< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Валюта і валютні курси

Спеціальним методом поліпшення платіжного балансу, який поєднує в собі отримання внутрішнього попиту і зниження експортних цін, є зниження курсу національної валюти. Під валютою розуміється платіжний засіб країни, українська валюта — гривня, американська — долар; німецька валюта — німецька марка, англійська — фунт стерлінгів (до переходу країн — членів ЄС на спільну валюту —євро). Обмінний курс валюти — це не що інше, як ціна певної валюти, виражена в іншій валюті. Коли говориться, що курс американського долара дорівнює 5 грн, то це означає, що необхідно заплатити 5 грн за один долар.

За пропозицією і попитом на валюту приховано багато різних чинників. Один із них — інфляція в країні (може бути навіть просто очікувана майбутня інфляція). Чим більше зростання цін у країні порівняно з іншими країнами, тим більше знецінюються гроші і тим менше ціниться валюта.

Іншим важливим чинником є стан торгівлі в країні. Цей чинник здебільшого пов'язаний з попереднім: чим вища інфляція в країні порівняно з іншими країнами, тим дорожчими стають її товари на світовому ринку і тим складніше збалансувати платіжний баланс за такого валютного курсу. Країни, які більше експортують, ніж імпортують, і тим самим мають активне сальдо платіжного балансу, як правило, стикаються з більшим попитом на валюту. Це залежить від попиту на валюту в інших країнах, які потребують коштів на оплату товарів, куплених у країні. У той же час країни, які мають дефіцит платіжного балансу, повинні купувати багато валюти за кордоном, щоб оплатити зростаючий імпорт.

Це означає, що країни з низьким рівнем інфляції і позитивним сальдо зовнішньої торгівлі мають сильну валюту, тоді як країни з високою інфляцією і дефіцитом зовнішньої торгівлі мають слабку валюту.

Однак за останні роки цей зв'язок став менш визначеним. Торгівля валютою і рух капіталів через кордон зростають набагато швидше, ніж торгівля товарами і послугами. Здебільшого це залежить від зростаючого впливу так званих транснаціональних корпорацій, які функціонують у багатьох країнах. Це пов'язано з тим, що за останні роки утвердилася міжнародна торгівля валютою, коли власники валюти намагаються заробити гроші, використовуючи можливі коливання валютних курсів — продаючи валюту, коли курс високий, і купуючи її за низького курсу. Внаслідок цього сукупний попит і пропозиція певної валюти стають все більш незалежними від того, яке місце в країні займає торгівля товарами.

Ті, хто розміщує кошти на міжнародному ринку, неохоче вкладають їх у валюту, якщо очікується її падіння, адже із зменшенням купівельної спроможності валюти зменшується і вартість вкладених коштів. Тому торговці валютою постійно намагаються перевести свої кошти в тверду валюту. У результаті відбувається швидкий і значний перелив валюти, бо достатньо лише підняти телефонну трубку або натиснути кнопку ЕОМ — і активи перемістяться на інші рахунки.

Еволюція світової валютної системи.

Існують різні способи визначення валютного курсу. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютних курсів на певному рівні. І всі учасники ринку суворо дотримуються цього курсу. Цей рівень може визначатися різними способами. Аж до 1930-х років включно багато країн пов'язували валюти з їхнім золотим вмістом. Ця система називалася золотим стандартом.

У липні 1944 року на конференції ООН у Бретон-Вудсі (США) були закладені основи нової світової валютної системи, регульовано-фіксованих валютних курсів. З цього часу багато західних валют замість золота виявились прив'язаними до американського долара, який міг обмінюватися на інші валюти. Долар у свою чергу був прив'язаний до золота. Тим самим долар функціонував як резервна валюта, що стала оборотною міжнародною валютою з твердою ціною. Паритети всіх валют встановлювалися стосовно долара, а через нього — до золота і один до одного. Для регулювання світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Коли на кінець 60-х років XX ст. Західна Європа та Японія вдвічі перевершили США за обсягами золотого запасу й експорту, позиції американського долара похитнулись, ця система почала розпадатись. 15 серпня 1971 року президент США Ніксон зупинив конвертованість долара у золото. Зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара був втрачений. Бретон-Вудська валютна система розвалилась.

Починаючи з 70-хроків XX ст., валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку. У рамках МВФ у 1970 році були запроваджені спеціальні права запозичення (СПЗ), які призначалися для поповнення валютних резервів країн-членів. А золото з 1973 року продається і купується за цінами, що встановлюються на спеціальних товарних біржах золота, і ціна на золото перестала безпосередньо впливати на світову валютну систему. Разом з тим деякі країни почали об'єднуватися з метою стабілізації своїх валют. У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала нинішню систему валютних курсів. Згідно з цією угодою країни використовують дві основні системи "плаваючих" валютних курсів: 1) вільні курси, або незалежне "плавання" валют; 2) регульовані курси, або кероване "плавання" валют.

Вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Ця система використовується в економічно розвинутих країнах.

Регульовані курси — це "плаваючі" валютні курси, що встановлюються на ринку у процесі взаємодії попиту і пропозиції під впливом валютної політики держави. Ця система використовується у менш розвинутих країнах.

Уряди кількох країн іноді домовляються про спільне "плавання" валют, коли встановлюються межі взаємних коливань курсів. Різновидом спільного "плавання" є прив'язування курсу національної валюти до базової валюти (дол. США, СПЗ) або кошика валют основних торговельних партнерів.

Важливою складовою світової валютної системи є створена в 1979 році Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регіональне валютне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), який надає центральним банкам короткострокові та середньострокові кредити для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг Бельгії, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Австрії та Фінляндії було запущено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг.

Європейський центральний банк, який офіційно відкрився 30 червня 1998 року, здійснює курсоутворення євро та контролює рівень відсоткових ставок євровалютного ринку. Технічні умови й особливості введення євро були визначені Європейською системою центральних банків (ЕБСВ), яка складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків.

Для країн-членів Європейського економічного валютного союзу обмінні курси фіксуються тільки між евро і національними валютами, тобто щодо 1 євро і тільки в односторонньому порядку.

Для конвертації суми однієї національної валюти в іншу необхідно проконвертувати цю суму в євро, а потім в іншу національну валюту. Тобто крос-курс для валютних пар країн-учасниць союзу розраховується через євро.

Основними валютами, в яких здійснюється на сьогодні значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро. Коливання курсу цих валют справляє значний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, особливо з перехідною економікою, яка є досить вразливою. Тому вагомого значення набуває виважена державна політика щодо підтримання його на стабільному рівні. Передусім йдеться про курс національної одиниці відносно двох основних світових валют.

Підсумки

  • 1. Платіжний баланс країни вимірює потоки товарів, послуг та капіталу між країною та рештою світу.
  • 2. Баланс поточного рахунку разом з балансом рахунку капіталу та фінансів без операцій з резервами центрального банку е підсумковим платіжним балансом. Дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли сума поточного рахунку і рахунку капіталу є від'ємною величиною. Надлишок платіжного балансу створюється тоді, коли сума поточного рахунку і рахунку капіталу є додатною величиною. Надлишок платіжного балансу збільшує офіційні резерви. З урахуванням помилок та упущень сальдо всіх рахунків платіжного балансу дорівнює нулю.
  • 3. Зовнішній борг — це частина державного боргу. Він виникає внаслідок того, що для фінансування дефіциту поточних операцій країна змушена брати позики за кордоном. Факторами нарощування зовнішньої заборгованості є також дефіцит державного бюджету. Втеча капіталу веде до дефіциту валютних ресурсів і низького рівня внутрішніх інвестицій.
  • 4. Обмеження з боку платіжного балансу означає, що уряд не завжди може проводити таку політику експансії і стимулювання купівельної спроможності, до якої він міг би прагнути, наприклад, для скорочення безробіття. В економіці виникає суперечність між зовнішнім і внутрішнім балансом.
  • 5. Вільно "плаваючі" валютні курси визначаються попитом і пропозицією валюти. За "плаваючих" валютних курсів ряд чинників впливає на попит і пропозицію на валюту, а саме, інфляція в конкретній країні, стан торгівлі в країні. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютного курсу на певному рівні. До 30-х років XX ст. включно стабільність валютних курсів підтримувалась золотим вмістом. За Бретон-Вудської системи валютні ресурси прив'язувалися один до одного і були стабільними.
  • 6. Починаючи з 1970-х років, валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку.
  • 7. У 1979 році була створена Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС). З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг одинадцяти європейських країн було запроваджено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг.
  • 8. Основними валютами, в яких здійснюється нині значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро.

Терміни і поняття

Платіжний баланс; дебет; кредит; торговельний баланс; баланс товарів і послуг; баланс поточних операцій; рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій; фінансовий рахунок; прямі інвестиції; портфельні інвестиції; інші інвестиції; резервні активи; монетарне золото; валютні резерви; спеціальні права запозичення; дефіцит і надлишок платіжного балансу; зовнішній державний борг; валютний курс; "плаваючі" валютні курси; фіксовані валютні курси; знецінення і поцінування валюти.

Питання для повторення

  • 1. Складова частина платіжного балансу країни — рахунок поточних операцій країни — не виключає:
    • а) експорт товарів;
    • б) чисті доходи від інвестицій;
    • в) транспортні послуги Іноземним державам; е) зміни в активах країни за рубежем;

Ґ) поточні трансфертні виплати.

2. Нижче наводиться список зовнішньоекономічних операцій між країною А та іншими країнами, млн дол.:

Купівля резидентами країни А цінних паперів іноземних фірм 50

Імпорт товарів і послуг у країну А 100

Експорт товарів і послуг із країни А 120

Грошові перекази з інших країн у країну А 30

Продаж цінних паперів фірм країни А іноземцям 60

Імпорт золота у країну А 60

Складіть платіжний баланс країни А.

  • 3. Чи можна погодитися з такими твердженнями:
    • а) країна, економічне зростання якої випереджає зростай ня Ті провідних торгових партнерів, може чекати, що міжнародна вартість її валюти знизиться;

б) країна, в якій відсоткові ставки зростають швидше, ніж в інших країнах, може розраховувати на те, що міжнародна вартість її валюти зросте;

  • в) валюта країни подорожчає, якщо темпи інфляції в ній нижчі, ніж в інших країнах світу.
  • 4. Поясніть, як дефіцит платіжного балансу буде відрегульований в умовах панування:
    • а) золотого стандарту:
    • б) прив'язаності системи валютних курсів до долара США;
    • в) вільно "плаваючих" валютних курсів. Які переваги і вади кожної із систем?
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >