< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративні стягнення та загальні правила їх накладення

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й становлять систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника, забезпечується запобігання вчиненню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється певного суб'єктивного права, або обмежується його правосуб'єктність, або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов'язки. Можна визначити поняття адміністративного стягнення такі це заходи примусу, що застосовуються уповноваженими державними органами, як правило, виконавчої влади, від імені держави до осіб, винних у вчиненні адміністративного правопорушення.

Систему адміністративних стягнень закріплено в ст. 24 КпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

  • - попередження (ст. 26 КпАП):
  • - штраф (ст. 27 КпАП);
  • - оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст. 28 КпАП);
  • - конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 29 КпАП);
  • - позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (ст. 30 КпАП);
  • - виправні роботи (ст. 31 КпАП);
  • - громадські роботи (ст. 30-1 КпАП);
  • - адміністративний арешт (ст. 32 КпАП).

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване видворення за межі України. З перерахованих адміністративних стягнень конфіскація та оплатне вилучення в окремих випадках можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові стягнення, усі інші - тільки як основні.

Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. Це найменш суворе адміністративне стягнення, яке застосовується за незначні адміністративні проступки. Воно спрямоване на поінформування правопорушника, що його поведінка має антигромадський характер і засуджується нормами адміністративного права, і що йому слід припинити вчинення таких дій, в протилежному випадку він буде притягнутий до більш суворого покарання. Це офіційне попередження правопорушника щодо недопустимості таких діянь у майбутньому.

Застосовуючи цей вид адміністративного стягнення, юрисдикційний орган дає негативну державну оцінку неправомірному діянню, а не вимагає припинити подібні проступки. Як правило, попередження виноситься щодо осіб, протиправні дії яких не мають підвищеної суспільної шкідливості. Попередження виконує свою виховну роль тоді, коли застосовується не заочно, а у присутності правопорушника.

Попередження вважається тільки тоді адміністративним стягненням, якщо воно оформлене у відповідному порядку письмовою постановою або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленим способом. Тобто якщо попередження оформляється усно, це не є адміністративним стягненням.

У ст. 324 МК зазначається, що рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнення, постанова оголошується правопорушникові.

Крім того, ст. 29 Закону "Про об'єднання громадян" передбачається застосування цього виду стягнення до юридичної особи. Накладається воно відповідним легалізуючим органом у письмовому вигляді при вчиненні об'єднанням громадян правопорушення, що не тягне обов'язкового застосування іншого виду стягнення.

Слід зазначити, що для відповідної правової оцінки попередження важливо враховувати той факт, що в багатьох випадках його застосування обтяжує становище винного при вчиненні ним повторного протягом року адміністративного проступку. В цьому випадку правопорушник притягується до підвищеного штрафу (п. 2 ч. 1 ст. 35 КпАП).

Попередження як адміністративне стягнення відрізняється від усного зауваження рядом специфічних ознак:

  • 1. Попередження вважається заходом адміністративного стягнення, а усне зауваження - заходом державного й громадського осуду.
  • 2. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься у письмовій формі (ст. 26 КпАП та ст. 324 МК), а зауваження - в усній формі.
  • 3. Попередження застосовується компетентним органом, а усне зауваження - на розсуд особи, яка виявила правопорушення.
  • 4. Попередження як захід стягнення призначається за проступок більш серйозний, ніж той, за який можна обмежитись усним зауваженням.
  • 5. Попередження є заходом адміністративної відповідальності, а усне зауваження застосовується як захід громадського впливу, який звільняє особу від адміністративної відповідальності (ст. 21 КпАП).

В обох випадках орган (посадова особа) при вирішенні питання про притягнення до відповідальності особи повинен зважити не тільки на усі обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, але й встановити чинники, які можуть відповісти на питання, доцільно обмежуватись тільки усним зауваженням щодо цього правопорушника чи ні.

Порівняно з іншими стягненнями попередження - найбільш м'який захід адміністративної відповідальності. Воно має, передусім, виховний характер і не спричиняє обмеження майнових та інших прав порушника, однак тягне елемент покарання. Тому морально-виховне значення адміністративного попередження, на наш погляд, залишається ефективним засобом боротьби з правопорушеннями та їх профілактики.

Штраф - найбільш поширений вид адміністративного стягнення майнового характеру. Він накладається на правопорушників в адміністративному або судовому порядку у випадках і межах, передбачених актами вищих органів державної влади і управління. Розмір штрафу визначається переважно щодо офіційно встановленого розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або, в окремих випадках, у кратному розмірі до вартості проїзду або товару. Що стосується посадових осіб, на відміну від громадян, до них за чинним законодавством застосовуються, більш високі розміри стягнень.

Адміністративні штрафи можуть встановлюватись у відносно визначеному розмірі (за наявності верхньої межі) - наприклад, ст. 211-1 КпАП; з визначенням верхньої та нижньої межі - ст. 173 КпАП; у твердому розмірі, що визначає конкретний розмір штрафу.

Таким чином, створюються умови для накладення стягнень, виходячи із самого виду правопорушення, з урахуванням особи, майнового стану винного. Крім цього, на розмір штрафу впливає вид суб'єктів правопорушення (громадяни, посадові особи тощо), посада суб'єкта, який накладає штраф, або вид органу адміністративної юрисдикції.

При регулюванні розмірів адміністративних штрафів законодавець підвищує їх за необхідності посилення відповідальності за повторність вчинення правопорушень, а саме, зростання штрафних санкцій, передбачених за: розпивання спиртних напоїв та появу у п'яному вигляді в громадському місці (ст. 178 КпАП); порушення громадянами правил зберігання або перевезення вогнепальної зброї та боєприпасів (ст.ст. 194, 195 КпАП); азартні ігри (ст. 181 КпАП); порушення правил торгівлі (ст. 155 КпАП) тощо.

В адміністративному провадженні штраф застосовується виключно як грошове стягнення, хоча історії адміністративно-штрафної практики України відомі й інші його форми, наприклад, натуральний штраф (зерном, картоплею) в сільській місцевості.

Штраф в адміністративно-юрисдикційній практиці - домінуюча форма адміністративної відповідальності, оскільки він передбачений як єдиний або альтернативний захід стягнення за більшість адміністративних правопорушень, що містяться в Особливій частині КпАП.

Штрафи як адміністративні стягнення відрізняються від однойменної кримінально-правової санкції не тільки розмірами, але й порядком встановлення, своїм призначенням. А саме адміністративний штраф - основний вид стягнення, а штраф як кримінальна санкція може застосовуватись як основне, так і як додаткове покарання. Адміністративний штраф не може застосовуватись як заміна інших стягнень і може накладатись разом з додатковими стягненнями.

Отже, множинність суб'єктів "права покарання", суб'єктів, до яких застосовується адміністративний штраф, його порівняно невеликі розміри, нескладний порядок застосування, значний виховний, превентивний, репресивний потенціал, оперативність процедури стягнення свідчать не тільки про самостійний характер адміністративного штрафу як виду штрафної каральної санкції, а й про доцільність подальшого вивчення можливостей цих санкцій в інтересах зміцнення державної дисципліни та засад законності в країні.

Оплатне вилучення предмета - специфічний вид грошово-матеріальних стягнень, накладених за вчинення адміністративних проступків з використанням спеціальних предметів, приладів, або безпосереднім об'єктом яких є заборонений предмет. Оплатне вилучення цього предмета полягає в його примусовому вилученню у особи, яка правомірно ним володіє, та подальшій реалізації з передачею, одержаної суми колишньому власнику за винятком витрат з реалізації предмета (ч. 1 ст. 28 КпАП).

В законодавстві цей захід стягнення застосовується, в основному, за порушення, які становлять найбільшу суспільну шкідливість. У більшості випадків оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення, застосовується як додатковий захід (разом зі штрафом та позбавленням спеціального права, наданого особі). КпАП передбачає оплатне вилучення як основний та додатковий захід стягнення (ст. 25 КпАП).

Оплатне вилучення слід відрізняти від інших видів вилучення, таких як реквізиція та конфіскація.

Оплатне вилучення предмета як захід адміністративного примусу суттєво відрізняється від реквізиції:

  • 1. Реквізиція - адміністративно-примусовий захід, який застосовується державними органами у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин; оплатне вилучення - захід адміністративного стягнення.
  • 2. Реквізиція дістає вияв в оплатному відчуженні або тимчасовому вилученні на оплатній основі майна громадян або державних органів, громадських організацій, оплатне вилучення поширюється тільки на конкретні предмети, знаряддя або безпосередній об'єкт проступку.
  • 3. Якщо реквізиція не є санкцією з боку держави і ніяк не пов'язана з адміністративним правопорушенням, застосовується у виключних випадках, то оплатне вилучення - захід адміністративного стягнення за вчинення адміністративного проступку.
  • 4. Реквізиція на відміну від оплатного вилучення може бути тимчасовим заходом, який застосовується не тільки до громадян, а й до громадських організацій.
  • 5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо, за оплатного вилучення правопорушнику як колишньому власнику реалізованої речі повертається лише виручена сума з вирахуванням витрат з реалізації вилученого предмета.

Оплатне вилучення предмета вважається більш м'яким заходом стягнення, ніж конфіскація. Від неї воно відрізняється оплатним характером. Так, повторне протягом року порушення правил зберігання або перевезення зброї як додаткове стягнення тягне конфіскацію зброї (ч. 2 ст. 191 КпАП), вчинення того самого проступку вперше має наслідком застосування лише оплатного вилучення як додаткового стягнення.

Необхідно наголосити, що найчастіше органи внутрішніх справ оплатно вилучають вогнепальну зброю та боєприпаси. Ця процедура має, до речі, найбільш складний характер, оскільки мова йде про речі, які вимагають дотримання певного режиму прийому, вилучення та зберігання.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, означає безоплатну передачу майна у власність держави. Конфіскації також можуть підлягати гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; конфіскація як вид адміністративного стягнення є завжди спеціальною (має спеціальний характер), бо конфіскується не все майно, не будь-які предмети, гроші, а чітко визначені. Цей вид стягнення характеризується тим, що конфіскується не все майно порушника, не будь-які речі, що мають споживчу вартість, а лише предмети, що пов'язані із вчиненням адміністративного правопорушення, і які знаходяться в приватній власності порушника. Цей вид стягнення вважається більш суворим заходом ніж оплатне вилучення, застосовується виключно за рішенням суду.

Разом з тим конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування (ч. 2 ст. 29 КпАП).

Конфіскація як адміністративне стягнення є судово-адміністративним заходом, що застосовується, як правило, як додаткове нарівні з основним стягненням, передбаченим пунктами 1, 2, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 24 КпАП та пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 322 МК.

Як основний вид адміністративного стягнення вона застосовується за порушення деяких митних правил (ч. 2 ст. 323, ст. 326 МК). На відміну від конфіскації, передбаченої КпАП, в митному законодавстві вона здійснюється незалежно від того, чи є вилучені товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила порушення митних правил.

Конфіскація як адміністративне стягнення не пов'язана з відшкодуванням завданих громадянам майнових збитків, за винятком випадків скасування відповідної постанови органу адміністративної юрисдикції з закриттям справи про адміністративні правопорушення, коли особа має право вимагати повернення незаконно відчуженого майна або сплати його вартості. Оцінка конфіскованого майна проводиться спеціальною комісією за спеціально встановленими правилами.

Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від реквізиції, яка полягає в примусовому вилученні державою у власника майна в державних або суспільних інтересах із сплатою йому його вартості. Конфіскація в адміністративному порядку не переслідує цілей задоволення державної необхідності, яку виконує реквізиція. її мета - примушування особи до виконання покладених на неї законом обов'язків, вплив на правопорушника задля відповідальності за проступок.

Від вилучення речей і документів конфіскація відрізняється: 1) правовою основою застосування (різні норми КпАП); 2) порядком застосування (конфіскація - судовий, вилучення - позасудовий); 3) предметами, які необхідно вилучити (на відміну від конфіскації, яка застосовується до правопорушника, вилученню підлягають речі і документи, які виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його речей); 4) вилучення речей застосовується як захід адміністративного припинення правопорушення, конфіскація - як адміністративне стягнення.

Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Фактичне позбавлення спеціального права дістає вияв у вилученні відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка).

Позбавлення спеціального права керувати транспортним засобом, річковими та маломірними судами, права на мисливство та рибальство в системі адміністративних стягнень займає особливе, місце. Цей захід полягає в позбавленні правопорушника раніше наданого йому права займатися певною діяльністю, виконувати певні види робіт або користуватися певними фондами держави за умови, що особа грубо, систематично порушує порядок користування наданим їй правом.

Об'єктивну необхідність застосування цього стягнення можна пояснити необхідністю встановлення окремих обмежень на дії осіб, яким надано спеціальне право і які його грубо порушують. Наприклад, зазначене адміністративне стягнення поширюється на право управління транспортними засобами, за недотримання (невиконання) порядку користування спеціальним правом, вчинення грубих порушень правил дорожнього руху, що створюють загрозу життю, здоров'ю та майну самого порушника та оточуючим об'єктам державного та колективного майна, природі. Тому, щоб запобігти в майбутньому правопорушенням, законодавець застосовує такий захід адміністративного стягнення.

Для зайняття певним видом діяльності або виконання певних видів робіт держава встановлює дозвільний порядок. Для того, щоб громадянину одержати відповідний дозвіл (право), необхідна наявність ряду обов'язкових умов: складення іспитів або технічного мінімуму; наявність певних навичок, проходження стажування або практики; певний стан здоров'я тощо. Деякі права громадянам надаються на визначений строк, після закінчення якого проводиться додаткова перевірка знань або огляд стану здоров'я.

Позбавлення наданого цьому громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до 3 років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до 10 років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права займатися певною діяльністю або виконувати певні види робіт може застосовуватись при вчиненні таких адміністративних правопорушень:

  • - грубе порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами (ч. 2 ст. 85 КпАП);
  • - перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху; проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника; порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду; проїзду перехресть; зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху; зміни напрямку руху; проїзду спеціальних транспортних засобів; недодержання вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції; порушення правил зупинки і стоянки; розташування транспортних засобів на проїзній частині; користування зовнішніми освітлювальними приладами; попереджувальними сигналами; буксирування механічних транспортних засобів; перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками; ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, що підтверджено фактичними даними, а саме поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показаннями технічних приладів та засобів фото - і відео спостереження та іншими документами (ч. 4 ст. 122 КпАП);
  • - невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу (ст. 122-2 КпАП);
  • - в'їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд і інші порушення правил проїзду залізничних переїздів, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд (ст. 123 КпАП);
  • - порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, крім передбачених ст. 123 КпАП, ч. 1 або ч. 2 ст. 130 КпАП, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна;
  • - керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (ст. 130 КпАП).

В усіх випадках застосування цього стягнення мова йде про позбавлення громадянина наданих спеціальних прав, які відрізняються від конституційних, якими громадяни володіють з часу народження або набуття цивільної дієздатності. Спеціальне право надає право користування окремими засобами (мисливською зброєю, знаряддям для рибної ловлі тощо), спеціалізованими фондами, обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Адміністративне законодавство України передбачає певні пільги для осіб, які користуються спеціальним правом керування транспортним засобом у зв'язку з інвалідністю. Ці особи можуть бути позбавлені такого права тільки у виключних випадках (ч. 2 ст. 30 КпАП), якщо вони керували транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

За грубе порушення правил мисливства (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами) особи, які вчинили вищезазначені проступки, можуть бути позбавлені такого права. При цьому таке адміністративне стягнення не може бути застосоване до спеціалістів, які працюють в мисливських господарствах, до наукових працівників, які вивчають фауну та засоби мисливства (лісничих, єгерів, мисливців-промисловців, функціональними обов'язками яких є регулювання популяції тварин і для яких мисливство є основним джерелом існування).

Позбавлення спеціального права є за своєю суттю заходом тимчасовим, відносно-визначеного характеру, дістає вияв у визначенні законодавцем вищої межі цієї санкції, що дає можливість правозастосовним органам в кожному конкретному випадку призначати її з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, тощо.

Виправні роботи - захід адміністративного стягнення, який поєднує в собі 2 аспекти: матеріального та обмежувального характеру. Матеріальний вплив при призначенні виправних робіт дістає вияв у тому, що із заробітку порушника в доход держави проводяться відрахування в розмірі, встановленому постановою районного суду (судді), в межах 20% заробітку. До суми останнього входять: заробітна плата за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорари, які отримані відповідно до договорів та трудових угод. Відрахування не допускаються з пенсій та допомог, які отримуються у порядку соціального забезпечення та страхування, а також з виплат одноразового характеру. Відрахування здійснюються з усієї суми заробітку без виключення з нього податків та інших платежів.

Застосування цього заходу окрім матеріальних втрат для порушника передбачає і деякі правообмеження: забороняється надання чергової відпустки в період відбування покарання; час відбування виправних робіт не зараховується до стажу роботи, який надає право на отримання щорічної відпустки, надбавок до заробітної плати та інших пільг. Стягнення не може бути застосоване до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, народних депутатів України.

Виправні роботи застосовуються за вчинення деяких адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, близьких до злочинів: дрібної крадіжки державного або колективного майна (ч. 1 ст. 51 КпАП); дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП); поширювання неправдивих чуток (ст. 173-1 КпАП); розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських місцях у п'яному вигляді, вчинені особою двічі протягом року (ч. З ст. 178 КпАП); злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівників міліції (ст. 185 КпАП); повторне протягом року порушення встановленого порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ч. 2 ст. 185-1 КпАП); публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст. 185-7 КпАП).

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення за постановою районного судді, яка виноситься ним одноособово.

Строк виправних робіт не повинен перевищувати 2 місяців. Виправні роботи, що призначаються постановою суду (судді) в адміністративному порядку, не тягнуть судимості, і їх необхідно відрізняти від виправних робіт, передбачених КК (ст. 57). Останні призначаються відповідно до вироку суду за вчинення злочину на строк від 6 місяців до 2 років і мають наслідком судимість. Виправні роботи як захід адміністративної відповідальності не тягнуть судимості, не є вони й підставою для звільнення з роботи. Виправні роботи не можуть застосовуватись до недієздатних осіб, пенсіонерів, інвалідів, вагітних жінок, осіб, які не мають постійного місця роботи.

Законодавець не встановлює мінімальний строк виправних робіт, але виходячи з доцільності застосування цього адміністративного стягнення, ми вважаємо, що мінімальний строк виправних робіт не повинен бути меншим 15 днів.

Громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Громадські роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від 20 до 60 годин.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І або II груп, вагітним жінкам, жінкам старше 55 років та чоловікам старше 60 років.

Громадські роботи виконуються не більше як 4 години на день, а неповнолітніми - 2 години на день.

При виконанні постанов суду (судді) про застосування громадських робіт на органи кримінально-виконавчої інспекції покладається: облік порушників; роз'яснення порушникам порядку та умов відбування громадських робіт; погодження з органами місцевого самоврядування видів суспільно корисних робіт та переліку об'єктів (підприємств, установ, організацій), на яких порушники відбуватимуть ці роботи; контроль за виконанням стягнення порушниками та обов'язків власником підприємства за місцем відбування порушниками громадських робіт; облік відпрацьованого порушниками часу; здійснення контрольних перевірок за місцем відбування порушниками громадських робіт; з'ясування причин невиходу порушників на громадські роботи; внесення до суду подань щодо порушників, які ухиляються від відбування громадських робіт.

Адміністративний арешт - найбільш суворий захід адміністративного стягнення, який застосовується у виключних випадках. Призначається лише за постановою суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, суддя дійде висновку, що застосування інших видів стягнення буде недостатньо. Призначається цей захід на строк до 15 діб (ст. 32 КпАП).

Винятковість адміністративного арешту дістає вияв у тому, що він встановлюється за вчинення адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, які найбільш наближені до кримінально-караних. В КпАП адміністративний арешт призначається за вчинення таких правопорушень:

  • - незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП);
  • - дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП);
  • - розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді (ст. 178 КпАП);
  • - злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця, члена громадського формування з охорони громадського порядку (ст. 185 КпАП);
  • - порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КпАП);
  • - прояв неповаги до суду (ст. 185-3 КпАП).

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І та II груп (ч. 2 ст. 32 КпАП), військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ (ст. 15 КпАП).

Застосування адміністративного арешту не тягне судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не перериває трудового стажу. Однак час перебування під арештом не включається до стажу, який надає право на щорічну відпустку, і заробітна плата за період утримання під арештом не сплачується.

Видворення за межі України. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Аналізуючи правову норму актів адміністративної відповідальності, слід зазначити, що сьогодні чинним законодавством видворення за межі України як вид адміністративного стягнення належним чином не регулюється.

Деякі вчені-адміністративісти відносять видворення до числа заходів припинення, хоча ст. 24 КпАП і називає його адміністративним стягненням. Аналізуючи цю точку зору, слід зазначити, що вона має право на існування, і відкинути її повністю ми не можемо.

Крім стягнень, передбачених ст. 24 КпАП, в ст. 24-1 КпАП законодавець передбачив заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх, які вчинили правопорушення у віці від 16 до 18 років. До них належать: І) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Зобов'язання привселюдно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого є найменш суворим заходом адміністративного стягнення. Воно застосовується органом адміністративної юрисдикції в тих випадках, коли він дійшов висновку, що неповнолітній усвідомив неправомірність свого поводження, суспільну шкідливість вчиненого діяння і покаявся в цьому.

Попередження - більш суворий захід виховного впливу, і полягає він в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, від імені держави, осуду неповнолітнього правопорушника і його поводження, що дістало вияв у вчиненні адміністративного правопорушення, яке не має великої суспільної шкідливості.

Догана чи сувора догана - захід морально-психологічного впливу, який застосовується до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання встановлених правил поведінки і вчинення правопорушень, що свідчать про формування антигромадської установки. Догана чи сувора догана вважаються більш жорсткими заходами стягнення, ніж попередження. Вони супроводжуються офіційним, від імені держави, суворим осудом неповнолітнього правопорушника і вчиненого ним діяння.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному чи трудовому колективу становить покладання органом адміністративної юрисдикції на відповідний колектив з його (колективу) згоди обов'язку здійснювати виховний вплив на неповнолітнього і контролювати його поведінку.

Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає в покладанні на них обов'язків з виховання неповнолітнього і контролю за його поведінкою.

При передачі неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх замінюють, педагогічному чи трудовому колективу орган адміністративної юрисдикції не встановлює строків такого нагляду. Однак на практиці нагляд зазначеними особами здійснюється, як правило, не менше року.

Зазначені заходи застосовуються в адміністративно-судовому порядку і спрямовані на забезпечення виховного впливу щодо неповнолітнього. На відміну від аналогічних примусових заходів виховного характеру, які передбачені в ст. 105 КК:

  • 1) адміністративні заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КпАП, не належать до заходів, що звільняють від покарання;
  • 2) з перерахованих заходів лише попередження та передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, аналогічні з передбаченими в кримінальному законодавстві;
  • 3) при здійсненні адміністративного впливу на неповнолітнього застосовується лише один захід; в кримінально-правовій нормі до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру;
  • 4) в КпАП не визначається тривалість і порядок здійснення заходів виховного впливу; в ч. З ст. 105 КК зазначається тривалість здійснення деяких заходів.

Заходи виховного впливу, що застосовуються до неповнолітніх, відмежовуються від адміністративних стягнень за такими ознаками: 1) адміністративні стягнення застосовуються майже до усіх фізичних осіб, які вчинили правопорушення, і до юридичних осіб, заходи виховного впливу застосовуються лише до неповнолітніх правопорушників; 2) адміністративні стягнення застосовуються за найшкідливіші правопорушення, зокрема і ті, які вчинені неповнолітніми (ст. 13 КпАП); 3) на відміну від адміністративних стягнень, заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх, мають виховний та запобіжний характер і не є штрафними санкціями; 4) на відміну від заходів виховного впливу, система адміністративних стягнень, яка передбачена ст. 24 КпАП, подається в законодавстві з урахуванням зростання їх суворості, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою суворості (пояснюється це тим, що вони мають виховне спрямування); 5) на відміну від адміністративних стягнень питання виконання постанов про застосування заходів виховного впливу не врегульовано законодавством.

Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення, які конкретизують і поглиблюють конституційні принципи законності, гуманізму, індивідуалізації адміністративної відповідальності, закріплено в гл. 4 КпАП.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (ст. 33 КпАП).

Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властиві суб'єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчанню тощо. Всі ці обставини мають бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повне уявлення про особу порушника.

При вчиненні однією особою 2 або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (ч. 1 ст. 36 КпАП). Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї самої особи вирішують частіше за все різні державні органи (посадові особи) в межах своїх повноважень. Наприклад, громадянин, перебуваючи в п'яному вигляді, що ображає людську гідність і суспільну мораль, порушив тишу в громадському місці. За перше правопорушення стягнення накладає начальник (заступник начальника) органу внутрішніх справ, а за друге - адміністративна комісія. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень (ч. 2 ст. 36 КпАП). Так, при одночасному розгляді справ про незаконну торговельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, вчинені однією особою, суддя районного (міського) суду може застосувати адміністративний арешт на строк до 15 діб з конфіскацією предметів незаконної торгівлі.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше 2 місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - 2 місяців з дня його виявлення (ч. 1 ст. 38 КпАП). Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньої доби другого місяця. Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до КпАП чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніше 3 місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше 3 місяців з дня його виявлення (у разі вчинення корупційних діянь - 3 місяців з моменту виявлення, однак не пізніше 1 року з моменту вчинення). У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

При триваючому правопорушенні початок перебігу строку давності визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчиняються більш-менш тривалий час, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, ухилення від прибуття за викликом до прокуратури, зберігання алкогольних напоїв домашнього виготовлення, проживання без паспорта тощо.

В ч. 2 ст. 328 МК законодавець вказує, що у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. При цьому товари та транспортні засоби підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обтяжуючою обставиною. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У зв'язку з цим ст. 39 КпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення адміністративного стягнення і становить 1 рік.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібно видання будь-якого спеціального документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення зазначеного строку і у випадках невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за новий проступок.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >