< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

  • 1. Поняття та значення засад (принципів) організації судової влади по здійсненню правосуддя в Україні.
  • 2. Характеристика основних конституційних засад судочинства.

Поняття та значення засад (принципів) організації судової влади по здійсненню правосуддя в Україні

Конституція України закріпила поділ влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів", конкретизуючи конституційні положення щодо здійснення судової влади, зазначив, що судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на захист гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод, захист інтересів юридичних осіб, суспільства, держави. Закон визначив правові засади організації судової влади.

Відповідно до Закону судова влада реалізується шляхом правосуддя у формі цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції, і конституційного - Конституційним Судом України. Правосуддя здійснюється в рамках відповідних судових процедур, встановлених Законом України "Про Конституційний Суд України", а також цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним кодексами

України, господарським кодексом України, кодексом адміністративного судочинства України.

Важливою ознакою принципів судочинства є те, що вони носять нормативно-правовий характер, тобто ці основоположні начала закріплені у відповідних правових нормах1.

Принцип (від лат. principo - основа, початок) у загально-науковому розумінні - це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності2.

У тлумачному словнику української мови "засада - це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку і т. ін." .

Засади судочинства закріплені у Конституції України, ЗУ 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" та інших законах. Вони є основою організації судової влади і здійснення правосуддя в державі, забезпечують однакове розуміння і застосування законів та спонукають суддю при здійсненні правосуддя до неухильного дотримання вимог закону. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, у взаємозв'язку сприятиме у виконанні завдань судочинства.

Характеристика основних конституційних засад судочинства

Охарактеризуємо основні засади судочинства, які закріплені в Конституції України і виражають суть правосуддя.

Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124-125 Конституції). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. ЗУ 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів" у ч. 2 ст. 5 зазначає, що особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність установлену законом. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Спираючись на конституційні принципи, названий Закон гарантує кожному захист його прав, свобод та інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні на рівні з громадянами і юридичними особами України.

Участь народу у здійсненні правосуддя (ст. 124, 127 Конституції). Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. У ст. 57 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що народним засідателем є громадянин України, який у випадках визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи, відповідно до Конституції України, безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ наділені повноваженнями судді. Присяжними відповідно до статті 63 Закону є громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом залучаються до здійснення правосуддя.

Законність (ст. 8, п. 1 ч. 3 ст . 129 Конституції) - це основна засада, яка є універсальною і знаходить свій вияв у всіх нормах процесуального права, характеризує всі сторони судочинства. У правовій державі, якою проголосила себе Україна, діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони, нормативно-правові акти приймаються на її основі і відповідають їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується на підставі Конституції України.

Законність - це правовий режим життя суспільства при якому діяльність усіх державних органів, установ, організацій, службових осіб, громадян здійснюється відповідно до закону . Це точне і неухильне дотримання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності та одна із гарантій встановлення істини по справі і забезпечення захисту прав та свобод людини. Принцип законності і полягає в єдиному порядку провадженні по справі відповідної юрисдикції, виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури застосування закону.

Ніщо не може виправдати порушення законності. Відповідно до реалій життя закони можуть змінюватися проте в жодному разі й за жодних підстав не можуть порушуватися2.

Принцип державної мови судочинства (ст. 10 Конституції). Конституція України встановила, що державною мовою в Україні є українська. Ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розвиваючи це положення, встановлює, що судочинство і діловодство в судах України провадиться держаною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у процесі за мовною ознакою, використовують державну мову у судочинстві та гарантують право громадян на використання ними у судовому процес рідної мови або мови якою вони володіють. У судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання у судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, судочинство здійснюється державною мовою і лише як виняток - мовою більшості населення певної місцевості. При цьому особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатись такій особі в перекладі на її рідну мову або мову, якою вона володіє. Принцип державної мови забезпечує виховний вплив процесу судочинства та рівність усіх громадян незалежно від їх національної належності, робить судочинство доступним та зрозумілим для місцевого населення.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.2 ч.3 ст.129 Конституції) полягає у тому, що відповідно до ч.1 ст.21 Конституції всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч.2 ст.24 Конституції). Рівність і свобода - невід'ємні умови життя людини, що в своїй єдності створюють справедливість. Справедливо лише те, що зберігає свободу і застосовується до всіх людей однаковою мірою1.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється в єдиному процесуальному режимі. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених законом процесуальних обов'язків, або навпаки, бути наділеним будь-якими додатковими процесуальними правами. Винятки з цього правила передбачені для осіб, які мають статус недоторканності - Президента України, суддів, депутатів Верховної Ради України2.

Право кожного на правову допомогу. Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура, яка завжди була і є одним із важливих механізмів захисту прав і свобод людини в усьому світі протягом тисячоліть. Ставлення до адвокатури в державі, статус цього правозахисного інституту, надійність гарантій адвокатської діяльності свідчать про демократичність самої держави. Конституційний Суд України, даючи тлумачення положень ст. 59 Конституції роз'яснив, що поняття "кожен" охоплює громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, а конституційний термін "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин. У цьому ж рішенні Конституційний Суд також роз'яснив, що правова допомога в питаннях захисту від обвинувачення може надаватись іншими особами (йдеться про дозвіл будь - якій особі , яка має юридичну освіту, за вибором обвинуваченого чи підсудного захищати їх інтереси, тобто, по суті, здійснювати адвокатські функції)1.

Наскільки цей принцип відіграє важливу роль у забезпеченні реалізації захисту та охорони прав і свобод людини, свідчить і той факт, що у 2009 році Конституційний Суд України повернувся до офіційного тлумачення ст.59 Конституції, зазначивши у своєму рішенні від 30 вересня 2009 р. за № 23-рп/2009, що положення ч. 2 цієї статті "для...надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура" слід розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими органами має право на правову допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги у правовідносинах з державними органами, а також право на отримання такої допомоги від інших суб'єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Забезпечення доведеності вини (п. 3 ч. 3 ст. 129 конституції), суть цієї засади судочинства полягає у тому, що відповідно до ст.4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх заходів до встановлення події злочину та осіб, винних у вчиненні злочину і до їх покарання. Ст. 22 КПК України покладає на суд, прокурора, слідчого, дізнавача обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті, обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.

Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції) означає, що прокурор, підсудний, його захисник або законний представник, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники беруть участь у судовому процесі як сторони при цьому користуються рівними правами і свободою у поданні та дослідженні доказів, доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, діючи неупереджено, об'єктивно, створює належні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих законом прав в тому числі брати активну участь у дослідженні доказів.

Суд виступає у процесі незалежним арбітром, на якого законом (ст. 16-1 КПК України) покладається функція розгляду справи. Тобто, йдеться про процесуальну форму судочинства, при якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від функцій розгляду справи.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституції). Суть цього принципу полягає у тому, що прокурор, керуючись вимогами закону та своїм внутрішнім переконанням підтримує перед судом державне обвинувачення, надає та досліджує докази, заявляє клопотання і висловлює думку з приводу клопотання інших учасників судового розгляду та з питань застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Участь прокурора у судовому засіданні є обов'язковою за винятком розгляду справ про злочини, передбачені ст.27 КПК України та у разі відмови прокурора від державного обвинувачення. Коли прокурор у ході судового розгляду кримінальної справи прийде до переконання, що результати судового слідства не підтверджують обвинувачення, пред'явлене підсудному, він повинен відмовитись від підтримання обвинувачення, виклавши мотиви відмови. У цьому випадку суд роз'яснює потерпілому, його представнику їх право наполягати на продовженні розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

Забезпечення обвинуваченому права на захист (п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції) є гарантією встановлення істини у справі, винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку. У ч. 2 ст. 63 Конституції України передбачено, що не тільки обвинувачений, а й підозрюваний та підсудний також мають право на захист. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Норми кримінально - процесуального права гарантують і регламентують реалізацію цього права. Зокрема, у ст. 21 КПК України зазначено, що підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному забезпечується право на захист. Воно полягає у тому, що закон створює всі необхідні умови для заперечення необгрунтованого обвинувачення або для встановлення і врахування всіх обставин, які пом'якшують покарання.

Відповідно до цієї статті на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд покладено обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону особистих і майнових прав.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції). Конкретизуючи цю засаду, Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів" визначив, що ніхто не може бути обмеженим у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення у порядку, встановленому законом.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- та кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.

Розгляд справи у закритому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. У ч. 1 ст. 32 Конституції наголошується, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією.

В інтересах охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, допускається закритий судовий розгляд (ч. 2 ст. 20 КПК). Обшук особи, а також освідування її, якщо воно пов'язане з необхідністю оголювати освідувану людину, може проводити тільки слідчий тієї самої статі, що й обшукуваний чи освідуваний та в присутності понятих тієї самої статі (ч. 4 ст. 184, ч. 3 ст. 193 КПК). При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи чи небезпечні для її здоров'я (ч. 3 ст. 193 КПК). Відтворення обстановки та обставин події допускається лише за умови, що виконувані при цьому дії не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч.2 ст.194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий має вжити заходів для того, щоб не було розголошено виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст.185 КПК).

Право на свободу та особисту недоторканість. Конституція України у ст. 29 закріпила право кожної людини на свободу та особисту недоторканість. Свобода є найціннішим надбанням людини. Людина може діяти відповідно до свого волевиявлення і робити все, що не заборонено законом та не завдає шкоди правам та свободам інших людей1.

Принцип недоторканості означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі або приводу інакше як на підставі та в порядку, передбачених законом1.

Кожній затриманій чи заарештованій особі має бути негайно повідомлено про мотиви або затримання, роз'яснено її права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто або користуватися допомогою захисника. Затриманий має право оскаржити затримання в суді.

Про арешт, затримання має бути негайно повідомлено родичів заарештованої чи затриманої особи (ч. 5 ст. 106 КПК).

Недоторканість житла. Ст.30 Конституції України кожному гарантує недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Працівниками міліції для забезпечення виконання покладених на них обов'язків надається право безперешкодно в будь-який час доби входити на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій, на земельні ділянки, в житлові будинки т а інші приміщення громадян у випадках переслідування злочинців чи припинення злочину, який загрожує життю, а також у випадках стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій (ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р.).

Незаконний обшук, незаконне виселення чи інші слідчі дії, які порушують недоторканість житла громадян, вчинені посадовою особою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ст.162 КК).

Презумпція невинуватості (ст. 62 Конституції). Суть цієї засади полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на примушуваннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи визначаються на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Закріплені у цій статті положення ґрунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, визначеними в ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначається, що кожен обвинувачений у злочині має право вважатися невинуватим, доки винуватість його не буде доведено згідно із законом1.

Цей принцип означає, що закон вважає обвинуваченого невинуватим, доки ті, хто вважає його винуватим, не доведуть його вину і його винуватість буде встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Означає також і те, що, незважаючи на переконання дізнавача, слідчого, прокурора щодо винуватості обвинуваченого, по кожній кримінальній справі має бути забезпечено неухильне дотримання і виконання вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. У своєму рішенні від 30.01.2003 за № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що переконання слідчого і прокурора у вчиненні особою злочину не означає доведення її винуватості, яка відповідно до конституційно закріпленого принципу презумпції невинуватості особи може бути встановлена лише обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України). Зібрані досудовим слідством справи по суті, за результатами яких суд постановляє обвинувальний вирок, визнаючи особу відповідно невинуватою або винуватою у вчиненні злочину1. Не може залишитись без перевірки жоден доказ, який свідчить на користь обвинуваченого.

Обов'язковість судових рішень (ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції). Судочинство у справі можна вважати здійсненим лише тоді, коли відповідне судове рішення буде звернено до виконання і виконано.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України.

Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних та громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст.403 КПК України).

Судові рішення інших держав є обов'язковим до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідним до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Принцип обов'язковості виконання судового рішення не позбавляє учасників судового процесу права на апеляційне та касаційне оскарження рішення.

В Юридичній енциклопедії роз'яснюється, що "законна сила вироку, рішення - чинність вироків і судових рішень, яка настає у передбачені процесуальним законом строки"2.

Своєчасне, повне, точне і безумовне виконання судового рішення підвищує його ефективність, сприяє виконанню завдань судочинства, утвердженню законності в державі.

Отже, конституційні засади судочинства є основоположними критеріями цієї діяльності, їх неухильне дотримання при здійсненні правосуддя є гарантією захисту законних прав і свобод людини та громадянина незалежним і безстороннім судом.

Питання до засвоєння теми

  • 1. Принцип поділу державної влади в Україні.
  • 2. Поняття та значення конституційних засад (принципів) правосуддя.
  • 3. Здійснення правосуддя виключно судами.
  • 4. Участь народу у здійсненні правосуддя.
  • 5. Одноособовий і колегіальний розгляд справ.
  • 6. Охарактеризуйте принцип незалежності і недоторканності суддів, їх підкорення лише закону.
  • 7. Охарактеризуйте принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
  • 8. Розкрийте зміст принципу законності судочинства.
  • 9. Охарактеризуйте принцип державної мови судочинства.
  • 10. Розкрийте зміст принципу - право кожного на правову допомогу.
  • 11. Охарактеризуйте конституційне положення про забезпечення обвинуваченому права на захист.
  • 12. Розкрийте зміст принципу - презумпція невинуватості.
  • 13. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
  • 14. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
  • 15. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
  • 16. Охарактеризуйте принцип забезпечення доведеності вини.
  • 17. Обов'язковість рішень суду.
  • 18. Розкрийте зміст такого принципу, як змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >