< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості антикризового менеджменту в країнах з розвинутою ринковою економікою

Розробка теорії і практики антикризової політики одержала широкого поширення в більшості промислово розвинутих капіталістичних країн у середині 80-х років ХХ ст. у зв'язку з загостренням кризи, що за своїми тенденціями нагадувала ситуацію напередодні світової економічної кризи 1929-1933 р. У цей період у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) нараховувалося більш 31 млн. безробітних, знижувалися інвестиційні квоти (частка капіталовкладень у валовому національному виробництві) і темпи економічного росту, підвищувалися темпи інфляції.

Накопичений західними країнами досвід антикризового управління, безсумнівно, має велике значення для вирішення завдань, що стоять перед Україною, але необхідно враховувати, що це досвід управління в принципово інших умовах.

Насамперед, це антикризове управління в умовах цілком сформованої ринкової економіки з діючими законами конкуренції і відносно стабільною соціально-політичною ситуацією, де банкрутство прийнято розглядати як позитивне явище, що сприяє очищенню ринку від слабких конкурентів.

Існують й інші особливості ринкової економіки, характерні для розвинутих країн, які розглянемо більш детально.

Державний сектор і приватизація

Розвиток державного сектору в країнах Європейського Союзу має свої особливості. Найбільш значна частка державного сектору у Франції (24%), Греції (23,2%), Португалії (22,7%), Італії (20,3%). У Великобританії частка державного сектору не перевищує 12,7%, у ФРН - 12,7%. Підприємства державного сектору переважно поширені в галузях інфраструктури - транспорті, енергетиці, зв'язку.

Істотна роль державного сектора на фінансовому ринку. У Франції й Італії це 10% зайнятих у цій сфері, у ФРН - 33%. В обробній промисловості державні підприємства займають дуже скромне місце (приблизно 7% по всіх країнах ЄС). В міру зміни господарських умов, у яких діють підприємства, змінюються їхні завдання і висунуті до підприємств вимоги.

Змінюється і саме поняття державного підприємства. Наразі, якщо держава зберігає 10-11% капіталу, то воно може забезпечити свій вирішальний вплив на підприємство, оскільки інші дрібні акціонери роз'єднані і не можуть впливати на політику підприємства. Дочірня фірма також є державним сектором, якщо 10% її капіталу належить державному підприємству. Широкого поширення одержало створення спільних державно-приватних підприємств.

Проведена політика приватизації означає передачу приватному сектору капіталу, яким раніше володіла держава. Мета такої приватизації - пошук нових, більш досконалих структур для підприємств, вирішення бюджетних проблем, динамізація національних фінансів, здійснюваний для підвищення конкурентоздатності й ефективності підприємства.

В цілому розвинуті країни Заходу розглядають приватизацію в якості довгострокової і стійкої економічної тенденції. Характерною рисою західноєвропейської економіки 90-х років ХХ ст. стало створення змішаної економіки і пошук шляхів співробітництва між державними підприємствами різних країн ЄС, а також із приватним капіталом. Саме змішані підприємства наразі визнані найбільш конкурентноздатними, найбільш гнучкими, в той час як для більшості державних підприємств у всіх країнах характерна низька ефективність - у результаті ріст витрат на одиницю продукції. Як правило, державні підприємства розглядаються як інструмент економічної і соціальної політики, а не комерційні підприємства.

Державні підприємства не підпадають ризику банкрутства, мають доступ до засобів державного бюджету для здійснення своїх інвестицій - все це "деморалізує" такі підприємства, знижує в їхньої адміністрації почуття відповідальності. Державні підприємства функціонують досить ефективно тільки за сприятливих економічних умов і особливо сильно страждають, коли економіка переживає складності та кризи. Однак, досвіду тотальної приватизації державних підприємств не існує. Приватизуються (або націоналізуються) окремі галузі (підприємства) в залежності від їхньої значимості в структурі народного господарства. Основним спонукальним стимулом приватизації є оздоровлення економіки підприємств за рахунок приватних інвестицій, у тому числі й за рахунок іноземного капіталу.

В розвинутих країнах ринкової економіки приватизація приймає наступні форми:

  • o продаж державних підприємств приватним інвесторам - фізичним і юридичним особам;
  • o створення спільних підприємств із пайовою участю приватного капіталу;
  • o продаж частини акцій підприємств, що є державною власністю. Процедура приватизації, як правило, здійснюється поетапно: спочатку підприємство піддається санації (оздоровленню), потім оцінюється експертом-оцінювачем і тільки потім продається інвестору. Така послідовність дозволяє максимізувати виторг від приватизації підприємства.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >