< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фермерські господарства країн Європи: земельні питання

Досвід країн Східної Європи показує можливість розвитку невеликих селянських господарств товарного типу. Так, у Польщі середній розмір селянського господарства складає 4-8 га. У Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині - 18, у Бельгії - 15, у Франції 14, в Італії - 6, у Греції - 4 га. Характерною особливістю для цих країн є виробництво основної маси сільськогосподарської продукції крупними фермами. Крім того, більшість цих ферм існує лише завдяки різним державним субсидіям, які одержує безпосередньо фермер. В країнах ЄС розмір державних субсидій складає 50 % на сільськогосподарську продукцію, у США - 35, в Японії - 75 %. Без такої допомоги фермерські господарства не могли б вижити.

Обмеженість земельних ресурсів являє собою головний фактор, який впливає на ціну землі й капітальні витрати, необхідні для купівлі ферми. На рівні окремої ферми кількість землі також фіксована, принаймні в короткостроковому періоді. Якщо який-небудь фермер відмовляється від сільськогосподарської діяльності або виходить на пенсію, інші можуть купити або взяти в оренду його землю. Але така можливість не виникає дуже часто, тому ферми, що розвиваються за умов Західної Європи, відчувають певну скованість через нестачу землі.

Ціни на сільськогосподарські землі у країнах Європейського Союзу (ЄЄ) відображають не тільки велику різницю в якості землі й вигідності розташування, а й попит на землі несільськогосподарського використання. Тому найвищі ціни в багатозаселених районах Північно-Західної Європи, наприклад, у 1996 р. близько 19,7 тис. дол. за 1 га ріллі в Німеччині та Нідерландах, тоді як 1 га ріллі у Франції коштував лише 3200 екю. В Іспанії ціна землі у цей період становила 13,3 тис. дол., Бельгії - 14,2, у Великобританії - 11,4 тис. дол. За експертними оцінками, сьогодні середня вартість одного гектара сільськогосподарської землі в Україні становить лише близько 500 дол., тоді як у нашій сусідній Польщі - 6 500 дол. У найбільш розвинених країнах цей показник ще вище: Франції - 12500 дол., Англії - 17100 дол. за гектар.

Орендна плата також коливається в широких межах. Так, у Німеччині ти Нідерландах вона сягає більше 200 екю за 1 га ріллі, а в Уельсі й Шотландії тільки 90 екю. Такий розмір орендної плати становить 1-3 % ціни землі. Українці отримують мізерну орендну плату, яка приблизно у 10-15 разів менше, ніж, наприклад, у Німеччині. Вартість оренди після скасування мораторію на продаж поступово наближатиметься до середніх європейських показників.

У країнах ЄЄ в цілому на землі, які займають власники, припадає близько 2/1 сільськогосподарських угідь. Оренда відіграє важливу роль у Бельгії (68 % земель) і Франції (53 %). У Німеччині в повній власності виробників знаходиться до 22 % сільськогосподарських угідь. А у США 54 % фермерів володіють усіма землями своїх господарств, 37 % фермерів мають у власності певну частину землі, решту орендують, а 9 % фермерів орендують усі землі. Середній розмір господарств у Німеччині становить 17 га. Більш як у 54 % господарств площа сільськогосподарських угідь менша 10 га і тільки 5,5 % - більше 50 га. При цьому малі й середні господарства, як правило, розбиті на кілька ділянок. Тому федеральний уряд важливого значення надає заходам щодо усунення черезсмужжя, на що виділяють до 1/5 частини коштів, призначених на здійснення урядових аграрних програм.

У Німеччині орендар може робити потрібні зміни, вести нове будівництво. Проте в судовому порядку потрібно підтвердити, що ці заходи доцільні для збереження або підвищення родючості ґрунтів, рівня рентабельності господарства і за умови, що їх зміг би здійснити сам господар, однак він цього не зробив. У Франції у 80-х роках прийнято закон, яким дозволено проводити на землі деякі види робіт проти волі власника за згодою спеціального суду. Сільськогосподарська освоєність землі у Франції становить 35,2 %, Німеччині - 34,5, у США - 19,5 %. Не так давно була здійснена земельна реформа в Італії. Мета її - вилучення у землевласників лишків землі (понад 300 га), поділ великих господарств на малі й передача землі селянам.

Формування ринку землі в країнах Східної Європи. Аграрні реформи в країнах Східної Європи як стратегічні цілі передбачають перехід від одержавлених, і колективно-громадських форм землеволодіння та землекористування до приватних (індивідуальних або колективно-пайових) форм. У більшості країн землі, які знаходилися в державній власності сільськогосподарських кооперативів, майже повністю приватизовані, у деяких із них цей процес знаходиться в завершальній стадії.

Угорщина пішла шляхом майнової колективізації села, модель кооперованого сільського господарства, яка тут склалась завдяки проведенню глибоких економічних реформ ринкового типу, істотно відрізнялася від такої більшості інших колишніх соціалістичних країн. Наділи селян, що вступили до кооперативів, залишались юридично в їхній власності, частина доходів кооперативу із самого початку розподілялася залежно від розміру земельних внесків.

Основна частина сільськогосподарських угідь країни нині розділена між 3 млн приватних селянських господарств, при цьому площа кожного із них у середньому становить менше 7 га. Це в 10 разів менше від площі раціонального фермерського господарства у країнах ЄС. Площа сільськогосподарських угідь селянських господарств коливається по воєводствах від 2,5 га в південних передгірних регіонах до 16,9 га у північних і західних рівнинних регіонах.

Важливу роль у регулюванні перетворень в сільському господарстві Німеччини відіграли закон Сейму "Про управління аграрним майном Державного казначейства" (від 09.11.1991 р.), а також створення з 1 січня 1992 р. Агенції аграрного майна Державного казначейства (ААМДК). Вона виконує завдання на засадах самофінансування, а основним джерелом для фінансування її діяльності є доходи від продажу, оренди, найму і використання майна, що перебуває у складі ресурсів ААМДК.

Значно ефективнішим способом використання державних земель є оренда. До кінця 1996 р. було укладено 171 тис. угод на оренду 3433 тис. га землі (або 76,2 % прийнятих площ), з яких 3139 тис. га - землі колишніх держгоспів. У структурі орендованих площ домінують ділянки до 1 га (48 % угод), а також від 1 до 10 га (40 % угод), проте частка останніх становить лише 7,3 % загальної площі орендованих земель. В основному угоди на оренду земельних ділянок укладено з сімейними господарствами, а господарства розміром менш як 100 га орендували тільки 20 % землі колишніх держгоспів. З решти 80 % площі орендованих земель сформовані великі сільськогосподарські підприємства, з яких 17 748 мають середню площу 500 га і більше, а 483 - понад 1000 га. близько 70 % сільськогосподарських земель колишньої НДР формально залишалися приватною власністю селян в сільськогосподарських підприємствах і кооперативах (СГПК), питання переходу до нових організаційних форм вирішувалося відносно просто, без серйозних конфліктів.

Розпайована земля серед колишніх СГПК, перетворена на різні форми сільськогосподарських підприємств, на частку яких припадає 73,2 % усіх земель, що обробляють. Члени цих кооперативних об'єднань, заснованих на колективно-діловій формі приватної власності, вільно розпоряджаються своїми земельними ділянками. Розмір останніх в індивідуальній приватній власності обмежений до 20 га. При здачі земель в оренду орендодавцю виплачують за 1 га 130 ДМ за рік. Мінімальна ціна 1 га під житлове будівництво і промислові об'єкти становить 3500 ДМ. Земельний ринок у цілому в Німеччині жорстко регулює держава, яка встановила дозволений порядок купівлі-продажу землі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >