Види фермерських господарств

Ефективна робота фермерських господарств повинна ґрунтуватись на сучасних системах менеджменту підприємницькій діяльності у різних сферах, де можна одержати швидкий результат та віддачу. Це може бути не тільки сільськогосподарське виробництво, а й переробка сільськогосподарської сировини, доведення її до стадії споживання, а також сфера надання агросервісних послуг тощо.

Тривалий досвід функціонування фермерських господарств в Україні дозволив класифікувати їх на форми та типи (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Класифікаційна схема фермерських господарств

В залежності від типу організації виробництва фермерські господарства поділяються на такі категорії:

• - сімейні (один двір), власники яких разом із своїми сім'ями займаються господарською діяльністю, вкладають необхідні засоби і виконують всі виробничі операції;
• - сумісні, утворені із декількох сімей рідних або шляхом об'єднання власності двох і більше осіб.

Типи фермерських господарств діляться на групи із такими ознаками:

• - перша група - у сім'ї власником є її глава; наявність у сім'ї дольової власності; дольова участь у власності господарств (у спільних господарствах);
• - друга група - проста сімейна оренда, складна оренда (у двох і більше землевласників приватне володіння землею.

При проведенні дослідження діяльності вітчизняних фермерських господарств також зроблені спроби провести класифікацію цих господарств з врахуванням грошових надходжень від реалізації виробленої продукції. Методологічні підходи формування груп майже такі самі, як і у США. Проте відмінними є показники обсягів реалізованої продукції, які розраховані із врахуванням прожиткового мінімуму та сучасного стану виробництва сільськогосподарської продукції:

• - дрібні напівтоварні з обсягом товарної продукції до 5100 грн;
• - дрібні товарні ферми з обсягом продукції від 5101 до 17000 грн;
• - середні господарства - від 17000 до 51000 грн;
• - великі господарства - від 51,1 до 170,0 тис. грн;
• - дуже великі господарства - понад 170,0 тис. грн.

За способом управління можна виділити такі основні форми фермерських господарств:

• 1) Прості сімейні фермерські господарства (створені зазвичай на невеликій земельній площі переважно моноспеціалізовані);
• 2) Приватно-орендні (створені на базі великих КСП колишніми керівниками, функціонують у формі агрофірм, товариств та інше переважно поліспеціалізовані);
• 3) Об'єднання фермерів (за типом складної оренди функціонують у вигляді товариств, бувають як моно так і полі спеціалізовані).

Спеціалізація та види діяльності фермерських господарств

В даний час розповсюдження одержали різні варіанти спільних господарств. Фермерське господарство саме визначає напрямок своєї діяльності, обсяги виробництва і форми реалізації продукції, необхідні умови по забезпеченню ефективного використання землі, збереженню і поліпшенню її родючості (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Основні види діяльності фермерського господарства

Розміри фермерських господарств тісно пов'язані з їх спеціалізацією. З одного боку, виходячи з наявної площі землекористування, фермер підбирає виробничий напрям діяльності з тим, щоб ефективніше використовувати землю і вкладений капітал. З іншого - спеціалізація виробництва і здійснювані заради неї відповідні інвестиції примушують фермера приймати рішення щодо розширення або обмеження земельних угідь.

За спеціалізацією в Україні діють фермерські господарства таких типів:

• - рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні зернових, соняшнику, цукрових буряків. У структурі товарної продукції таких господарств більше ніж 50 % припадає на два-три основних види продукції рослинництва;
• - господарства рослинницько-тваринницького типу: зерно-молочні, зерно-свинарські. На таких фермах раціонально використовується побічна продукція і займаються переважно двома галузями, на які припадає більше ніж 60 % товарної продукції;
• - господарства з вузькою спеціалізацією, які займаються виробництвом окремих видів продукції тваринництва, як правило, це птахівництво чи свинарство на купованих кормах, виробництвом овочів або ж нетрадиційними видами продукції (бджільництво, рибництво, квітникарство тощо);
• - багатогалузеві господарства.

Важливим аспектом в підвищенні економічної стійкості фермерського господарства є оптимально розвинута внутрішньогосподарська інфраструктура і спеціалізація виробництва.

При обґрунтуваннях спеціалізації необхідно:

• - обґрунтувати потребу господарства в ресурсній базі (землі, машинах і устаткуванні, трудових ресурсах, будинках і спорудах, фінансових засобах);
• - вивчити і обрати альтернативні варіанти передбачуваної спеціалізації виробництва;
• - провести аналіз передбачуваних витрат виробництва і можливих прибутків, одержуваних від кожної з галузей;
• - визначити обсяг інвестицій або статутного капіталу для високоефективного виробництва.

Для продуктивного ведення фермерського господарства воно повинно бути спеціалізованим в оптимальному поєднанні тваринництва і рослинництва. Фермер повинен обирати той варіант ведення господарства, який за даних умов найвигідніший. При цьому господарство може бути як із частковим, так і з закінченим циклом виробництва.

На початку господарювання фермерам притаманна багатогалузева модель розвитку. Ведення господарства при такій спеціалізації пояснюється ще й тим, що це є однією з можливостей зменшити ризик банкрутства. Виробництво декількох видів продукції дасть змогу у разі невдачі, збитки від одного виду продукції перекрити чи урівноважити прибутками від інших. На думку багатьох науковців, цей вид спеціалізації є стартовим, характерним тільки для початкового періоду.

Якщо у діяльності фермерського господарства використовується наймана праця, її оплачують по попередньо укладеному договору. Причому розрахунок із залученими працівниками не залежить від підсумків роботи господарства.

Майно фермерського господарства формується за рахунком матеріальних засобів і особистих вкладів його членів, а також за рахунок доходів, одержаних від виробничої і комерційної діяльності, інших надходжень (доходів від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів, дотацій із бюджету добродійних внесків, пожертвувань) і є спільною власністю його членів.

Основною умовою створення фермерських господарств повинен бути принцип добровільності, так як насильницьке насаджування даної форми організації виробництва не дає позитивного ефекту, що переконливо демонструє досвід економічних реформ останніх років.

Нові форми вітчизняних фермерських господарств не є тією альтернативною основою, яка забезпечить належний рівень виробництва замість реформованих старих виробничих структур. Але це не означає, що у фермерського сектора відсутні перспективи. У багатоукладній економіці України фермери займають певну нішу і поряд із сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення (особистими селянськими господарствами) відносяться до основних форм сільськогосподарських товаровиробників.

Взаємовідносини між членами і головою фермерського господарства здійснюються на договірній основі або на основі угод між ними. Товари, продукція і доходи, одержані внаслідок діяльності такого господарства, є спільним надбанням його членів і використовуються за погодженням між ними.

Фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть входити у господарські угоди між собою, утворюючи різні організаційно-правові форми малого та середнього бізнесу на селі.

Відповідно до Стаття 27. ЗУ "Про фермерське господарство" визначені основні напрями здійснення трудових відносин у фермерському господарстві:

• 1. Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором.
• 2. Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором, - законодавством України про працю. Трудові спори у фермерському господарстві вирішуються у встановленому законом порядку.
• 3. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і відпочинку.
• 4. Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором, та їх ведення здійснюються відповідно до законодавства України про працю. Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором, не повинні бути меншими за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки.
• 5. Голова фермерського господарства створює безпечні умови праці для членів господарства і громадян, які уклали трудовий договір, забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки.

Фермерське господарство як вид малого бізнесу, являє собою форму вільного підприємництва, що здійснюється на принципах економічної вигоди. Фермерське господарство вигідне, поки воно дає продукцію і дозволяє відновлювати виробництво, забезпечуючи потреби сім'ї. Звідси виключне виживання і стійкість фермерських господарств. Господарська рівновага буде тоді, коли доход, який одержує сім'я фермера забезпечує її потреби, тобто особистий бюджет сім'ї, в тому числі за рахунок діяльності за межами селянського господарства. Таким чином, розмір господарської діяльності визначають: склад сім'ї, особисте споживання, доход від сільського господарства, сукупний доход, площа землі та інші технічні елементи господарства. Така основна механіка, за допомогою якої наявна робоча сила сім'ї за даної ринкової кон'юнктури, за наявної кількості їдців у сім'ї, землі і капіталу, пристосовуючись до цих останніх, встановлює обсяг свого сільськогосподарського підприємства.

Вагомою перевагою прийнятого Закону України "Про фермерське господарство" є створення Асоціації фермерів і приватних землевласників України, яка активно захищає їх інтереси (рис. 1.6). Вона має право офіційно вносити пропозиції щодо удосконалення законодавства регулюючого діяльність фермерських господарств, на розгляд центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про фермерське господарство" Асоціація фермерів та приватних землевласників України - представницький орган, що є незалежною самоврядною всеукраїнською громадською організацією, яка захищає інтереси фермерських та особистих селянських господарств.

Метою діяльності Асоціації є сприяння розвиткові масового фермерського руху в Україні та здійснення належного громадського контролю за діяльністю влади по додержанню прав і законних інтересів фермерів та селян - землевласників.

З метою забезпечення прав і законних інтересів громадян України, які ведуть фермерське господарство, а також створення сприятливих умов для розвитку фермерських господарств АФЗУ представляє інтереси громадян, які ведуть фермерське господарство перед Президентом України, Верховною Радою України, центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Рис. 1.6. Організаційна структура Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Асоціація має свою регіональну інфраструктуру, яка налічує 25 обласних АФЗ та 394 районних осередків, об'єднує на добровільних засадах власників фермерських та особистих селянських господарств, а також працівників обслуговуючих кооперативів, інших недержавних підприємств та організацій, які формують фермерську інфраструктуру і обслуговують фермерські господарства.

Асоціація пропагує свої ідеї та цілі, інформує про свою діяльність громаду через засоби масової інформації та власний друкований орган - газету "Вісник "Фермер України". Також АФЗУ об'єднує: Союз сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України (СУСОКУ) та її складову Кримську асоціацію учасників сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (КАУСОК), Всеукраїнський комітет підтримки аграрної реформи в Україні, Спілку молоді села та інші громадські організації. АФЗУ є: засновником Української аграрної конфедерації.