сучасній економіці:

  • • товарні гроші, які ще й досі мають місце при взаєморозрахунках між економічними суб'єктами (наприклад, поставки енергоносіїв в обмін на труби та інші товари, розрахунки селян за виконані роботи продуктами);
  • • символічні, або декретні, гроші, якими є паперові гроші та розмінні монети, що мають примусову, наділену державою, купівельну силу;
  • • кредитні гроші, якими є боргові зобов'язання у вигляді векселів, банкнот, чеків, кредитних карток, так званих електронних грошей.

Розкриємо зміст основних видів кредитних грошей.

Вексель (від нім. Wechsel — обмін) — борговий цінний папір (зобов'язання), встановленої законом форми, який боржник видає кредитору при придбанні товарів і послуг.

Боржник зобов'язаний оплатити (викупити у кредитора) свій вексель у строго визначений термін. До настання терміну оплати кредитор може використати цей вексель як платіжний засіб у розрахунках з іншими економічними суб'єктами, а ті, у свою чергу, теж можуть аналогічно поступити з ним. При цьому кожен із них має зробити відповідний перевідний надпис на векселі. Звичайно, користування векселями можливе за умови високої довіри до боржників. Вексельний обіг прискорює й підвищує гнучкість взаєморозрахунків, розширює можливості кредитування в економіці.

Банкнота (від англ. banknote — банківський білет) — це вексель, випущений банком у вигляді паперових грошей, який раніше банк обмінював на золото за першої вимоги.

Комерційні банки колись скуповували комерційні векселі в економічних суб'єктів зі знижкою від номіналу (так званий облік векселів), коли тим терміново були потрібні "живі гроші". В обмін на ці векселі банки випускали, по суті, свої векселі, які отримали назву банкнот. Згодом банкноти стали звичайними паперовими грошима, а держава, заборонивши комерційним банкам випускати власні банкноти, монополізувала право емісії грошей, передавши його центральному банку. З тих пір (XIX ст.) банкноти стали декретними грошима.

Чек — це письмове розпорядження вкладника своєму банку про видачу чи перерахування пред'явнику чека певної суми зі свого рахунку. Чекову книжку вкладник отримує при відкритті банківського рахунку. Це найдавніша форма кредитних грошей (вона існували ще у древньому Шумері в III тисячолітті до Р.Х. у вигляді глиняних клинописних табличок). Нині ця форма кредитних грошей особливо популярна в США і Великій Британії. Там заведено, що чеками майже всі розраховуються по заробітній платі і пенсіям, оплачують товари й послуги. Від використання цієї форми безготівкових грошей тамтешнє суспільство має велику економію.

Кредитні картки — це пластикові картки з пам'яттю, отримувані банківськими вкладниками і позичальниками, які слугують зручним засобом для отримання грошей, розрахунків за товари й послуги тощо. У США, наприклад, ними користується понад 70% сімей.

Електронні гроші — це система переказу грошей з допомогою комп'ютерно-інформаційних технологій (через електронну пошту, телефон, телеграф, факс тощо).

Усі ці новітні види кредитних грошей істотно підвищують універсальність і доступність грошей, прискорюючи тим самим товарний обмін і ритм всього господарського життя. Але зауважимо: роль кредитних грошей залежить від стабільності і кредитоспроможності банківської системи, що, власне кажучи, є серйозною проблемою країн з перехідною економікою, зокрема й України.

Гроші як універсальний засіб обміну товарів мають надзвичайно велике значення в сучасній економіці та суспільстві. Без найменшого перебільшення, гроші — "кров економіки"1.

Основні, або класичні, функції грошей:

  • - міра вартості (цінності) товарів і послуг;
  • - засіб обміну;
  • - засіб заощадження, або зберігання багатства.

Значення грошей полягає, насамперед, у тому, що вони вимірюють вартість товарів, послуг і прав власності. Для виконання цієї функції вводиться грошова одиниця (гривня, долар, євро та ін.), яка, подібно фізичним одиницям виміру — літрам, метрам, тоннам, слугує мірою вартості товарів. Історично ця функція (кількісна) навіть закріпилася у назвах національних грошей. Оскільки паперові гроші тепер утратили зв'язок із золотом і їх сила гарантується державою, варто зазначити, що грошова одиниця стала розрахунковою (або рахунковою) одиницею. У цій функції, за словами А. Маршалла, для економіста гроші мають значення своєрідної ваги, позаяк з їх допомогою зручно "зважувати" й оцінювати багато економічних процесів, як-от: обсяги й динаміку виробництва, прибутку, заробітної плати тощо.

Гроші як засіб обміну (купівельний, платіжний засіб) усувають проблеми бартерного обміну, дають широку свободу вибору для покупця й можливість повніше та скоріше задовольнити його потреби. Завдяки грошам ми можемо придбати будь-який товар, розрахувавшись за нього у зручний для нас спосіб, компанії оплачують працю найманих працівників, функціонує сучасна держава тощо.

Гроші цінні як засіб заощадження, або зберігання багатства, тому, що є найбільш ліквідним активом (від лат. activus — дієвий) у порівнянні з іншими формами багатства. Ліквідність активів — це здатність активів легко обмінюватися, без втрати або з мінімальною втратою їхньої вартості. Тому люди не поспішають розлучитися з наявними грошима, а заощаджують їх, використовують як форму зберігання свого багатства. Маючи заощадження, тобто збережені від "проїдання" гроші, або купівельну спроможність, людина почуває себе впевненіше. Але зауважимо: гроші не є абсолютно надійним засобом зберігання багатства. Грошове багатство ліквідніше, ніж багатство, приміром, у формі нерухомості, але поступається за надійністю. Ступінь надійності грошей залежить від їх стійкості, стабільності їх цінності.

Усі функції грошей розкривають повніше їхню суть: будь-який грошовий матеріал сам по собі — не гроші, а лише матеріал, у якому вони втілені; гроші — це засіб обміну товарів, це суспільна роль, покладена на них.

Однак питання про природу грошей до сих пір залишається дискусійним для економістів-теоретиків. Розглянемо найбільш відомі теорії грошей.

Металістична теорія грошей зародилася ще в античний період і найбільшої популярності набула в епоху так званого первісного нагромадження капіталу. її палкі прихильники — економісти першої наукової школи, відомої під назвою "меркантилізму", ототожнювали гроші з благородними металами як такими і заперечували можливість існування інших грошей, у тому числі й їх замінників. Звісно, поява паперових грошей означала крах цієї теорії.

Товарна теорія грошей також виникла в античний період, її обґрунтовував ще Аристотель, але найбільше розвинув К. Маркс. Вона пов'язує гроші з особливим товаром, що має власну (внутрішню) вартість, визначену витратами суспільної праці на його виробництво. Саме завдяки власній цінності як товару гроші можуть виконувати роль загального еквівалента. Тому остаточний відрив паперових грошей від їх золотого забезпечення та офіційна відставка у XX ст. золота як світових грошей зробили і цю теорію даниною історії.

Номіналістична теорія грошей на рівні ідеї появилася ще в рабовласницьку епоху, а розвинулася в наш час, коли паперові гроші витіснили золоті гроші. Ця теорія заперечує товарну природу грошей, або зв'язок грошей з будь-яким товаром. Гроші трактуються як результат угоди людей і держави. Так, давньогрецький мислитель Платон, висуваючи модель ідеальної держави, розглядав гроші як умовність, як жетон, введений державою для зручності товарного обміну. Видатний економіст Дж.М. Кейнс, який, власне, і був серед тих, хто ініціював відставку золота, вважав металеві гроші "варварським пережитком". В уяві сучасного теоретика монетаризму М. Фрідмена гроші були лише "експериментальною теоретичною конструкцією". Інший популярний економіст П. Самюелсон вважав гроші "соціальною умовністю".

Кількісна теорія грошей, котра виникла у XVIII ст., стверджує, що гроші не мають власної вартості, а їхня цінність залежить від кількості грошей в обігу, тобто визначається ринковим попитом на них та їх пропозицією. Ця теорія найбільш переконливо пояснює суть та роль грошей, особливо специфіку використання сучасних паперово-кредитних грошей. У цій царині знань популярність здобула американська (точніше, чиказька) школа монетаристів на чолі з М. Фрідменом.

Номіналістична та кількісна теорії грошей, які, по суті, доповнюють одна одну, сьогодні складають теоретичне підґрунтя для розробки монетарної політики держави.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >