< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сучасні міжнародні фінансово-кредитні відносини

Основні види та риси руху капіталу

Однією з необхідних умов ефективного функціонування ринкової економіки є мобільність факторів виробництва, їх спроможність переходити з галузі в галузь у пошуках більш високого рівня прибутку. Різні фактори виробництва характеризуються різним ступенем мобільності - від нульового (земля, природні ресурси) до дуже високого (капітал).

Коли йдеться про міжнародний рух капіталу, то мається на увазі головним чином переміщення у міжнародному масштабі капіталу в грошовій формі, що є фінансовими потоками між кредиторами і позичальниками, які перебувають у різних країнах, або між власниками і підприємствами, що їм належать, розміщеними за кордоном.

Розрізняють два основні види руху капіталу:

  • - вивезення підприємницького капіталу - довгострокові іноземні інвестиції, спрямовані на створення за кордоном філій, дочірніх компаній та спільних підприємств;
  • - рух позикового капіталу - міжнародний кредит (позика в грошовій чи товарній формі), що надає кредитор однієї країни позичальникові іншої країни із визначенням строків повернення та сплати процентів.

Головні риси сучасної міграції капіталів:

- підвищення ролі держави у вивезення капіталу; держави самі стають активними фінансовими експортерами;

посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами;

- збільшення частки прямих іноземних інвестицій - капіталовкладень у закордонні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними.

Економічні наслідки міжнародного руху капіталу

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними, основна причина вивезення капітальних ресурсів - різниця в нормах прибутку в різних країнах. Різниці у рівнях граничного продукту капіталу дають поштовх до їх його міграції, що в подальшому приводить до їх згладжування. Ця теорія може бути виражена формулою капіталізації потоку доходів:

де К - загальна вартість активу;

Р - прибуток, отриманий завдяки вкладеному активу; г -норма прибутку. р

Звідси г = -.

Рух капіталу триватиме доти, доки норми прибутку в обох країнах не зрівняються.

Щоб показати вплив міжнародного запозичення і кредитування на добробут, розглянемо умовний приклад руху капіталу між двома країнами (рис. 9.1). Причини переливання капіталу з країни в країну можуть бути різноманітними (у тому числі й політичними, особливо якщо йдеться про державні кредити), але зважатимемо на те, що єдиною причиною, яка спонукає капітал переміщуватися з країни в країну, є різниця в рівнях прибутку на капітал.

Схема руху капіталу між країнами

Рис. 9.1. Схема руху капіталу між країнами

На графіку по горизонтальній осі відкладається обсяг наявного в обох країнах капіталу, а по вертикальних осях - рівень прибутку на вкладений капітал (процентна ставка г). Сукупний капітал у двох країнах становить розмір 00'. Криві МРКА і МРКБ показують динаміку граничної продуктивності капіталу, що визначає обсяг попиту на капітал, а площа під кривими граничної продуктивності капіталу - обсяг виробленої продукції за різних обсягів інвестованого капіталу.

Припустимо, що в країні А значний запас капіталу (відрізок ОА), але можливості для прибуткового інвестування обмежені. Тому, якщо весь капітал інвестований у національну економіку (міжнародні фінансові операції заборонені), за такого запасу капіталу конкуренція між інвесторами змушує їх погоджуватися на відносно низький рівень прибутку в 4 % річних (точка /) на кривій МРКА). У цьому випадку обсяг продукції, що виробляється за допомогою цього капіталу в країні А, відповідає площі (а + & + с + й + е + /).

У країні Б запас капіталу значно менший (відрізок ОА), але е можливості для прибуткових інвестицій, оскільки гранична продуктивність капіталу висока. За незначного обсягу інвестицій конкуренція між позичальниками сприяє встановленню високого рівня прибутковості капіталу в 10 % річних (точка .Р на кривій МРКВ). Обсяг виробництва у країні Б становитиме площу (і + і + к).

Припустимо, що всі обмеження на міжнародний рух капіталу зняті. Якщо ступінь ризику за кредитних операцій в обох країнах однаковий, то власникам капіталу в країні А буде вигідно давати кредити країні Б, де на фінансовому ринку сформувалася більш висока норма прибутку на капітал. У свою чергу позичальники країни Б віддаватимуть перевагу кредитам із країни А, оскільки там ставка процента нижча. Капітал почне переливатися з країни А в країну Б, що сприятиме збільшенню пропозиції капіталу та зниженню процентної ставки на ринку країни Б і її підвищенню на ринку країни А. Якщо немає обмежень на рух капіталу, то його переливання з країни в країну має привести до вирівнювання граничної продуктивності і рівнів прибутковості капіталу в країнах А і £ (точка Е). Припустимо, що новий рівноважний рівень прибутку на капітал становить 7 % річних. Обсяг капіталу, інвестованого в країну А, скоротиться до ОВ, а обсяг капіталу країни А, наданого в кредит країні Б, становитиме ВА. Сукупний обсяг виробництва у двох країнах збільшиться на розмір № + А). Цей виграш пояснюється тим, що частина капіталу країни А знайшла собі більш прибуткове застосування у країні Б.

У країні А обсяг виробництва за рахунок інвестицій всередині країни тепер становитиме площа (а + Ь + с + <і). Крім того, країна А одержує прибуток на вкладений в економіку країни Б капітал під 7 % річних, що відповідає площі (е + f + g). Таким чином, за вільної міграції капіталу країна А одержує чистий виграш у розмірі

У країні Б обсяг виробництва за рахунок інвестицій власного капіталу всередині країни не змінився і становить площу (к + і+/). Однак тепер країна одержує додатковий прибуток від використання капіталу країни А ^ + К). Частину цього прибутку країна Б виплачує кредиторам з країни А у вигляді процента (область але інша його частина є чистим прибутком країни Б (область Л)1.

Отже, міжнародне кредитування приносить додатковий прибуток І країні-кредитору, і країні-позичальнику, тобто є взаємовигідним. Однак так само, як і у випадку з міжнародними товарними потоками, міжнародні потоки капіталу поділяють суспільство на тих, хто виграв, і тих, хто програв. У країні-кредиторі виграють власники капіталу, що одержують можливість давати позики під вищий процент, а позичальники програють, оскільки змушені за взятий кредит платити дорожче. Протилежна картина спостерігається у країні, яка отримує іноземний капітал: позичальники виграють, але кредитори зазнають збитків у результаті більш жорсткої конкуренції на фінансовому ринку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >