< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сучасні підходи до вищої освіти

Освіта є одним із найважливіших соціальних інститутів, що приковує до себе увагу різних учених: філософів, педагогів, політологів, психологів, соціологів, демографів тощо. Змінюються умови функціонування суспільства, змінюються і погляди на шляхи передачі знань, життєвого досвіду, виховання підростаючого покоління.

Реформування освіти

Сучасні підходи до освітньої діяльності в Україні визначені Законами України, "Про дошкільну освіту", "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", що прийняті Верховною Радою України, а також урядовою постановою "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів України на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання".

Про вагомість реформування можна судити за такими даними. Сучасна система освіти включає дошкільну освіту (дитячі ясла і садки відвідує майже півтора мільйона дітей, що становить 40% від загальної їх кількості), загальну середню освіту (школи, ліцеї, гімназії, училища), професійно-технічне училище і вищу освіту. У цілому це понад 48 тисяч закладів і установ, у яких навчається близько 15 мільйонів учнів і студентів [187, с. 34]. До загальної десятирічної освіти Україна перейшла ще в 70-ті рр. ХХ ст. З 2001 р. середня школа стала дванадцятирічною. На кожні 10 тисяч населення зараз у країні припадає 323 студенти, а в 1990 р. їх було 170. Це більше, ніж, наприклад, у Канаді, Франції і Німеччині [187, с. 34].

Як посилений інтерес до освіти, так і необхідність її реформування пояснюються низкою причин. По-перше, освіта пов'язана з усіма сферами суспільного життя, у тому числі економічною, політичною, духовною, культурною тощо, які, у свою чергу, безпосередньо впливають на освіту. Так, стан економіки визначає матеріальну базу освіти, впливає на її зміст у плані структури і вибору досліджуваних дисциплін, диктує вибір спектра спеціальностей і професій, що будуть потрібні суспільству. Наприклад, у СРСР у 1950-1960-ті роки активно розвивали технічні спеціальності, оскільки відновлювали зруйноване війною народне господарство, житловий фонд, а також у зв'язку з політичним станом посилено розвивали військово-промисловий комплекс. Зараз, після зміни соціально-економічної ситуації в Україні, великим попитом на ринку праці користуються не стільки технічні, скільки фінансово-економічні, юридичні спеціальності, менеджери, лінгвісти іноземних мов, знання і навички яких необхідні у зв'язку із створенням спільних підприємств і виходом вітчизняних господарників, підприємців на іноземних партнерів. Система освіти не вільна і від політики: залежно від того, який режим у суспільстві - демократичний чи тоталітарний - "відкрите" чи "закрите" суспільство, формується і відповідна система освіти. Соціокультурне середовище впливає на освіту через релігію і моральні цінності суспільства, сім'ю, традиції, звичаї, належність до певного соціального прошарку, ціннісні орієнтації лідерів громадської думки, їх психологічні установки.

По-друге, суспільство теж залежить від освіти, тому що вона впливає на функціонування та розвиток. Від рівня освіти залежить якість трудових ресурсів, що мають істотний вплив на економіку суспільства. Специфіка трудових ресурсів, їх людський потенціал, інтелектуальний розвиток впливають на спрямованість і глибину розвитку економіки. Чим вище людський капітал, тим більше підстав для розвитку отримує наука, політика, культура, мистецтво та інші різновиди людської діяльності. Набуття та підвищення людського капіталу безпосередньо залежить від рівня освіти. Забезпечення високого рівня освіти - основна умова нарощування інтелекту нації, її самостійності й конкурентоспроможності на світовому ринку. Освіта нації - основний соціальний капітал. Не випадково в Комюніке голів держав і урядів країн "групи восьми", прийнятому в Кельні 20 червня 1999 р., є соціальний розділ "Інвестиції в розвиток людини", де увага зосереджена на підвищенні можливостей індивіда, розвитку новаторського мислення, професійній і культурній мобільності. "Базова освіта, професійно-технічна підготовка, академічні кваліфікації, безперервне підвищення професійних навичок і знань відповідно до потреб ринку праці, а також підтримка розвитку творчого мислення мають дуже важливе значення для визначення напряму економічного і технічного прогресу, просування до створення суспільства, заснованого на знаннях. Змолоду забезпечують також розвиток особистості, сприяють формуванню відповідальної громадської позиції і залученню людей до суспільного життя" [138, с. 476].

По-третє, рівень освіти визначає соціальний статус особистості, що, за М. Вебером, складається з трьох величин: рівня освіти, рівня кваліфікації і рівня навичок. Освіта є набутим статусом особистості. Чим вище освіта, тим ймовірнішим є набуття більш високого соціального статусу. Вона впливає на статус особистості в суспільстві, задоволеність життям, соціальними умовами і навіть на її самопочуття.

По-четверте, у зв'язку з тим, що Україна взяла курс на розвиток економіки й інтеграцію до європейської співдружності, освіта має відповідати світовим стандартам. "Відповідно до європейських стандартів, освіченою є людина, яка оволоділа не лише професією, а й, по-перше, п'ятьма європейськими мовами; по-друге, комп'ютером; по-третє, демократичним світоглядом і фундаментальною культурою" [138, с. 478]. Незважаючи на зміст навчання, навіть на його тривалість, Україна поки що далека від рівня ряду показників, властивих економічно розвинутим країнам. Так, показник середньої кількості років навчання, що характеризує рівень освіти в США, становить 13,6 років, у Японії -14,6 років. В Україні цей показник у 1992 р. досягав 10,5 років, а в 2001 р. - вже тільки 9,8 років [138, с. 476]. У багатьох країнах Західної Європи тривалість освіти більше, ніж була до реформування освіти в Україні. Зокрема в Німеччині вона дорівнює 13 рокам, у Данії становить 12 років [139, с. 16]. Рівень розвитку сучасної економіки, високі технології, розвиток ринкових відносин, комп'ютеризація виробництва вимагають більш досконалого освітнього рівня трудових ресурсів. Ось чому перехід до загальної 12-річної освіти - нагальна потреба для сфери освіти транзитивного суспільства.

Восени 2001 р. затверджена "Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті", розроблена Міністерством освіти і науки України й Академією педагогічних наук України. Цей стратегічний документ розрахований на дуже тривалий період - 100 років - і відображає головну мету української системи освіти - "створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України" [121, с. 5]. Відповідно до цієї доктрини, система освіти має пояснити замкнутий процес формування особистості: від її виховання до самореалізації, що забезпечить "вихід України з нинішнього стану, всебічну модернізацію суспільства і держави" [112, с. 12].

"Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті" була розроблена після Всесвітньої конференції з глобальних проблем людства, яка відбулась у 1998 р. у Парижі. Зокрема, на цій конференції відзначалось, що останнім часом суперечність між основними типами культур і цивілізацій не відповідає успішному вирішенню глобальних проблем людства і сучасній системі освіти. Так, у вступі до матеріалів Всесвітньої Паризької конференції щодо системи вищої освіти йдеться про розвиток останньої: "Цей найбільший кількісний прорив... (у галузі освіти)... не супроводжувався ні концептуальними, ні якісними змінами, які відповідали б новій ситуації, новим вимогам і потребам" [120, с. 2].

Саме якісним змінам у системі освіти в Україні і присвячена "Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті". Незважаючи на глибокий аналіз цієї проблеми, Доктрина не може не містити деякі розбіжності. По-перше, вона розрахована на дуже тривалий період, а спрогнозувати розвиток освіти на такий час досить проблематично, тому що в умовах суспільства, яке бурхливо розвивається, складно з погляду синергетичної методології передбачити всі атрактори, що можуть викликати якісні зміни в галузі освіти. По-друге, у процесі соціалізації особистості беруть активну участь у різних соціальних інститутах: сім'я, наука, релігія, армія тощо, а не тільки освіта. На жаль, у Доктрині цим інститутам не знайшлося місця, хоча дуже перебільшена роль школи.

Говорячи про реформування освіти України, можна зробити висновок, що вона може бути успішною, якщо використовувати три джерела знань: адміністративну статистику, соціологічні дослідження й експертний аналіз. "Дані, узяті з цих джерел знань, дають можливість отримати точні, аргументовані, максимально "об'єктивовані" знання як для узагальнених теоретичних висновків, так і для практики управління й регулювання соціальних процесів і ситуацій у сфері освіти" [138, с. 479].

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >