< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Амбівалентність особистості як психологічний феномен

Пошуки резервів розширення свідомості та становлення гармонійно! особистості громадянина суверенної України як нової соціальної суб'єктивності зумовлює суспільну актуальність зазначеної проблеми.

Амбівалентність особистості - властивість, яка зумовлює становлення особистості в конкордантному (гармонійному) чи дискордантному (негармонійному) вимірі.

Усвідомлення і вільний вияв суперечностей у мотиваційній, афективно-когнітивній та поведінковій сферах дає змогу особистості реалізувати потребу до прийняття, близькості та позбавитися страху знехтування, досягти більш реального переживання фрустраційної толерантності, прийняти доброзичливу поведінку.

Така збалансованість притаманна гармонійній особистості, компоненти якої врівноважуються, інтегруються за рахунок низької інтенсивності суперечностей.

Негармонійна особистість виявляє суперечності на більш високому рівні, наслідком чого є їхня дезінтеграція з прагненням до непослідовності, імпульсивності та інфантильних залежностей. Це дає змогу виділити чотири особистісні типи: шизоїдний, депресивний, нав'язливий, істеричний.

Елементи структури створюють різні підсистеми (мотиваційну, афективно-когнітивну, поведінкову) на різних рівнях (гармонійному, негармонійному, дисгармонійному), ми розглядаємо це як механізми функціонування особистісної амбівалентності, оскільки вона є регулятором поведінки, в якій усі складники відповідно взаємопов'язані та взаємодіють.

Отже, амбівалентність є динамічною властивістю особистості, що діє як варіативний регулятор поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей, психологічні особливості якої визначають специфіку особистісного розвитку. Це психічне утворення притаманне як гармонійним, так і негармонійним особистостям і є відповіддю на плюралістичну складність сучасного життя.

Напруга амбівалентності - частина мотиваційної боротьби, яка набуває адаптивної чи дезадаптивної форми. Уникнути амбівалентності особистості неможливо. Якщо амбівалентна ситуація залишається довго невирішеною, то наслідком зазвичай стає як індивідуальне, так і колективне вираження в насильницьких діях (бунти, страйки, революції). Помірна амбівалентна напруга веде до узгодженості суперечностей, творчості, особистісного зростання.

Усвідомлення особистісної амбівалентності сприяє збалансованості протиріч в різних сферах життя та є передумовою надії, оптимізму, психологічної суверенності, саморозкриття.

У цьому розділі теоретично обґрунтовано динамічний психологічний конструкт амбівалентності, його структуру, вимірювання та типи; проаналізовано головні напрями його дослідження; розкрито психокорекційні шляхи зниження високої інтенсивності амбівалентності особистості.

Поняття про амбівалентність особистості

Термін "амбівалентність" (лат. ambo - обидва і valentнa - сила) означає взаємовиключне сполучення протилежних почуттів, думок, бажань.

Амбівалентність як психічне утворення перебуває в полі зору філософії, соціології, медицини, психології, причому кожна із названих наук розглядає її у своєму специфічному ракурсі.

Філософське розуміння амбівалентності як відображення в людській свідомості суперечливих процесів і протилежних сил в універсумі ґрунтується на принципах дуалізму, плюралізму, причинності, полярності, універсальності. Саме життя - це вічні добро і зло, успіх і поразка, любов і ненависть, народження і смерть тощо (М.О. Бердяєв, А. Камю, Ф. Ніцше) .

Соціологи (О.А. Донченко, Е. Дюркгейм, Р. Мертон) трактують амбівалентність як суперечливість соціальної системи або ж як особливість індивідуальної свідомості.

Р. Мертон, наприклад, використовував це поняття для характеристики конфлікту соціальних ролей, цінностей та норм суспільства, що є джерелом психічної амбівалентності окремої особистості. Сутність амбівалентності, згідно з поглядами цього автора, полягає у тому, що в соціально змодельованій ситуації від людини очікують певної поведінки, ставлення, переживання чи цінностей [98].

У соціальній психології проблему амбівалентності як характерної ознаки "кризового типу" особистості в умовах переходу від тоталітарної системи до демократії досліджували вітчизняні вчені: Н.М. Ануфрієва, Є.І. Головаха, Н.В. Паніна.

Зокрема, Є.І. Головаха, Н.В. Паніна визначають амбівалентність як двоїсте, суперечливе ставлення особистості до перспективи розвитку суспільства у перехідний період. Для позначення специфічної соціопатії в умовах сучасного розвитку суспільства вчені використовують поняття "посттоталітарної амбівалентності"'[41].

Плідно цю проблему досліджують в зарубіжній психіатрії (Е. Блейлер, Е. Кречмер, Д. Шапіро), де увага акцентується на патологічних виявах амбівалентності.

Е. Блейлер, завдяки якому термін "амбівалентність" увійшов у широкий науковий обіг, використовував це поняття для характеристики психічного стану людини, хворої на шизофренію. Вона переживає полярні емоції до іншої людини, висловлює взаємо-виключні судження та постійно коливається між протилежними рішеннями, і в усіх випадках, за цим автором, амбівалентність є свідченням розладу особистості [16, с. 15].

У зарубіжній психологічній літературі феномен амбівалентності досліджують як наслідок неусвідомленого зіткнення двох протилежних форм інстинктивних потягів конфлікту між різними інстанціями ("Я", "Над-Я", "Воно") особистості (3. Фройд); як необхідну складову психічного розвитку (К. Абрахам, Г. Блюм, Е. ЕрІксон, М. Клейн, К. Юнг).

Амбівалентність описують також як вид психологічного конфлікту (К. Левін) та як результат незадоволення потреби людського розуму в послідовності (Р. Браун, С Осгуд, Л. Фестінгер), як "неспроможності" прийняти рішення (М. Кругман, Д. Роттер).

Інакше кажучи, психодинамічна теорія зосереджує увагу на конфліктних емоціях, теорія ж конфлікту займається конфліктною поведінкою, а теорія прийняття рішення розглядає неспроможність та імпульсивність намірів та дій особистості.

У гуманістичних теоріях особистості амбівалентність аналізують побіжно як диспозицію в контексті її взаємозв'язку з психічним здоров'ям, особистісним зростанням і самоактуалізацією (К. Роджерс, А. Маслоу).

У російській психології проблему амбівалентності досліджують як додаток до інших проблем, зокрема, в межах теорії провідних тенденцій (Л.М. Собчик); як трансформацію особистості (М.Ш. Магомед-Емінов).

У наукових дослідженнях використовують також терміни, близькі за змістом до поняття амбівалентності: двоїстість, амбітендентність, внутрішня суперечливість, бівалентність, поліва-лентність.

Терміном "двоїстість" [77; 99] позначають наявність двох різних ознак об'єкта. Двоїстість не обов'язково передбачає співіснування взаємовиключних та рівних за силою тенденцій, а тому вона не тотожна амбівалентності, але є однією з її ознак.

Амбітендентність описують як характеристику одного з видів амбівалентності у вольовій або мисленнєвій сфері, як одночасне існування протилежних тенденцій у поведінці та мотивації [10; 89]. Амбітендентність розглядають як єдність усвідомлених та неусвідомлених протилежних закономірностей у різних сферах особистості.

Внутрішній конфлікт, який корелює лише з високою інтенсивністю амбівалентності особистості [122; 178], не є тотожним амбівалентності. Полівалентність (багатовалентність) трактується як амбівалентність, що набула деструктивного характеру.

Зазначимо, що лише декілька радянських досліджень присвячені певним аспектам особистісної амбівалентності: як морально психологічної проблеми (І.М. Михеєва), амбівалентності у поведінці дітей раннього віку щодо незнайомого дорослого (Т.М. Сорокіна); розвитку у дітей уявлень про амбівалентні емоції (О.В. Гордєєва).

І все ж сутність цього феномену не розкрита належним чином. Прикро, але монографія І.М. Михеєвої не стимулювала дальших досліджень амбівалентності у царині сучасної психології. З ідеологічних міркувань радянської доби, чи як спеціаліст з етики, авторка не зуміла відшукати амбівалентність у внутрішньому світі гармонійної особистості, не розкрила змісту її деформаційних змін від психічно здорової до душевно хворої людини, не привернула уваги до амбівалентності як єдності протилежностей свідомого і несвідомого. Проте без вирішення цих питань неможливе фундаментальне дослідження проблеми амбівалентності особистості.

Психологи України почали вивчати феномен амбівалентності особистості (Т.М. Зелінська, Т.Н. Лук'яненко, В.В. Хабайлюк, А.Е . Хурчак, Г.В. Чуйко, І.М. Шастко). Т.М. Зелінська обґрунтовує амбівалентність як властивість особистості [56], Т.Н. Лук'яненко, Г.В. Чуйко - як рису особистості [87; 178], А.Е. Хурчак - як властивість атитюдів [173; 174], В.В. Хабайлюк - властивість соціальної установки батьків [164], І..М. Шастко - переживання латентного материнства [179].

Різнобічна характеристика досліджуваного феномену дає змогу визначити такі його змістові аспекти-складники:

  • 1) одночасна подвійність явищ зовнішньої реальності або внутрішнього світу: кожній базовій властивості для досягнення гармонії та рівноваги відповідає властивість протилежної ознаки, а кожній індивідуально-особистісній тенденції - антитенденція;
  • 2) взаємонепримиренні протилежності мотиваційної, афективно-когнітивної, поведінкової сфер особистості характеризуються рівною чи майже рівною силою та обсягом: рівновага і сталість явища, які пов'язані з однаково наявним протиставленням тенденцій, полярних за своєю суттю;
  • 3) співіснування протилежностей у формі амбітендентності, тобто єдності свідомого та несвідомого, чим, власне, вони Й відрізняються від внутрішньоособистісного конфлікту;
  • 4) амбітендентність має помірний вияв, здатна до інтеграції, тому становлення особистості проходить у конструктивному, позитивному ритмоциклі; надмірна амбітендентність майже не інтегрується, тому розвиток особистості відбувається з переважанням неузгоджених І навіть патологічних умов.

Отже, амбівалентність особистості - властивість, яка виявляється у співіснуванні рівних за силою протилежних бажань, почуттів, думок та дій до зовнішнього чи власного, внутрішнього, світу, що феноменологічно закріплюється в мотиваційній, афективно-когнітивній і поведінковій сферах життя людини. Суперечливе ставлення (любов-ненависть) буває до людини, тварини, речей. Позитивні і негативні складники перебувають у динамічному стані: полярність залишається, але напруга між ними змінюється.

Зазначимо, що повна інтеграція суперечностей амбівалентності особистості практично не завершується. Відповідно, наступним кроком є новий етап узгодження взаємовиключних особистісних суперечностей. Інакше кажучи, особистісна амбівалентність ніколи не припиняє свого руху як, власне, життя кожної людини у ноосфері буття.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >