< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості правового регулювання використання надр виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України

Згідно із законодавством виключну (морську) економічну зону України становлять морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Ширина її становить 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

На відміну від виключної (морської) економічної зони поняття "континентальний шельф" не визначено в національному законодавстві. Тому через відсутність в Україні спеціального закону про континентальний шельф відповідне поняття застосовується згідно з Конвенцією ООН з морського права. А особливістю правового регулювання відносин, що виникають у сфері використання мінеральних ресурсів континентального шельфу, є орієнтація на міжнародні норми.

Згідно з п. 1 ст. 76 Конвенції ООН з морського права континентальний шельф прибережної держави включає морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводного краю материка чи на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких виміряється ширина територіального моря. Оскільки ширина Чорного моря не допускає встановлення в ньому континентального шельфу за межами 200-мильної зони, то в усіх причорноморських державах, у тому числі й Україні, виключна (морська) економічна зона збігається з просторами морського дна, що належить до континентального шельфу.

Україна, прибережна держава, здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою його розвідки і розробки його природних ресурсів.

Відповідно до ст. 13 Конституції природні ресурси виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України є об'єктами права власності Українського народу. Ділянки континентального шельфу можуть надаватися фізичним та юридичним особам України, а також іноземним фізичним та юридичним особам у користування для розробки його природних ресурсів, зокрема, геологічного вивчення Його надр та видобування корисних копалин.

Використання природних мінеральних ресурсів континентального шельфу України здійснюється за спеціальними дозволами, які надаються Міністерством екології та природних ресурсів України на всі види користування надрами, на які вони необхідні.

Особливістю використання природних багатств континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України є те, що надання у користування надр здійснюється з урахуванням правового режиму морського простору. Дозвіл на користування надрами в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, розташованої за межами територіального моря, надається з урахуванням норм міжнародного морського права та міжнародних договорів.

Крім того, у випадку надання відповідного спеціального дозволу визначається площа морського дна (ділянки надр), з вказуванням координат та меж, в яких можливо здійснення діяльності, передбаченої у дозволі. У спеціальному дозволі на користування надрами континентального шельфу передбачається спеціальний режим ведення робіт, який узгоджується зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади, до ведення яких належать питання охорони державного кордону, безпеки судноплавства, рибного господарства, охорони навколишнього природного середовища.

Роботи по геологічному вивченню та видобуванню корисних копалин континентального шельфу пов'язані з підвищеним технологічним та екологічним ризиком, великою вартістю розробки, до того ж здійснюють негативний вплив на стан водних живих ресурсів, всієї екологічної системи морського простору. Тому постають питання обмеження розмірів та кількості ділянок надр, наданих у користування; визначення окремого правового режиму видобування в межах континентального шельфу нафти і газу тощо.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання надр

Відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання надр - це вид юридичної відповідальності, суть якого полягає у притягненні винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності.

Деякі види дисциплінарних правопорушень законодавства про охорону та використання надр визначені в ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". До них можна віднести порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації гірничих підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин; перевищення лімітів та порушення інших вимог використання надр; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на надра та навколишнє природне середовище та ін.

Можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності передбачена Положенням про дисципліну працівників гірничих підприємств. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП).

Види екологічних правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність, в основному містяться в ст. 57 КУпАП (порушення вимог щодо охорони надр).

Кримінальна відповідальність передбачена за порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення (ст. 240 КК України).

Цивільно-правова відповідальність за правопорушення полягає в обов'язку винної особи відшкодувати матеріальну та/або моральну шкоду, що була спричинена порушенням екологічного законодавства.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Загальні засади відшкодування шкоди визначені Методикою визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, яка затверджена наказом Мінприроди України 29 серпня 2011 року № 303.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >