< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Загальна теорія та історія соціології

Соціологія як наука. Предмет і функції соціології

Поняття соціології

Найкоротше визначення соціології Термін "соціологія" є похідним від двох слів: лат. societas - суспільство та грец. logos - вчення. Отже, соціологія -. це наука про суспільство" і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо суспільство можна вивчати з різних позицій.

Два підходи до розуміння суспільства і людини. Одні соціологи зосереджують свою увагу на загальному описі суспільства як макросистеми, з притаманною їй структурою і складниками. Вони досліджують насамперед великі соціальні утворення - державу, економіку, культуру - або такі загально-соціальні процеси, як розподіл праці й виникнення солідарності, інтеграція, трансформація і соціальні зміни тощо. Такий підхід практично випускає з поля зору людину, її роль у соціальному розвитку та у функціонуванні суспільства.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на першому плані воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, яка шляхом нових і нових відкриттів і винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця й ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми маємо змогу ознайомитися з творами вчених, в яких уособлюються названі вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає однієї-єдиної, істинної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку.

Третій синтезований підхід

Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його е такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої позиції, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найвідповіднішої нашим уявленням та уподобанням. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо суспільство в цілому тяжів до інтеграції, то, мабуть, і в соціології можливий синтез, що спирається на докладні емпіричні (дослідні) дані.

Соціальна спільнота

Певною спробою у цьому напрямі є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота - це реально існуюча сукупність індивідів, що надається до емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у процесі історичного розвитку людства на всіх рівнях його буття і різняться величезною різноманітністю форм та змістових зв'язків всередині них. Вони є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровноспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, хобі тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, дедалі більше поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити як певну піраміду, всі складники якої взаємодіють між собою (рис. 1).

Ширше визначення соціології

З такого погляду соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних

Структура суспільства та рівні дослідження соціальних процесів і явищ

Рис. 1. Структура суспільства та рівні дослідження соціальних процесів і явищ

спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Українські спільноти-громади

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту, або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга половина XIX - початок XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки зі ширшими соціальними інститутами, як-от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спільноти, а саму соціологію називали громадознавством.

Соціологія в добу глобалізації

Але таке розуміння соціології, характерне для другої половини XIX - кінця XX ст., обмежувало її предметне поле вивченням лише одного якогось суспільства у певних національно-державних кордонах. Наприкінці XX ст. у світі дедалі більшої сили набирають взаємопов'язані процеси переходу до нового типу суспільства - постіндустріального чи інформаційного, а також глобальних трансформацій. Власне глобалізація й спричинила розширення предметного поля соціології від одного суспільства до людства загалом; нині в центрі уваги соціологів є становлення світової спільноти, що об'єднує усіх мешканців Землі (або глобального громадянського суспільства). Р. Робертсон, звертаючись до класичної спадщини Ф. Тьонніса, називає таку мегаспільноту "всесвітньою спільнотою Ґемайншафт"; П. Штомпка вважає, що творення такої всесвітньої спільноти поверне людям радість від близькості, солідарності і поваги без відмови від благ сучасності й глобалізації. Тому запропоновану на рис. 1 схему предметного поля сучасної соціології можна розгорнути дещо ширше з включенням до неї мегарівня соціологічного аналізу світової спільноти (рис. 2):

Рівні дослідження соціальних процесів і явищ в епоху глобалізації

Рис. 2. Рівні дослідження соціальних процесів і явищ в епоху глобалізації

Типи спільнот

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Насамперед це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку тощо. Це поселенські й територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на ґрунті культурно-історичної та етнічної самобутності: народи й нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямів, різного роду неформальних угруповань тощо. Макроспільнотою можна вважати й усе суспільство тої чи іншої країни (наприклад, українське суспільство) і розглядати це суспільство як цілісний соціальний організм. І, нарешті, мегаспільнотою глобального характеру є людство.

Отже, розмаїті спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою:

  • - кількісним складом (від невеликих соціальних груп до людства загалом);
  • - часом існування (від кількох годин до тисячоліть);
  • - критерієм об'єднання (спільність інтересів, симпатій, цінностей, які поділяють їхні члени);
  • - рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами);
  • - характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної чи активно-перетворювальної, спонтанної чи цілеспрямованої тощо) і т. ін.

Входження індивіда до різних спільнот

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної партії, громадської організації, спортивної секції, фанклубу тощо. Це можна зобразити схемою (рис. 3).

Коли ж студенти завершують навчання і стають молодими спеціалістами, вони, з одного боку, і далі входять до певних спільнот (як-от: родини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого - стають членами нових спільнот: професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом діяльності у вільний час) тощо. Впродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, а й творить чи бере участь у створенні нових: наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Наприкінці XX - початку XXI ст. у зв'язку з процесами глобалізації та створенням світових інформаційно-комунікативних мереж з'являються нові типи спільнот, переважно віртуального характеру, ініціатором створення яких є здебільшого молодь: це он-лан нові спільноти різного характеру, чати і блоги, в яких і за допомогою яких відбувається спілкування представників різних країн і націй.

Спільноти, до яких може входити студент

Рис. 3. Спільноти, до яких може входити студент

Зростання суб'єктності спільнот

Таким чином, людина творить і входить у спільноти, з яких складається суспільство. Але сам характер спільнот із часом змінюється, в них зростає елемент суб'єктності. Наприклад, раніше такі спільноти, як клас чи етнічна група (нація), дуже часто були об'єктами впливу, маніпуляції, політичного тиску: марксистські партії гнали робітничий клас на барикади, революції та громадянські війни; комуністична держава в СРСР насильно творила з націй і народностей "нову історичну спільність людей" - безнаціональний радянський народ. Аналогічно в радянські часи трактували молодь: вона була лише об'єктом комуністичного виховання, її розглядали як предмет "опікунської турботи" партії та уряду, старших поколінь, її зобов'язували жити і думати так, як вимагали інтереси побудови комунізму, позбавляли свободи вибору стилю життя і свободи мислення. Початок XXI ст. засвідчує зростаючу суб'єктність різного роду спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання впливу чинників їхньої самоорганізації, самоуправління і самовдосконалення.

Соціальні інститути

Виникнення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути - це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути - це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г. Спенсер, який вперше запроваджує це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя і стосунків між ними:

  • - домашні або сімейні інститути, які створюють родини, упорядковують сімейне життя, виховують дітей, готують їх до дорослого життя;
  • - обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;
  • - політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин;
  • - церковні інститути, котрі забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;
  • - професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Соціальні інститути сучасного суспільства

З розвитком суспільства одні соціальні інститути втрачають своє значення чи починають відігравати у житті соціуму дедалі меншу роль. Інші соціальні інститути, навпаки, зміцнюють свої суспільні позиції. Також із часом відбувається поява нових інститутів, і цей процес триває інколи десятиліттями. Варто зауважити, що, з позиції класичної теорії соціальних інститутів, для інституціоналізації рольової структури й певної нормативної системи (тобто творення нових інститутів) необхідним є досить тривалий еволюційний період. Що ж до сучасних розвинутих суспільств, то на перший план у них нині висувають такі соціальні інститути: сімейні, політичні, економічні, освітні й релігійні. Російський соціолог С. Фролов наголошує, що оскільки цінності та процедури наукового життя стають дедалі важливішими і високо стандартизованими, до названих вище можна зарахувати й соціальний інститут науки.

Українські соціологи більш комплексно підходять до цього питання і пропонують поділ соціальних інститутів за певними критеріями. Якщо розглядати ці інститути за критерієм цілей і сферою дії, то прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів (табл. 1).

Формальні й неформальні соціальні інститути

За критерієм способу регулювання поведінки людей вирізняють формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні інститути засновують свою діяльність на чітких принципах (законах, указах, інструкціях), здійснюють управлінські

Таблиця 1. Соціальні інститути і сфери їхньої діяльності

з/п

Назва комплексів соціальних інститутів

Види соціальних інститутів і типи дій

Сфери діяльності

1.

Економічні

Власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу тощо

Забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг

2.

Політичні

Держава, парламент, суд, прокуратура тощо

Пов'язані зі встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей

3.

Культурні та виховні

Наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи

Сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивіда

4.

Соціальні

Громадські об'єднання, соціальні фонди, благодійні та доброчинні фонди, клуби за інтересами тощо

Організовують добровільні об'єднання людей, регулюють повсякденну соціальну поведінку та між-особистісні стосунки

й контрольні функції на підставі певних санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням. До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази; соціальний контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них належать різні культурні й соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

Функції соціальних інститутів

Усі соціальні інститути виконують певні соціальні функції, які у зведеному вигляді подано у табл. 2:

Таблиця 2. Функції соціальних інститутів

№ з/л

Назва функції

Зміст функції

1

2

3

1.

Функція закріплення і відтворення суспільних відносин

Забезпечення сталості й стабільності соціальної структури суспільства через систему правил і норм поведінки членів інших чи тих спільнот за допомогою відповідного соціального контролю

2.

Регулятивна функція

Регулювання взаємовідносин між членами суспільства загалом та окремих соціальних спільнот зокрема шляхом вироблення шаблонів поведінки через виконання людиною ролевих вимог-сподівань

3

Інтегративна функція

Процеси згуртування, взаємозалежності й взаємної відповідальності членів соціальних спільнот і суспільства загалом, які відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкцій та систем ролей

4.

Транслююча функція

Передавання соціального досвіду новим поколінням тих чи інших спільнот і суспільства загалом через механізм соціалізації та засвоєння цінностей, норм і ролей

5.

Комунікативна функція

Поширення інформації всередині того чи іншого інституту з метою управління і контролю за дотриманням норм та поза інститутом у його взаємодії з іншими соціальними інститутами

Усі соціальні інститути не повинні підміняти у своїй діяльності один одного; якщо ж таке трапляється і один із соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів - тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі чи не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім'ї, нав'язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в "школу комунізму" і відбираючи у них право соціального захисту трудящих. Унаслідок цього страждала не лише людина, життя котрої було цілком регламентоване і залежне від держави, а й суспільство загалом; лише тепер із великими труднощами починається процес його повернення до нормального стану - відкритого, громадянського суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їхніх самоуправлінських і самоврядних функцій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >