< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Історія реформування промисловості і сільського господарства в період 1900-1917 pp.

Усім відомо: хто не знає історії минулого, не може розраховувати на майбутнє. Згадаємо економічну реформу Столипіна в Росії, адже вона дала змогу цій державі вийти в число передових країн світового співтовариства у розвитку як промисловості, так і сільського господарства.

Розвиток промисловості, будівництво залізничних шляхів привели до необхідності реформування сільськогосподарського виробництва, і в першу чергу реформування общинного землекористування, тому дуже вчасною була столипінська аграрна реформа - реформа селянського надільного землеволодіння в Росії. Почалася вона указом від 9 листопада 1906 p., і назву отримала за іменем ініціатора і керівника реформи - голови Ради міністрів П.О. Столипіна. Він спробував подолати пережитки феодалізму шляхом реформ.

Дозволяючи продаж і купівлю наділів, уряд полегшував відплив бідноти з села і концентрацію землі в руках заможної частини селянства. Проведений в ході реформи землеустрій був спрямований насамперед на створення хуторів на селянській надільній землі.

Поява заможного селянина як ефективного власника землі супроводжувалася створенням показових хуторів, впровадженням на цих землях передових методів землеробства (з участю агрономів), наданням апробованих посівних матеріалів та племінної худоби, налагодженням чіткої системи збуту продукції. Підтвердженням цього є телеграма № 1565, яка була направлена в 1910 р. всім повітовим "предводителям дворянства Росії, у якій говориться; "имея въ виду государственную важность скорєйшаго на-сажденія на образованкыхъ хуторахъ и отрубахъ улучшенныхъ пpieмoвъ сельскаго хозяйства, я призналъ, по соглашенію съ главноуправляющимъ землеустройствомъ и земледєліемь, крайне необходимымъ теперь же, въ виду предстоящихъ земскихъ собраній, обратиться къ помощи въ этомъ деле земства, всегда столь отзывчиваго къ государственнымъ народнымъ нуждамъ, вслєдствіе чего обращаюсь къ Вашему Превосходительству съ просьбой принять организацію агрономической помощи къ вашему особливому попеченію и, обсудивъ предварительно совместно съ управой, наличными членами земскаго собранія и другими сведущими лицами, по вашему избранію, ВОП-РОСЪ О ТОЙ ФОРМЄ, въ которой, сверхъ уже принятыхъ меръ, могло бы проявиться участіе въ семъ деле земства, предложить о семъ на обсужденіе земскаго собранія въ текущей его сессіи. Съ своей стороны считаю особо полезнымъ отметить такія меры, какъ организацію показательныхъ полей на обследованныхъ хуторскихъ и отрубныхъ хозяйствахъ, устройство особыхъ образцовыхъ хозяйствъ, приглашеніе агрономовъ, предоставление улучшенныхъ семянъ и племенныхъ производителей хуторянамъ, организацію сбыта продуктовъ скотоводства, установленіе премій образцовымъ хозяйст-вамъ; полагая однако, что этимъ перечислешемъ не исчерпываются меры, которыя могли бы быть приняты земствами въ целяхъ подъема хозяйства новыхъ собственниковъ, и выражая уверенность, что знаніе местныхъ условій и нуждъ населенія подскажутъ земству наилучшій въ семъ дєлє путь, я обращаю вниманіе ваше, что отъ незамедлительнаго осуществленія намєчен-ныхъ меръ зависитъ успехъ и будущее крестьянскаго землеустройства, ибо безъ интенсивнаго хозяйства прочность и устойчивость единоличной собственности немыслима. Министръ внутреннихъ делъ Столыпинъ".

У здійсненні реформи значну роль відіграв Селянський банк. Найбільші суми банківських позик на купівлю землі видавалися окремим власникам господарств, і в їх числі - на пільгових умовах - власникам хуторів. Більшу частину власного земельного фонду банк продав власникам хуторів - опорній базі селянства. За 1907-1916 pp. нове дільниче землеволодіння склало на надільній землі 1317 тис. господарств з 12 777 тис. дес.; на землі, купленій за допомогою Селянського банку, - 339 тис. господарств з 4137 тис. дес.; на казенних землях - 13 тис. господарств з 224 тис. дес.

За період з 1877 р. по 1893 р. парові сили, що застосовувалися в металургійної промисловості Уралу, збільшилися у 2,5 рази, а на Україні - в ( разів. Що стосується старих галузей промисловості, створених ще в дореформений період, то у другій половині XIX ст. вони також значно виросли. Зі деякими підрахунками вартість бавовняного виробництва в Росії з 1860 р по 1890 р. зросла з 50 до 200 млн. руб.

Період промислового підйому 1890-х років був відзначений подальшим розвитком бавовняного виробництва. З 1890 р. по 1900 р. переробка бавовни збільшилася з 8 млн. 300 тис. пудів до 16 млн. пудів, тобто майже вдвічі Приблизно в такій же пропорції виросло і виробництво готової продукції

Ці дані показують, що в пореформений період швидке зростання капіталістичної промисловості було характерне для всіх найважливіших галузей, що вже тоді була створена в Росії важка промисловість.

Відомо, що спочатку розвивається легка промисловість. Тільки після того, як в ній будуть зроблені достатні накопичення, починається перекачування коштів з цієї галузі промисловості у важку. У кінці ХГХ ст. Росія переживала вже той період капіталістичної індустріалізації, коли нарівні з легкою промисловістю, що переважала, розвивалася і важка індустрія. Правда, цей розвиток був недостатнім, найважливіша галузь - машинобудування - завжди була найслабшим місцем Росії.

У пореформеному економічному розвитку Росії особливе місце відводиться 1890-м рокам. Це десятиріччя ознаменувалося швидкими темпами розвитку російського капіталізму. Виплавка чавуну за цей період збільшилася більш ніж у 3 рази, видобуток кам'яного вугілля - більш ніж у 2,5 рази, переробка бавовни - у 2 рази і т.ін. Протягом даного періоду тільки в Україні були побудовані великі металургійні заводи: Дружковський, Донецько-Юрьєвський, Єнакієвський та ін. Кількість діючих доменних печей у промисловості Півдня збільшилася в чотири рази. Зростання виробництва відбувалося також в машинобудівній промисловості, передусім на великих підприємствах країни, зайнятих виконанням вигідних державних замовлень.

Дев'яності роки - період найбільш неприборканого капіталістичного грюндерства, біржового ажіотажу і зростання спекуляції. Лихоманка засновництва охопила найрізноманітніші галузі промисловості й транспорту. Акціонерні компанії зростали, як гриби після дощу. За десятиріччя було створено 677 акціонерних компаній. Основний капітал акціонерних товариств збільшився на 825 млн. руб., а сума капіталовкладень у всю промисловість - на 1 200 млн. руб.

У країні виникли сотні нових великих підприємств у різних галузях промисловості. За деякими підрахунками, більше 40% підприємств, що налічувалися в Росії до початку XX ст., було побудовано протягом 1890-х років.

Росія другої половини ХГХ сторіччя відіграла найбільшу роль у розвитку світової науки і техніки. Революційне новаторство - характерна риса російської науки. Великий хімік Д.І. Менделєєв, спираючись на досягнення своїх попередників, не тільки відкрив періодичний закон хімічних елементів, але й передбачив на основі своїх узагальнень існування ряду таких елементів, які були відкриті значно пізніше. П.Н. Яблочков і А.Н. Лодигін своїми винаходами збагатили світову електротехніку. Величезний внесок зробили вчені і винахідники в розвиток інших галузей науки та техніки, дали світу радіо.

Велику роль у розвитку капіталізму відіграла протекційна політика уряду стосовно великої промисловості, що сприяла зростанню промисловості і збільшенню доходів. Серед протекційних заходів у 1890-х роках особливе значення мали казенні замовлення за вельми вигідними для заводчиків цінами та протекціоністський митний тариф 1891 р. Порівняно з 1868 р. мита на паперові тканини були збільшені у 2 рази, на чавун - у 10 разів, на рейки - у 4,5 рази і т.д. Надзвичайно високе заборонне мито було також встановлене на залізо, металеві вироби, рухомий склад і ряд інших товарів. Митний тариф 1891 р. сприяв зростанню доходів.

Поряд з цим у Росії спостерігалося значне зростання промисловості. З 1900 по 1913 р. видобуток кам'яного вугілля збільшився у 2,5 рази, виплавка чавуну - на 70%, виробництво міді - у 4,5 рази, споживання бавовни - більш ніж у два рази і т.д.

Значне збільшення кількості об'єднань з початку XX ст. пояснювалось передусім високим рівнем промисловості.

У 1886 р. був організований синдикат дротяних і цвяхових заводів, а в 1887 р. - цукровий синдикат. Але масове створення синдикатних об'єднань у країні почалося лише у XX ст.

Великим поштовхом, що прискорив процес розвитку російської промисловості, була криза 1900-1902 pp. - найбільш руйнівна у всій історії Росії, Криза викликала значне скорочення виробництва, банкрутство багатьох підприємств і масове безробіття.

Криза на початку XX ст. сприяла підвищенню концентрації російської промисловості, а також появі та зростанню монополістичних об'єднань.

Ось короткий перелік найважливіших синдикатських організацій, заснованих у Росії на початку XX ст.: у 1902 р. виникло найбільше монополістичне об'єднання в металургії - синдикат "Продамет", у 1904 р, в Україні - "Продвугілля", що об'єднало найбільших шахтовласників Донецького басейну. У тому ж 1904 р. була монополізована уральська металургійна промисловість. Монополістичні об'єднання з'явилися також в нафтовій промисловості, транспортному машинобудуванні ("Продвагон"), текстильній, цукровій та інших галузях промисловості. Таким чином, криза послужила потужним поштовхом, що прискорив синдикування російської промисловості. Високий рівень її концентрації створював сприятливий ґрунт для розвитку об'єднань.

Значний вплив на організацію синдикатів у Росії мав також іноземний капітал, питома вага якого в капіталістичній економіці країни вже з перших років XX ст. була досить великою. Уряд надавав іноземцям широке поле діяльності.

Чорна металургія, незважаючи на певне зростання, залишалася відсталою галуззю господарства. Перед війною "металевий голод" набув у країні загрозливого характеру. Вже в 1910 р. у зв'язку зі зростанням металообрібної промисловості та збільшенням попиту залізниць на рейки і металеві вироби виявилися перші ознаки нестачі металів. Економічна преса відзначила в цьому році скорочення заводських запасів чавуну на 5 млн. пудів.

У подальші роки "металевий голод" ще більш загострився. За період з 1911 по 1914 р. заводські запаси чавуну зменшилися майже у два рази. Московське товариство фабрикантів і заводчиків у своєму звіті за 1912 р. зазначило різку нестачу чавуну,

У роки підйому промислова буржуазія за винятком учасників "Прода-мета", вимагала від уряду дозволу на імпорт металів. Зокрема, московське товариство фабрикантів і заводчиків, до складу якого входили і представники металообробної промисловості, домагалося пільг на ввезення іноземного чавуну та зниження митного збору на нього. Це питання було передане в Державну думу, яка розробила спеціальний законопроект про пільгове пропускання іноземного чавуну в Росію до кінця 1915 р. в розмірі не більше 20 млн. пудів.

Але незважаючи на те, що питання це було позитивно вирішене і за період з 1909 по 1913 р. у Росію було ввезено чорних металів на суму в 41 млн. руб., "металевий голод" у країні не було ліквідовано.

Питання про "металевий голод" не сходило зі сторінок преси, воно безперервно обговорювалося на різних з'їздах і конференціях російських промисловців аж до початку світової війни.

Нарівні з монополіями в країні значно розвинувся фінансовий капітал. Акціонерні комерційні банки за період, що передував Першій світовій війні, значно збільшили капітали і розширили масштаби своєї діяльності.

Процес концентрації банківського капіталу напередодні Першої світової війни характеризують такі дані. З початку XX ст. до 1913 р. кількість акціонерних комерційних банків збільшилася з 39 до 47, а власні капітали їх зросли майже в три рази - з 280 до 836 млн. руб. Внаслідок злиття різних кредитних установ були створені найбільші банківські монополії. Напередодні Першої світової 13 петербурзьких банків зосередили у своїх руках 65% усіх власних капіталів і понад 72% внесків. Питома вага малих кредитних установ відповідно скоротилася.

Значну частину своїх коштів петербурзькі банки вкладали у фінансування промисловості, вони також брали участь у створенні акціонерних товариств та відігравали провідну роль у ряді промислових підприємств. Російсько-Азіатський банк, наприклад, контролював у металообробній промисловості такі великі підприємства, як Путіловський, Російсько-Балтійський заводи, товариство Барановського, в нафтовій промисловості - Ліанозовську групу та інші підприємства.

Петербурзький міжнародний комерційний банк контролював Сормовський і Коломенський паровозобудівні заводи, суднобудівні заводи, кам'яновугільні шахти, тютюнову промисловість, залізничні будівельні товариства і т.д. Цей банк володів акціями 32 акціонерних товариств. Активна участь у промисловості, зосередження контрольних пакетів багатьох промислових товариств і синдикатських об'єднань характерні також для інших великих комерційних банків.

Таким чином, банківський капітал зрощувався з промисловим і створювався фінансовий капітал.

Світова війна 1914-1917 pp. вплинула на всі аспекти економічного життя Росії. Розгортання битв в умовах машинного періоду війни, зростання бойової техніки, застосування потужної артилерії, літаків і військово-хімічних засобів підвищили вимоги до тилу країни, поставили перед ним завдання всебічної мобілізації народного господарства в інтересах війни.

Як відомо, існує прямий зв'язок і обумовленість між характером, масштабами воєн і рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Однак хід війни не тільки залежить від міри розвитку народного господарства, але й руйнує його. Мілітаризація народного господарства з її потворним, однобоким розвитком промисловості та відволіканням найважливіших матеріальних ресурсів на непродуктивні цілі звичайно приводить до розладнання господарства всіх держав, що воюють. У Росії цей розлад значно посилювався техніко-економічною відсталістю країни. Росія пізніше за інші держави розпочала мобілізацію свого економічного тилу. Тільки в травні 1915 p., у результаті поразки у війні, уряд, нарешті, зумів мобілізувати народне господарство на потреби армії.

Всі найважливіші галузі економіки опинилися в дуже важкому стані. Спрямування на воєнні цілі переважної частини матеріальних ресурсів країни (металу, палива, рухомого складу), скорочення виробництва так званої "цивільної продукції" без урахування мінімальних потреб народного господарства, відірваність та ізольованість окремих промислових центрів і економічних районів один від одного у зв'язку з розладом у роботі залізничного транспорту - всі ці руйнівні процеси до кінця війни досягли апогею.

Війна значно погіршила стан насамперед сільського господарства і загострила продовольче становище. У зв'язку з тим, що не вистачало робочих рук, різко скоротилося внутрішнє виробництво та імпорт сільськогосподарських машин. Проводилися масові реквізиції рогатої худоби і коней. Сільське господарство Росії прийшло у повний занепад. Погіршилася якість обробки землі, скоротилися посівні площі.

Наростанню продовольчої кризи сприяли також розладнання транспорту, що посилювалося, і спекуляція. Щоб підвищити ціни на продукти першої необхідності, купці і банки приховували величезні запаси продовольства і тим ще більше посилювали нужду і голод народу. Карткова система в багатьох містах країни, різке скорочення продовольчого раціону в армії.

недоїдання і голод трудящих промислових центрів - ось результати впливу війни на сільське господарство.

Руйнівна дія війни позначилася на стані промисловості. Занепад промислового виробництва виразився, передусім, в тому, що навіть його найважливіші галузі, пов'язані з обслуговуванням армії, не тільки не збільшили, але змушені були різко скоротити виробництво. Незважаючи на те, що потреба в чорному металі у воєнні роки значно збільшилася, продуктивність металургійних заводів знизилася. Нестача сировини, палива і кваліфікованої робочої сили, переобладнання деяких металургійних заводів на виробництво снарядів сприяли зниженню і без того недостатнього випуску металу. У результаті протягом Першої світової війни промисловість переживала "металевий голод", що загострювався.

Надто важко позначилася на роботі промисловості і нестача палива. Під час війни всі промислові райони країни і залізничний транспорт перейшли на споживання лише донецького вугілля. Однак вугілля не вистачало не тільки через скорочення його добування, але й внаслідок перебоїв у транспортуванні. Транспорт працював дуже погано. У Донецькому басейні нагромаджувалися величезні запаси вугілля, але залізниці не могли їх вивезти. У другій половині 1916 р. з Донецького басейну вивозилося тільки 60% знарядженого вугілля. У районах вугледобування лежали сотні мільйонів пудів вугілля, в той час як в промислових центрах через відсутність палива гасли домни, скорочували виробництво великі металообробні заводи, що виконували військові замовлення, зупинялися поїзди. До кінця 1916 р. недовантаження кам'яного вугілля в Донецькому басейні досягло колосальних обсягів: за один тільки жовтень не було вивезено 70 млн. пудів.

Значно погіршилося нафтопостачання. Із закінченням навігації припинялася доставка нафти по Волзі та Оці. Не вистачало і деревного палива. Дров'яна криза на Уралі пояснювалася нестачею робочої сили.

Спроби створених урядом особливих нарад з питань оборони та палива організувати першочергове постачання вугіллям найбільш необхідних підприємств країни, а також розширити заготівлю дров, не рятували положення. Крайня нестача палива відчувалася в Росії протягом усіх років війни.

Найважливішим чинником, що обумовив розлад промисловості у воєнний період, була нестача робітників. Суцільна мобілізація військовозобов'язаних, проведена царським урядом на початку війни, відразу ж завдала непоправного збитку промисловості, позбавивши її 40% робочих кадрів, в тому числі найбільш кваліфікованих. Так, на заводі Гельферш-Саде в Харкові, на якому до війни працювало понад 2,5 тис. робітників, вже після першої мобілізації залишилося тільки 1400 чоловік. Навіть Путіловський завод - головний постачальник артилерійських гармат для армії - втратив у зв'язку з мобілізацією сотні кваліфікованих робітників.

Буржуазія вимагала від уряду рішучих заходів щодо надання підприємствам робочої сили і передусім повернення з армії кращих робітників. У липні 1915 р. московський промисловець Гужон у спеціальній доповідній записці вказував, що мобілізація промисловості без повернення з армії кваліфікованих робітників і техніків немислима. Гужон висунув проект мілітаризації промислових робітників, введення примусової праці, заборони вільного переходу робітників з одного підприємства на інше і т.д. Під тиском підприємців царський уряд в кінці 1915 р. видав закон про надання відстрочок військовозобов'язаним. Повернути з армії раніше мобілізованих кваліфікованих робітників і техніків, звісно, не вдалося.

Велике значення для промисловості мало залучення жіночої праці, У воєнні роки вона стала широко застосовуватися навіть в таких галузях, де раніше зовсім не використовувалася. У металургійній промисловості, наприклад, на початку 1916 р. до 30% усіх робітників складали жінки і підлітки. Але посилене впровадження жіночої і дитячої праці не могло забезпечити потребу у кваліфікованій робочій силі. Статистичні дані, зібрані в той період біржами праці, свідчать, що попит на робітників значно перевищував пропозицію. За даними 75 найбільших бірж країни, з 1 листопада 1915 р. по 1 липня 1916 р. по всій імперії шукало роботу 314 тис. чоловік, тим часом як промисловість пред'явила попит на 597 тис. Це гальмувало роботу промисловості протягом всієї війни.

Характерною особливістю військових років було також значне зниження продуктивності праці робітників, що особливо сильно проявилося в гірничій промисловості до кінця війни. Загострення продовольчої кризи і зниження реальної заробітної плати, зношеність основного капіталу, що не відновлювався, не могли не призвести до різкого зниження продуктивності праці. У Донецькому басейні, наприклад, продуктивність праці на одного шахтаря протягом 1915-1916 pp. знизилася майже на 1/3. У бакинській нафтовій промисловості середньомісячна продуктивність на одного робітника впала з 1080 до 816 пудів.

Розладнання господарства країни поглиблювалось також величезним скороченням випуску машин, обладнання і надто нераціональне використання існуючої виробничої бази промислових підприємств. Прагнення наживи, спекулятивний ажіотаж привели промисловців на шлях, що суперечив загальним вимогам мобілізованого господарства. Навіть такі потужні машинобудівні заводи, як Путиловський в Петербурзі, Коломенський та інші, перепрофілювали свої виробничі потужності на найбільш прибуткове виготовлення трьохдюймових артилерійських снарядів, хоча з цим завданням могли легко справитися численні середні та дрібні підприємства. Виробництво машин, верстатів і паровозів різко скоротилося. Наприклад, найбільший Коломенський машинобудівний завод у 1916 р. припинив виконання замовлень морського відомства на двигуни для підводних човнів і зайнявся переважно виготовленням снарядів. Так само вчинили Сормовський завод, Невський суднобудівний і ряд інших найважливіших підприємств країни. Тим часом нераціональне використання виробничих потужностей найбільших машинобудівних заводів підривало самі основи промислової мобілізації, позбавляючи підприємства можливості придбавати необхідні машини і обладнання.

Війна порушила зв'язки, що існували між окремими галузями промисловості країни, позбавила підприємства необхідної сировини і палива. Розлад найважливіших галузей економіки посилювався і доповнювався залізничною розрухою. Вище вказувалося, що дореволюційний залізничний транспорт навіть в умовах мирного часу не в змозі був повністю задовольнити потреби капіталістичного господарства Росії. Низька пропускна і провізна спроможність залізниць призводила до того, що в найбільш напружені осінньо-зимові місяці на вузлових станціях скупчувалася величезна кількість вантажів, які затримувалися там на довгий час.

Війна поставила перед залізничним транспортом нові, складніші завдання. У зв'язку з припиненням імпорту англійського вугілля промисловість Петрограда і всього північно-західного району перейшла на споживання донецького палива, що надзвичайно підвищило навантаження Єкатерининської залізниці. Нестача рухомого складу посилювалася його невчасним ремонтом. Все це призвело до того, що залізничний транспорт абсолютно не справлявся з тими складними завданнями, які мав виконати.

До цього періоду найважливіші галузі промисловості, сільське господарство, залізничний транспорт були охоплені глибокою кризою. Через відсутність палива довелося позакривати ряд уральських металургійних заводів, що відіграли важливу роль у постачанні військової промисловості металом.

У критичному стані опинилися навіть заводи, що випускали артилерійське озброєння. У кінці грудня 1916 р. військове міністерство зажадало від міністра шляхів сполучення Трепова вжити екстрених заходів.

Єдиним виходом із становища, що склалося, залишалися все ті ж зовнішні позики. У складних умовах воєнного часу ще більше посилилася традиційна фінансова залежність самодержавства від зарубіжних кредиторів. Переважна більшість позик була укладена в Англії, яка використала посилення фінансової залежності Росії для ще більшого ЇЇ економічного і політичного закабалення.

У зв'язку з цим слід нагадати, що Росія аж ніяк не була вільна у витрачанні кредитів, що їй надавались. Останні можна було витрачати лише на сплату відсотків і платежів за старими позиками, а також на військові замовлення за кордоном через посередництво англійського уряду.

Всі замовлення Росії за кордоном на озброєння, обладнання і різні матеріали повинні були проводитися тільки через посередництво англійського уряду, який широко використав це своє право, щоб збути за підвищеними цінами залежану і недоброякісну продукцію. У той же час виконання замовлень на гостродефіцитні матеріали і промислове обладнання всіляко гальмувалося. Протягом Першої світової війни англійський уряд прагнув максимально задовольнити інтереси англійських промисловців за рахунок інтересів Росії. Ціни на озброєння за російськими замовленнями на .25-30% перевищували англійські. До того ж виконання замовлень затягувалося іноді на дуже тривалий термін.

У ряді випадків Англія у зв'язку з фінансовими ускладненнями затримувала здійснення платежів по російських замовленнях і часто зривала постачання російської армії гостро необхідними озброєнням і боєприпасами. Якщо замовлення для російської армії виконувалися в іншій країні, то вся курсова різниця при переведенні фунтів стерлінгів на іншу валюту відносилася на рахунок Росії.

Характер позик, наданих західноєвропейськими державами Росії в роки Першої світової війни, яскраво демонструє матеріали конференції союзників у Петрограді в січні 1917 р. Фінансові питання були основними в роботі цієї конференції. Найважливішими з них були:

Розмір нових кредитів Росії, порядок їх витрачання і контролювання замовлень.

Підтримання курсу рубля.

Порядок надання допомоги Румунії.

Російським представникам на Петроградській конференції рекомендувалося домагатися надання права Росії вільно розпоряджатися виділеними їй кредитами. "Радикальним засобом, - вказувало міністерство фінансів, - була б видача всієї суми позики повністю або частинами в розпорядження російського уряду ще до здійснення кожної окремої операції по замовленнях і купівлях". Однак уряд не тішив себе зайвими надіями на поступливість англійців. У заздалегідь складеній інструкції для російських представників відзначалося: "Це наше побажання буде, імовірно, енергійно опротестоване англійським урядом головним чином у зв'язку з тим, що новий порядок позбавив би його можливості затримувати відкриття кредитів при казначейських ускладненнях, як це ним практикується". Крім того, представники Росії домагалися, щоб англійський уряд розподіляв російські замовлення якомога швидше, одночасно зі своїми замовленнями, а не після них.

На жаль, немає відомостей, які рішення ухвалила Петроградська конференція з усіх зазначених питань, але сам факт, що вони були актуальні ще в січні 1917 p., свідчить, якими марними були спроби уряду пом'якшити надзвичайно кабальні, принизливі умови, на яких Росії надавалися іноземні позики.

Якщо за допомогою зовнішніх позик оплачувалися закордонні замовлення, то для покриття колосальних військових витрат всередині країни уряд вдавався до внутрішніх позик. Останні відіграли надзвичайно важливу роль у фінансуванні всіх заходів, передбачуваних урядом.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >