Загальна характеристика господарства первісного суспільства

Первісна доба - найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн. років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави (IV- III тис. до н. е.).

У розвитку первісного суспільства виділяють декілька періодів[1].

Першими формами господарської діяльності людини в період палеоліту були мисливство, рибальство і збиральництво. Із завершенням льодовикового періоду та встановленням клімату, близького до сучасного (35-10 тис. років тому), почалось утвердження людини сучасної [2].

Найважливішим із досягнень мезоліту стало винайдення лука, люди навчилися робити сильця, сітки, загорожі, мисливські пастки. Почався процес формування народів. Посилювалася відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот.

Неолітична революція відбувалася у VI - III тис. до н.е. Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і суспільства, продуктивність у виробництві призводили до витіснення кам'яних знарядь праці, тому вони вичерпали свій потенціал у IV тис. до н.е. Почався перехід до енеоліту.

Складовою енеоліту є мідний та бронзовий віки. З винайденням буквеного письма починається стадія цивілізації [3].

В цілому первісне суспільство має такі ознаки: низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх; низькі темпи розвитку суспільства; колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва; рівномірний розподіл і соціальна рівність; відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.

Примітки

1. В основі поділу знаходиться технологія виготовлення знарядь праці, яка в свою чергу, залежала від матеріалів, що лежали в основі цього процесу. Відомі такі періоди: кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт); мідно-кам'яний (енеоліт); бронзовий; залізний.
2. Використання вогню для приготування їжі, удосконалення знарядь праці, а також перші спроби упорядкувати міжстатеві відносини суттєво змінили фізичний тип людини. Саме в цей час завершився процес антропогенезу - перетворення передлюдини в людину розумну. У кінці палеоліту різко скоротилася чисельність великих ссавців тварин, а деякі види повністю зникли.
3. Перші цивілізації утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія, Китай) на зламі неоліту і бронзового віку. Одночасно елементи державності формуються в Україні в умовах трипільської культури.

Економіка та економічна думка країн Стародавнього Сходу: загальна характеристика

До Стародавності відносять період від неолітичної революції до початку античності. У ці тисячоліття сформувався й повсюди панував так званий традиційний спосіб виробництва. Виробництво, як правило, мало переважно натуральний, нетоварний характер. Основна сфера економічного життя - сільське господарство.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробництва - сільському господарстві виступали селяни-общинники. Між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства.

В обробітку землі в царських і храмових господарствах частково використовувалася праця рабів. Раби належали державі. Джерелами рабства були: війни та борги. Використання рабської праці носило малопродуктивний характер: обслуговування рабовласників, будівництво пірамід, палаців та грандіозних іригаційно-зрошувальних систем.

Східне рабство не було класичним. Тут переплелися общинні та рабовласницькі елементи.

Поступово складався так званий азіатський спосіб виробництва з безперечною участю держави в економічних процесах, на основі тотожності, неподільності влади та власності [1].

Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікарі"(ХХІІ ст. до н.е.), "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XX ст.. до н.е.), "Речення Іпусера"(відома його копія XIII ст.. до н.е.), "Пророцтво Нефертіті" (відома копія XV ст. до н.е.), різні адміністративно-господарські та юридичні документи.

Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів.

У 1792-1750 роках до н. е. за правління вавилонського царя Хаммурапі було вперше "встановлено право в країні" [2].

Між IV та III ст. до н. е. в Індії з'являються літературні епопеї - "Махабхарата" і "Рамаяна", а також трактат про мистецтво політики та управління державою "Артхашастра"[3].

Для розуміння змісту й особливостей економічної системи Стародавнього Китаю потрібно враховувати, що держава виникла та розвивалася в межах географічної замкнутості та тогочасних філософських і політичних уявлень, особливо конфуціанства (Кун Фу-цзи або Конфуцій - 551-497 рр. до н. е.), яке перетворилося на державну ідеологію. На перший план висовувалися ідеї соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні централізованій владі імператора, що асоціювалася з старшинством та мудрістю. Щоб уникнути соціальних конфліктів, конфуціанці закликали правителів не відривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліпшення добробуту, зменшувати податки.

Економічній думці Стародавнього Сходу властивими були глибокий символізм, невіддільність від міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Основними джерелами її вивчення є трактати державних чиновників з господарської, соціально-політичної та релігійно-філософської тематики, а також збірки законів. Центральне місце відводилося проблемам організації та управління державним господарством, обліку державного майна, або регламентації майнових відносин, формам контролю за економічною діяльністю населення [4, 5].

Примітки

1. "Азіатський" спосіб виробництва - це така суспільна організація економіки, за якої влада і власність не розділені. Держава контролює не тільки розподіл і споживання необхідного та додаткового продукту, а і його виробництво, а часом навіть відтворення самого працівника. Суспільство, засноване на викладених засадах, іменують тоталітарним, а систему правління державної бюрократії - тоталітаризмом.
2. Прийняті ним закони складалися з 282 статей і вміщували широкий перелік норм, якими повинні були керуватися громадяни Вавилону. Основна мета законів - всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у кращому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. Розвиток товарно-грошових відносин допускається так, щоб не спричиняти масового зубожіння вільних громадян.
3. У них подані ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Держава визначалася як основний чинник економічного життя давньоіндійського суспільства. За "Артхашастрою", основною метою економічної діяльності держави є наповнення скарбниці. Відповідно до цього у трактаті викладено вчення про управління та державні доходи, зокрема розглянуто їхні основні джерела, подано рекомендації щодо організації оподаткування.
4. Ковальчук В. М., Лі Цзе Гао, Останкова Л.А. Світова економіка: її історія та дослідники. Навч. посіб. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 524 с.
5. Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки: Навч. посіб. - К: Знання, 2008. - 647 с.