Організація в системі менеджменту

Організація та організаційне оточення

Поняття організації. Розвиток організацій та їх загальні характеристики

Організація відіграє величезну роль у житті суспільства, у відношенні таких понять, як ефективність, продуктивність, економічність. Вона є причиною, що обумовлює існування менеджменту, і тому складає основу основ світу менеджерів.

Усі визначення менеджменту мають відношення до організації. Вивчити менеджмент неможливо, не засвоївши, що таке організація І чому нею потрібно управляти.

Що таке організація?

Організація - група людей, діяльність яких свідомо, скеровано або спонтанно координується для досягнення певної мети [39, с.32].

Сенсом Існування будь-якої людини є досягнення певних поставлених цілей. Людина окремих цілей може досягти самостійно, але часто для вирішення поставлених завдань зусиль однієї людини недостатньо. В цьому разі досягнення цілі можливе групою людей. У сучасному менеджменті організацію визначають як об'єднання індивідів в єдине ціле для виконання спільних дій [46, с.69].

У роботі "Принципи організації" П.М. Керженцев дав визначення організації: "Що таке організація? Організовувати, означає об'єднувати людей для певної роботи. Саме об'єднання ми можемо називати організацією" [53].

Ч. Бернарду належить визначення організації як системи свідомо скоординованих персональних дій або сил [ 39].

Термін "організація" використовується для характеристики двох понять.

Перше значення - це певна соціальна одиниця або колектив. Те, що визначає організацію в даному конкретному значенні, - це соціальні одиниці, які можуть бути відособлені від інших, виходячи з того, що за люди є їх членами.

Друге значення терміна стосується організаційних особливостей в рамках соціальної одиниці або колективу. Одиниці і колективи в цьому значенні "організовані" особливим чином. Вони володіють певною формою керівництва, посадовими взаєминами, кількістю керівників на одного працівника, сформульованими правилами і обов'язками, методами ухвалення рішень. Іншими аспектами, які використовують для їх характеристики. Організації, як колективи, також володіють технікою, технологіями, фізичним капіталом (будівлями, машинами тощо) і стратегіями для досягнення цілей.

Часто слово "організація" використовується для визначення структурної одиниці та структурних підрозділів, групи виконавців окремої роботи, системи управління тощо. Як правило, люди об'єднуються в організації в тому випадку, коли вони не в змозі самостійно вирішити якісь проблеми.

Щоб група людей дійсно вважалась організацією, вона повинна відповідати таким вимогам [40, с.69]:

• 1. Наявність не менше двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.
• 2. Наявність спільної мети (бажаного кінцевого стану або результату), яку приймають як загальну, всі члени цієї групи.
• 3. Наявність членів групи, які свідомо працюють разом для досягнення загальної для всіх цілі.

Іншими словами, люди створюють організацію для досягнення спільних цілей. Адже, коли немає спільної головної мети, то немає і необхідності у створенні організації. Саме ціль і є тим змінним елементом, що є необхідним у будь-якій організації.

Наведене визначення організації підходить виключно для формальної організації. Однак існують неформальні організації, що виникають спонтанно, де люди вступають у взаємодію досить регулярно.

Неформальні організації існують скрізь, у тому числі і у формальних організаціях.

Наприклад: Національний авіаційний університет є складною організацією, що має набір взаємозалежних цілей: підготовка фахівців, розвиток науки та ін., а щорічний фестиваль "Студентська весна" є неформальною організацією. Усі складні організації мають не тільки набір цілей, але мають і загальні характеристики.

Як зазначає Н.М. Мартиненко [46, с. 98], в організації існує дві органічні внутрішні форми розподілу праці. Перша - розподіл праці на компоненти, що є частинами загальної діяльності, тобто горизонтальний поділ праці. Друга форма, названа вертикальним розподілом праці, відокремлює роботу з координування дій, від власне дій.

До найістотніших управлінських рішень належить питання, як конкретно виконати розподіл праці в організації. Адже правильний розподіл і поточний перерозподіл людських ресурсів у багатьох випадках визначає, настільки продуктивною може бути організація.

Будь-яка організація має виробничу, технологічну та соціальну структуру, а також структуру апарату управління. Розподіл задач, пов'язаних із знаряддями праці та їх об'єднання у певній організаційній формі, називають виробничою структурою організації.

Технологічну структуру організації становлять робочі місця з матеріально-енергетичними процесами і технологічними зв'язками між ними.

Соціальна структура пов'язана з найціннішим ресурсом організації - людськими ресурсами. У її межах виникають індивідуальні та колективні потреби, люди самі спеціалізують свою працю і виконують поставлені завдання. Саме люди розробляють і запроваджують усі інші структури організації і беруть у них участь, вони формують власні цілі і підкоряють їх досягненню спільної мети організації.

Структура апарату управління являє собою розподіл управлінських працівників за функціональними сферами і відповідно до вертикального розподілу праці.

Вона є формою розподілу не тільки формальних внутрішніх взаємовідносин між співробітниками структури апарату управління, а й обов'язків та відповідальності, які покладаються на конкретну посаду, а також прав, якими наділяється посада, відповідно до покладеної на неї відповідальності.

Об'єднуючу роль щодо розглянутих структур виконує організаційна структура управління як цілісна система, яка розроблена таким чином, щоб люди, які працюють у її межах, мали змогу найефективніше досягати поставлених перед ними цілей.

Загальними характеристиками організації є:

• 1) Ресурси: люди, капітал, матеріали, технології та інформація для досягнення цілей (матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні). Вони взаємозалежні. Наприклад: Фірма "ІВМ" використовує фонди акціонерів і банків (капітал) для закупівлі деталей (матеріали), будівництва складальних ліній (технології), оплати праці (люди), щоб робити комп'ютери, у результаті продажу яких буде прибуток. Інформація використовується скрізь, на кожному етапі виробничого процесу.
• 2) Залежність від зовнішнього середовища. Це властиво будь-якій організації. Національний авіаційний університет залежить від кількості студентів, що навчаються за державним замовленням, від попиту в економіці на фахівців тощо, постанов Кабінету Міністрів, наказів Міністерства освіти і науки. Зовнішнє середовище - це сукупність політичних, юридичних, економічних, соціальних, фінансових, екологічних та інших факторів.
• 3) Горизонтальний поділ праці - найбільш очевидна характеристика організації. Це поділ усієї роботи на складові компоненти. Основи горизонтального поділу праці закладені Ф.Тейлором (1911 p.). Класичним зразком горизонтального поділу праці на підприємстві є: виробництво, маркетинг і фінанси. Складні організації здійснюють горизонтальний поділ за рахунок утворення підрозділів, що виконують конкретні завдання по досягненню конкретних цілей. Вони називаються відділами та службами. Таким чином, великі і складні організації складаються з декількох спеціально створених для конкретних цілей взаємозалежних організацій і численних неформальних груп, що виникають спонтанно.
• 4) Вертикальний поділ праці. Оскільки робота в організації поділяється на складові, то хтось повинен її координувати для досягнення ефективності. Вертикальний поділ праці відокремлює роботу з координації дій від самих дій. Діяльність по координуванню роботи інших людей і складав сутність управління.
• 5) Необхідність в управлінні. Щоб організація могла домагатися поставлених цілей, задачі повинні бути скоординовані за допомогою вертикального управління. Але в малих організаціях воно часто не має чітко виділеної групи управлінців (магазин, де 2 продавці, один з них крім основної роботи виконує координуючу функцію).

Реально великі організації стали можливі тільки тоді, коли стала відчутною необхідність відділення управління від комерційної чи технічної діяльності. Таким чином, процес управління є необхідною умовою функціонування будь-якої системи.

Загальними ознаками управління є наявність мети і заданих параметрів, динамічний характер і причинний зв'язок.

З точки зору еволюції управлінської думки щодо розвитку організацій чітко розрізняються 4 різні школи управлінської думки:

• - школа наукового управління (1885-1920 рр.);
• - класична чи адміністративна школа в управлінні (1920-1930 рр.);
• - школа психології і людських відносин (1930-1950 рр.);
• - школа науки управління (1950 р. по теперішній час).

На кожному з етапів прихильники різних теорій вважали, що саме їм удалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Але це не так, і, проте, кожна школа внесла свій суттєвий вклад.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним етапом, завдяки якому управління стало визнаватися як самостійна область наукових досліджень. Вперше керівники-практики і вчені побачили, що методи і підходи, що застосовуються в науці і техніці, можуть бути використані в практиці досягнення цілей організації.

Анрі Файоль, якого називають батьком менеджменту, управляв великою французькою компанією по видобутку вугілля, тобто мав великий досвід управлінської діяльності.

Метою цього періоду було створення універсальних принципів управління.

Період з 1920 р. по 1950 р. характеризується як класична чи адміністративна школа в управлінні організацією.

Ці принципи торкалися двох основних аспектів:

• - розробки раціональної системи організації;
• - побудови структури організації і управління працівниками. Визначаючи основні функції бізнесу, класики були впевнені в тому, що

можуть визначити кращий спосіб поділу організації на виробництво і маркетинг. З цим тісно пов'язане і визначення основних функцій управління.

Значний внесок А. Файоля в теорію управління полягає в тому, що він уперше розглянув управління як універсальний процес, що складається з п'яти взаємозалежних функцій, у тому числі планування й організація.

Друга категорія класичних принципів стосувалася побудови структури організації і управління працівниками.

• 14 принципів управління Анрі Файоля:
• 1) Поділ праці (Тейлор: конвеєр).

Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю, при тих же зусиллях. Це досягається за рахунок скорочення числа цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля.

2) Повноваження і відповідальність.

Повноваження - право віддавати наказ; відповідальність - обов'язок щодо його виконання.

• 3) Дисципліна - слухняність і повага до досягнутих угод між фірмою і її працівниками. Встановлення цих угод - одна з головних задач керівників. Дисципліна припускає справедливо застосовувані санкції.
• 4) Єдиноначальність - у кожного один безпосередній керівник.
• 5) Єдність напрямку - кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника.
• 6) Підпорядкованість особистих інтересів загальним.
• 7) Винагорода персоналу - справедлива заробітна плата за виконану роботу.
• 8) Централізація - умова, при якій право приймати найбільш важливі рішення залишається за вищими рівнями управління. Необхідна розумна пропорція між централізацією і децентралізацією.
• 9) Скалярний ланцюг - це ряд осіб, що стоять на керівних посадах від вищого керівника до керівника низової ланки.
• 10) Порядок - визначене місце для усього й усіх.
• 11) Справедливість - це поєднання доброти і правосуддя.
• 12) Стабільність робочого місця для персоналу (плинність кадрів знижує ефективність організації).
• 13) Ініціатива - розробка плану і забезпечення його успішної організації.
• 14) Корпоративний дух. Союз - це сила. А вона є результатом гармонії персоналу.

Розвиваючи погляди на організацію з точки зору системного підходу, слід зазначити, що в ній існують різні рівні. Незалежно від рівня системи, що аналізується, всі організації мають три універсальні елемента: готовність до співпраці, загальну мету, комунікації.

Дослідники займались питаннями взаємодії соціальної системи із технічною системою роботи. Найбільшу вагу у дослідженні цієї проблеми мають розробки Е.Бекка. Він виділив п'ять основних елементів організації, а саме:

• - функціональні специфікації організаційних визначень робочих місць та відомчих відносин;
• - система статусу, що визначає людей у вертикальній ієрархії влади;
• - система комунікацій, що здійснює передачу суттєво необхідної інформації;
• - система винагород, яка забезпечує стимули та засоби управління у досягненні організаційних цілей;
• - статут організації, який включає всі ті елементи, які зробили внесок у характер організації або якість існування організації [36].

Організації класифікуються за такими ознаками:

• - способом створення (формальні та неформальні);
• - метою створення (одноцільові - прості та багатоцільові - складні);
• - розміром (малі, середні, великі);
• - юридичним статусом (юридичні особи: підприємства, товариства, асоціації, об'єднання);
• - залежно від розподілу функцій управління та регламентування діяльності (засновані на чіткому розподілі функцій, гнучкому розподілі функцій, комбінованого типу).

Якщо організація має одну мету - то це проста організація. Але в економіці в основному діють складні організації, які характеризуються набором взаємопов'язаних цілей.

З точки зору менеджменту найбільшу цікавість викликають формальні й неформальні організації. Хоч і інші класифікаційні ознаки визначають якість та особливості функціонування організацій.

Організації поділяють на формальні та неформальні.

Ч.Бернард вперше визначив організацію як конкретний соціальний процес, за допомогою якого здійснюється певна соціальна дія. На його погляд, соціальні невдачі протягом всієї історії завдячують невмінню забезпечити людську співпрацю у формальних організаціях. Ч.Бернард зазначав, що формальна організація - це вид співпраці між людьми, який є усвідомленим, навмисним та має певні цілі [36].

Формальні організації - це групи людей, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується та контролюється з метою досягнення певної цілі. У загальному вигляді схема організації характеризується такими ознаками:

• - наявність розподілу праці;
• - групування роботи за видами робіт;
• - наявність системи підпорядкованості;
• - існування управлінської ієрархії;
• - можливість групування у підрозділи.

Роль організації, її характеристики та основні риси вивчались протягом розвитку науки управління. В роботах Г.Емерсона в якості обов'язкових елементів організації розглядалися:

• - наявність певного плану або ідеалу;
• - спроможність досягти і виконати вимоги ідеалу;
• - наявність необхідних ресурсів (людських, фінансових, матеріальних, організаційних), які дають можливість організації досягнути і виконати завдання;
• - наявність компетентних керівників, які змушують організацію досягнути поставленого ідеалу.

Вивчення Ч.Бернардом формальних організацій дало можливість забезпечити співробітництво та досягнення трьох головних цілей:

• 1. Забезпечити виживання організації шляхом підтримки рівноваги комплексного характеру в середовищі фізичних, біологічних і соціальних матеріалів, елементів і сил в межах організації, що безперервно змінюються.
• 2. Дослідити найважливіші сили, до яких повинно бути застосовано врегулювання.
• 3. Проаналізувати функції виконавців на всіх рівнях управління і контроль над формальними організаціями.

Сучасний менеджмент, говорячи про організацію, має на увазі, що організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. При цьому система набуває нових властивостей, якими не володіють елементи, з яких вона складається.

Формальна організація складається із керуючої та керованої підсистем. Надалі термін "підсистема" можна замінити терміном "система".

Керуюча система включає ті складові елементи, які забезпечують процес управління.

До складу керованої системи входять елементи, які забезпечують безпосередньо процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Взаємодію керуючої та керованої систем показано на схемі (рис.1.1.)

Рис.1.1. Механізм взаємодії керуючої та керованої систем організації

Кожна формальна організація в своєму складі має неформальні об'єднання людей.

Неформальна організація, за визначенням Ч.Бернарда, - це сукупність персональних контактів та взаємодії у асоційованій групі людей, які не були частиною формальної організації. Неформальні групи виникають поза зв'язаних із роботою контактів і, в свою чергу, встановлюють певні відносини, традиції І норми.

Ч.Бернард визначив три функції неформальної організації: комунікації; забезпечення єдності у формальній організації шляхом регулювання готовності слугувати; підтримка відчуття персональної належності і самоповаги.

Неформальні організації - об'єднані групи людей, які виникають і функціонують спонтанно, але люди в них вступають у взаємодію один Із одним досить регулярно.

Неформальні організації існують в усіх формальних організаціях, за винятком надзвичайно малих. У них немає офіційного керівника, але вони значною мірою впливають на кінцевий результат діяльності формальної організації. В неформальні організації люди об'єднуються за багатьма ознаками, серед яких найбільш поширені: підтримка статусу, пошук захисту, досягнення успіху, загальні інтереси, можливість спілкування тощо.

Неформальні зв'язки можуть мати такі основні риси:

• - родинні відносини;
• - дружні стосунки, що виникають за певними принципами об'єднання людей у неформальні групи;
• - зв'язки, що засновані на спілкуванні у попередніх формальних організаціях (школах, ВНЗ або інших організаціях);
• - зв'язки, що виникають на фунті взаємних симпатій.

Цілком закономірно, що формальні та неформальні системи взаємодіють, і будь-які зміни торкаються обох сторін управління і впливають на поведінку людини.

В залежності від розподілу функцій управління та регламентування діяльності розрізняють три типи організацій, які за своїми ознаками можуть бути усталеними або гнучкими.

• 1. Організація, заснована на чіткому розподілі функцій управління та регламентуванні діяльності. Це приклад негнучкої усталеної організації. Основними характеристиками таких організацій є: чітко визначена ієрархічність, ретельний контроль, підвищені дисциплінарні вимоги, відповідальність. Такий тип організації вимагає чітких обліку і звітності, вироблений стереотип поведінки при вирішенні всіх проблем, що виникають в управлінні. Він має позитивні сторони, відповідаючи вищому ступеню організованості як управлінської, так І виконавської дисципліни і за певних умов дає значний ефект управління. Недолік цього типу організацій в тому, що він стримує ініціативу людей, має уповільнене та ускладнене проходження інформаційних потоків. Це організації бюрократичного типу.
• 2. Організація, заснована на гнучкому розподілі функцій і регламентуванні діяльності. Переваги організації такого типу - це: швидке реагування на виникнення непередбачених проблем, ширші можливості творчого підходу до їх вирішення. В процесі прийняття і реалізації управлінських рішень в таких організаціях можливі колективне прийняття рішень та колективна відповідальність при їхній реалізації. Основним недоліком таких організацій є зменшення особистої відповідальності керівника та ускладнення процесів управління.
• 3. Комбінації із двох попередніх типів організацій дають можливість створювати організації із переважанням тієї чи іншої організаційної форми. І тоді вони будуть тяжіти або до усталених організаційних побудов, або ж до гнучких типів організації.

Не всі існуючі організації є успішними, їхня ефективність може бути різною.

Складовими успіху організації є:

• 1. Виживання. Можливість Існування якнайдовше - є першочерговим завданням більшості організацій. З метою виживання більшості організацій доводиться періодично змінювати свої цілі, вибирати їх відповідно до змін зовнішнього середовища (ринкової кон'юнктури, рівня конкурентної боротьби, можливості Інтеграції, умов функціонування (фінансових, матеріальних чи виробничих можливостей).
• 2. Результативність І ефективність. Результативність є наслідком того, що "робляться потрібні речі". А ефективність є наслідком того, що "правильно створюються ці самі речі".
• 3. Продуктивність - це відношення кількості одиниць на виході (продуктів, що випускаються), до кількості одиниць на вході (ресурсів, що споживаються).

Відносна ефективність організації називається продуктивністю її функціонування. Продуктивність виражається в кількісних показниках.

Питання продуктивності вперше були розглянуті Г.Емерсоном в роботі "Дванадцять принципів продуктивності" (1912 р.). Продуктивний тип організації передбачає збереження матеріальних і людських ресурсів. Працювати напружено, на думку Г.Емерсона, значить докладати до справи максимальні зусилля; працювати продуктивно - значить докладати до справи зусилля мінімальні. Істинна продуктивність завжди дає максимальні результати за мінімальних зусиль, напруження [36].

Чим ефективніша організація, тим вища її продуктивність. Важливим є можливість вимірювання продуктивності на всіх рівнях організації. Це дає можливість визначення ефективності діяльності всіх структурних підрозділів для того, щоб організація могла вижити і досягти успіху в умовах конкуренції.

Й. Прокопенко дає визначення продуктивності як обсягу необхідного ринку продукції й складових витрат відповідно до довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей розвитку підприємства [40].

Крім виживання, успіху, результативності (ефективності) і продуктивності для успішної організації мають бути притаманні такі риси:

• o здатність до практичної реалізації управлінських рішень, що приймаються;
• - здатність до саморозвитку в умовах зміни оточуючого середовища;
• - вміння ефективно використовувати внутрішні та залучати зовнішні ресурси;
• - здатність до навчання та самовдосконалення системи управління організацією.

Можливість реалізації цих чинників забезпечує успіх діяльності будь-якої організації. Кінцевою метою діяльності будь-якої організації є одержання певного результату на виході у вигляді: визначеного обсягу продукції (послуг), необхідного рівня прибутку, досягнення певного соціального ефекту, створення певних робочих місць.

Науковцями різних шкіл організації розглядаються з точки зору різних підходів. Так, системний підхід розглядає організацію як відкриту або закриту систему. З точки зору доступу можливої інформації більш ефективними є відкриті системи.

Відкрита система - це система, яка має доступ до зовнішніх ресурсів та взаємодіє із зовнішнім середовищем (постачальниками, споживачами, конкурентами, інститутами, інформацією тощо). Закрита система має внутрішнє джерело енергії. Якщо відкриті системи більш характерні для організацій як господарюючих суб'єктів, то закриті - для технічних.

Системи мають, на думку російських науковців [39], не менше десяти специфічних властивостей, а саме:

• 1. Неадитивність, яка проявляється в тому, що ефект діяльності таких систем непостійний в часі і не завжди дорівнює арифметичній сумі ефектів частин, що в неї входять.
• 2. Емерджентність - неспівпадання цілей організації з цілями частин, що в неї входять.
• 3. Синергічність, що передбачає спрямованість дій, інтеграцію зусиль в системі, яка сприяє підсиленню кінцевого результату.
• 4. Мультиплікативність - примноження ефективності системи за рахунок будь-яких керуючих дій або стихійних процесів.
• 5. Стійкість роботи системи, яка залежить від обґрунтованості організаційної структури, ступеня централізації влади та управління.
• 6. Адаптивність - здатність пристосовуватись до нових зовнішніх умов роботи, саморегулювання, відновлення стійкості роботи.
• 7. Централізація - здатність системи до управління єдиним центром.
• 8. Відособленість - властивість системи прагнення до автономії, ізольованості.
• 9. Сумісність - властивість, що виявляє взаємну пристосовуваність та взаємну адаптивність частини системи.
• 10. Зворотний зв'язок, який проявляється в тому, що інформація, ресурси, енергія на виході системи (або підсистем, які до неї входять) повертається на вхід цієї системи (або підсистем, які до неї входять).

О.Кузьмін і О.Мельник визначають такі характеристики відкритих систем:

• - цілісність (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);
• - одноосібність (кожна складова може розглядатись окремо);
• - перспективність (розвиток у напрямі вдосконалення);
• - незалежність (можливе відокремлення підсистем);
• - спеціалізованість (здатність до виконання певних робіт);
• - перетворюваність вхідних елементів;
• - зростання (можливості розширення та збільшення);
• - циклічність розвитку;
• - рівновага;
• - непередбачуваність причин можливих збурень [39, с.34]. Процес функціонування організації як відкритої системи показано на рис. 1.2.

Узагальнюючи розглянуте, можна виділити такі загальні характеристики організацій:

• - наявність мети функціонування;
• - доступ до ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) та інформації;
• - необхідність адаптації до змін оточуючого середовища;
• - здійснення управління складовими організації.

У підручнику "Основи менеджменту" М.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі наведені основні характеристики організації, які знаходять розвиток у таких українських авторів, як Б.М. Андрушків та О.Є.Кузьмін.

Рис. 1.2. Процес функціонування організації як відкритої системи

На їх думку, загальними характеристиками організації виступають:

• - наявність ресурсів: люди (співробітники), капітал, матеріальні ресурси, технологія та інформація;
• - залежність від зовнішнього середовища (споживачів, постачальників, економічних та політичних умов, громадських організацій, законодавчих актів, конкурентів, темпів науково-технічного прогресу, менталітету суспільства тощо);
• - горизонтальний поділ праці (поділ роботи на конкретні завдання);
• - підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці;
• - вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи інших людей, тобто здійснення безпосередньо процесу управління;
• - необхідність управління;
• - здійснення певних видів діяльності (виробничої, торговельної, науково-дослідної тощо) [39,49].

Таким чином, організація - це система, що має на вході вхідний продукт у вигляді сировини, людей, інформації, який на виході перетворюється у готову продукцію. Одним із завдань менеджменту є одержання готового продукту найбільш ефективним шляхом.

Біологічний підхід розглядає організацію як живий організм, якому притаманні певні етапи розвитку за певних умов існування. З точки зору біологічного підходу кожна організація в своєму розвитку проходить декілька етапів життєвого циклу, серед яких: зародження ідеї, дитинство, юність, зрілість, старість, після останнього етапу відбувається або відродження, або смерть організації.

Кожний етап характеризується своєю тривалістю, рівнем смертності серед організацій та особливостями менеджменту.

Так, якщо на І та II етапах йдеться про формування та становлення команди менеджера, то подальший розвиток організації вимагає спільних зусиль менеджерів в освоєнні ринку, пошуку нових ідей, тобто створення спільних умов гри в ефективній команді. На III та IV етапах проявляються всі найсильніші якості як "top" менеджерів, так і всієї менеджерської команди.

Але у випадку самозадоволення та самозаспокоєності виникає загроза швидкого старіння системи в цілому. Коли припиняється пошук та доступ нових ідей, це призводить до бюрократизації системи управління, що, в свою чергу, призводить до смерті організації. В цьому випадку досягнення успіху і відродження можливе лише за умов приходу до влади нової команди менеджерів. На тривалість життя організації суттєво впливає кількість, спрямованість та ефективність інформаційних потоків.

Тобто, як і при системному підході, одним із параметрів, що визначає якість функціонування організації, виступають обсяги інформаційних потоків та їх характеристики.

Найвища смертність характерна для II етапу життєвого циклу організації, найнижча - для зрілості. Найбільш висока залежність від інформаційних потоків відслідковується на етапі зрілості.

Якість менеджменту найбільше впливає на ефективність функціонування та тривалість життя організації на етапах дитинства та зрілості.

Модель життєвого циклу організацій представлена в роботах американського дослідника Й. Айзедіса. Весь життєвий цикл організації поділений на дві частини: зростання та старіння. За його теорією, вічних організацій не буває. Вони народжуються і вмирають. Але їхнє функціонування знаходиться в постійному пошуку оптимальних менеджерських рішень, намаганні найбільш ефективно використати ресурси і більш гнучко адаптуватися до зовнішніх змін. Етапи життєвого циклу організацій за теорією Й. Айзедіса [55] представлені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Етапи життєвого циклу організацій

Намагання зрозуміти розвиток організацій, які нараховують історії функціонування у декілька сот років, привели до появи висновків, зроблених Л. Грейнером у 1972 р. в теорії трансформації систем управління, як представлено на рис.1.4.

Рис.1.4. Стадії (фази) розвитку організації за Л. Грейнером [8]

Зі зростанням організації вимоги до системи управління змінюються, а, відповідно, і самі системи управління повинні змінюватись. Якщо ж системи управління не змінюються відповідно до вимог бізнесу, то підприємства чекають неминучі кризи.