< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екзистенція і свобода

Категорія свободи займає центральне місце у філософії екзистенціалізму. Усі екзистенціалісти вважають, що свобода і екзистенція нерозривні. Не можна навіть сказати, що свобода є характерною рисою, атрибутом екзистенції, тому що екзистенція і свобода немислимі роздільно, екзистенція і є свобода. Свобода властива тільки людському буттю. У предметному світі, у світі сущого немає свободи, там немає місця для неї. У той же час людське буття немислиме без свободи. "У дійсності, ми є однією свободою, яка вибирає, - пише Сартр, - але ми не вибираємо бути вільними, ми присуджені до свободи, ...кинуті у свободу, або, як зазначив Хайдеггер,, "закинуті" [3, с. 493]. Але слід зазначити, що тільки справжнє людське буття нерозривно пов'язане зі свободою. Якщо ж людина не усвідомлює себе як самість, як діяч, здатний змінити ситуацію, якщо вона не усвідомлює самої ситуації, не бачить можливості її зміни, якщо вона розчиняє себе в "Мап", вважає себе сущим серед інших сущих, вона не може бути вільною. Вона є як річ серед інших речей, як інструмент, як функція, але не як екзистенція.

Чому людина вільна, чому її справжнє буття невіддільне від свободи? Це пов'язано з природою людського буття. Людське буття не стале, не суще, не завершене. Воно є подією, ситуацією, дією. Воно є запереченням сьогодення і спрямованістю уперед, воно є постійним приниженням самого себе, постійна дія. "Перший погляд на людську реальність показує нам, що для неї буття зводиться до дії" [3, с. 485]. Але людська дія завжди пов'язана зі свідомістю насамперед. Якщо ми ненавмисно робимо якийсь учинок, що має негативні або позитивні наслідки, він не носить характеру дії. Людина в даному випадку, як це не дивно звучить, не діє. Дія завжди інтенціальна, вона завжди припускає мету, а вибір мети для-себе-буття завжди робить вільно. Ніякі об'єктивні обставини, ніяка ситуація, ніякі минуле і сьогодення не можуть обмежити й обумовити наш вибір. Вибір мети обумовлений тільки нашою свідомістю і він завжди вільний. Обставини, засоби, мотиви самі визначаються метою, проектом. Той або інший стан справ у сьогоденні може вважатися позитивним і негативним, гарним або поганим, взагалі, одержує те або інше ціннісне забарвлення, тільки виходячи з нашої мети, виходячи з того, сприяє він або не сприяє здійсненню нашого проекту. Факт минулого набуває сенсу, теж тільки виходячи з майбутнього. Зміст історії, зауважує Сартр, завжди відкладений. Він не є раз і назавжди даним. Історичну науку тому і характеризують як дівицю легкого поводження, що її погляд на минуле визначається ідеалом майбутнього, що існує в сьогоденні.

Але екзистенціалізм говорить не про соціальну дію і характеризує, описує не соціальну, а індивідуальну дію і говорить, що ця дія визначається тільки проектом, у виборі якого людина вільна. "Ніякий фактичний стан справ, яким би він не був (політична, економічна структура суспільства, психологічний "стан" і т. д.), не може мотивувати саму по собі дію, тому що дія є проекцією для себе до того, чого немає, а те, що є, ні в якому разі не може саме по собі визначати те, чого немає" [3, с. 447]. Об'єктивні обставини визначаються проектом, їхній зміст виходить із проекту, а сам проект обумовлений свободою, здатністю екзистенції вільно робити вибір, визначати мету дії. Замкнені двері для людини тільки тоді є перешкодою, обмеженням його свободи, коли вона хоче вийти, якщо знаходиться усередині будинку, або ввійти, якщо знаходиться поза ним. Якщо ж людина не хоче ні вийти, ні ввійти, то замкнені двері індиферентні щодо його цілей і не є обмеженням його свободи. Іншими словами, питання не в обставинах, а в нашому проекті, нашій меті. Думка у філософії не нова, вона зустрічається вже в Декарта в його третьому правилі моралі, у якому він учить "...завжди прагнути перемагати скоріше себе, ніж долю, змінювати свої бажання, а не порядок світу..." [1, с. 264]. Це правило екзистенціалізм ставить в основу свого розуміння свободи. Тут свобода є не як свобода від обставин, не як пізнана необхідність, як це має місце в Спінози, Гегеля, Маркса, а як свобода від своїх бажань, свобода змінити, відмовитися від своїх намірів, своїх проектів. На місце свободи "від" він ставить свободу "для".

У цьому відношенні досить характерним є невелике есе Камю "Міф про Сізіфа". Боги засудили Сізіфа за його небажання повертатися до Аїду піднімати величезний камінь на вершину гори, після чого цей камінь знову скочувався до підніжжя. Боги вважали, що безглузда і марна праця є найстрашнішим покаранням.

У задачі запитується: чи вільний Сізіф, чи щасливий?

Камю вважає, що на початку були страждання. І викликані вони були не стільки зусиллями, пов'язаними з підніманням каменя, скільки спогадами Сізіфа про тепле море, сонце, свіже повітря, взагалі - про щастя земного життя. Але поступово до нього приходить усвідомлення своєї долі.

"Ясність бачення, що повинна бути його мука, обертається на його перемогу. Немає долі, яку не перемогло б презирство" [2, с. 91]. Сізіф вже в новому своєму стані знаходить приємні моменти. Життя складається не тільки з піднімання каменя, але і спускання, перед Сізіфом відкривається цілий світ. Звичайно, це абсурдний світ, але він належить Сізіфу, він є його творцем. Він переміг богів, що дали йому камінь на кару. І тому Камю робить висновок: "Сізіфа варто уявити собі щасливим" [2, с. 92].

Звичайно, таке розуміння свободи чисто суб'єктивне, не веде до вибору якоїсь визначеної соціально-політичної позиції, дозволяє зробити будь-який вибір. Не випадково основоположники екзистенціалізму нерідко знаходилися на протилежних політичних полюсах. Так, Хайдеггер, нехай і недовго, був ректором університету у фашистській Німеччині, а Сартр і Камю були учасниками французького опору. Таке розуміння свободи не може бути і методологією аналізу реальної соціально-політичної ситуації. Яскравий приклад цьому дають "Листи до німецького друга" того ж Камю. Перші два листи були написані в 1943 році, один - у липні, а другий - у грудні, а інші два - у 1944 році. Камю, звертаючись до уявлювано-го німецького друга, з яким вони зустрічалися до війни, заявляє, що перемога у війні буде безсумнівно на боці "вільних європейців" і поразка Німеччини неминуча. І це обумовлено тим, що ті, хто борються проти фашизму, прихильні до свободи, їхня любов до своєї батьківщини нерозривно пов'язана з прагненням до справедливості, у той час як німці в основу поставили свої національні інтереси, відкинувши принципи свободи і справедливості. Але ось, що характерно, говорячи про Європу, що бореться з фашистською Німеччиною, Камю навіть не згадує Радянський Союз, хоча він, безсумнівно, і знав, і розумів роль СРСР у перемозі над фашизмом. І це не випадково, на мій погляд, тому що згадування СРСР у цьому контексті відразу ж підривало методологію міркувань Камю. Адже Камю сам вважав, що тієї свободи, про яку він говорить і яка забезпечить перемогу над Німеччиною, у СРСР немає.

Заслуга екзистенціалізму, його внесок у філософію і культуру полягає в тому, що він, як ніхто інший у двадцятому столітті, підняв на щит свободу індивіда, свободу особистості. Без свободи немає буття людини, немає особистості - таке головне гасло екзистенціалізму. І хоча екзистенціалісти вважають, що людина сама вирішує проблеми свого буття і своєї свободи, їхнє прагнення до свободи не могло не знайти відображення в соціально-політичному житті суспільства. Студентські хвилювання у Франції 1968 року, що привели до відставки уряду Де Голля, боротьба за права людини, що розгорнулася в 60-70-і роки XX століття в значній мірі були навіяні ідеями екзистенціалізму. Сам екзистенціалізм не створив системи позитивних цінностей, але своїм закликом до бунта, своєю критикою існуючої культури він сприяв зміцненню ідеалів свободи і справедливості у світі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >