< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Національне відродження у мистецькому житті

В українській літературі 20-х рр. поєднувалися демократичні традиції дожовтневої доби і новий досвід сил, пробуджених до творчого життя революцією. Створювалися різні гуртки, студії, письменники вели пошуки свого місця в літературному процесі, зростали громадянська зрілість, художні здобутки багатьох і багатьох талановитих митців.

В Україні сформувалася яскрава революційно-романтична течія: — П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Ел-ланський), В. Чумак, В. Сосюра, М. Бажай. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі — М. Рильський, П. Филипович; М. Драй-Хмара. Плідно працювали митці старшого віку, дореволюційного творчого формування: А. Кримський, X. Ал-чевська, П. Капельгородський, В. Вороний та іи. Значною подією в літературному житті республіки ставали памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор Остапа Вишні, драматургія і проза М. Куліша, І. Дніпровського, М. Ір-чана, І. Микитенка, А. Головка. З'явилося чимало високохудожніх творів письменників, які були безпосередні* ми учасниками революційних перетворень: Івана Ле (Мойсі), О. Донченка, І. Сенченка, Г. Епіка, П. Панча, Ю. Японського та ін. Продовжували працювати й ті письменники, хто емігрував за кордон. Серед них був і В. Винниченко, літературна слава якого знайшла визнання в усьому світі.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у 20-ті рр. було виникнення й розпад багатьох літературних організацій ("Гарт", "Плуг", "Молодняк", "Авангард", "Нова генерація", "Урбіно", Ланка (згодом МАРС"), ВУСПП та ін.), перехід письменнинів з однієї творчої групи до іншої. Це засвідчувало справжнє відродження української літератури, як і культури взагалі.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, зокрема П. Тичину, В. Сосюру, Ю. Смолича, М. Бажана, Ю. Яновського, П. Панча, О. Довженка, Леся Курбаса та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом — відомий у той час прозаїк, поет і драматург Я. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письмен-ників-однодумців, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури в творчі справи, що вже тоді давалося взнаки.

Поети, прозаїки, драматурги, критики — вихідці із західноукраїнських земель, які з різних причин опинилися на території радянської України, в 1925 р. об'єднались у Спілку революційних письменників "Західна Україна". Творчість спілчан представляли М. Ірчан, І. Ткачук, Д. Загул, Ю. Мережаний та багато інших. То був період бурхливого розквіту української літератури, час її злету.

Одначе на літературний процес негативно впливала бездумна, вульгарна підміна загальнолюдських цінностей класовими, що спричинялося до підміни естетичних понять політикою, до надмірної ідеологізації всього мистецтва, а в кінцевому підсумку вело до безпідставних звинувачень багатьох майстрів слова (насамперед з боку їхніх колег) у "націоналізмі", інших "ізмах" та ухилах.

У центрі різних думок і боротьби літературних угруповань опинився М. Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) —учасник громадянської війни, талановитий поет і прозаїк, критик і публіцист. Росіянин за національністю, він був одним із основоположників і яскравих представників української пожовтневої літератури. М. Хвильовий чи не першим побачив, що в сфері культурного життя починають утверджуватися казенно-бюрократичний підхід до творчості, наказовий стиль, підміна художнього аналізу ідеологічними формулюваннями. Він інтуїтивно відчував, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни. У своїх творах ("Я — романтика", "Повість про санаторійну зону", "Про сатану в бочці", "Дві сили", "Вальдшнепи" та ін.) М. Хвильовий з великою майстерністю відтворив історичну правду про драматичні для народу України роки.

У 1925 р. широко розгорнулася літературна дискусія про шляхи розвитку української літератури. Разом із творчими питаннями в дискусії поступово почали визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення, насамперед на адресу М. Хвильового. Приводом було різко сформульоване ним гасло "Геть від Москви!", яке не означало заперечення російської культури. Це був заклик до українського письменства не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема й російську літературу, яку сам М. Хвильовий глибоко поважав, а чіткіше виявляти у своїй творчості національні риси й фактори, теми і мотиви, усвідомлювати повноцінність власних духовних багатств, звертатися до європейської спадщини. Та все ж учасники дискусії — письменники, критики, партійні і державні керівники республіки — звинуватили митця в націоналізмі, й на початку 1927 р. своїми колегами і друзями він був виключений із В АПЛІТЕ, яка за вказівкою партійного керівництва республіки через рік самоліквідувалася.

Раніше чи пізніше націоналістичний ярлик начепили й іншим майстрам слова, які збагачували скарбницю нової, пожовтневої культури, зокрема М. Рильському, а також М. Драй-Хмарі, який художніми засобами вітав революцію, талановитим прозаїкам і поетам, публіцистам і критикам М. Семенку, Є. Плужнику, М. Зе-рову, Г. Косинці, В. Підмогильному, Т. Осьмачці та багатьом іншим.

Літературний процес — це не тільки робота майстрів слова, а й сприйняття народом того, що вийшло з-під пера письменників. Наукові дослідження у другій половині 20-х рр. засвідчили, що письменні сільські жителі читали передусім В. Винниченка, а також твори "старих" письменників — М. Коцюбинського, І. Франка, Т. Шевченка, М. Вовчок. Любили вони мемуари, особливо про династію Романових. Книжками про громадянську війну не цікавилися. Робітнича молодь також зачитувалася В. Винниченком. Антирелігійні й політичні твори взагалі не читали, пояснюючи тим, що політичні науки вже набридли.

У 20-х рр. в Україні прискорився розвиток художньої творчості. У багатьох місцях формувалися самодіяльні й професійні музичні колективи, відкривалися концертні установи. Саме тоді розпочалося творче життя хорового колективу "Думка", створеного на базі хору Київської консерваторії. Першим (і впродовж 17 років беззмінним) її керівником був надзвичайно обдарований музично Н. Городовенко, який перед тим очолював університетський хор. Музиканти-ентузіасти на чолі з В. М. Яблонським утворюють у 1926 р. перший в Україні Київський симфонічний ансамбль. Плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ре-вуцький. Інтенсивно відбувалося становлення українського радянського театру, яке пов'язане з творчістю таких майстрів сцени, як Лесь Курбас, Г. Юра, О. Сердюк,

А. Бучма та ін. В Україні розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представленого як художниками старшого покоління — М. Бойчуком, І. Їжакевичем, К. Трохименком та ін., так і молодими митцями — А. Петрицьким, В. Касіяном, скульптором М. Лисенком та ін. Перші й відразу помітні кроки робило українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, устаткованої найновішим обладнанням. її небезпідставно називали "українським Голлівудом". У другій половині 20-х рр. поринув у кінематографічне життя, з жадобою оволодіваючи його секретами, О. Довженко. І вже в 1928 р. з'явився його перший серйозний фільм "Звенигора".

Отже, у розвитку культури в Україні відбувалися процеси творення нового, покликаного до життя сподіваннями на удосконалення суспільства. Та одночасно втрачалося чимало з того, що було створено попередніми поколіннями. Лежали у згарищах чи руйнувалися від людської байдужості численні будівлі — як у багатьох містах, так і в колишніх панських маєтках, з лиця землі було стерто багато таких творінь архітектури, як храми та інші релігійні споруди, гинули художні цінності. Поняття цивілізованості було надто далеким від сприйняття його малоосвіченою частиною народу, зокрема багатьма його керівниками.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які завдання мала розв'язувати Україна в галузі культури? Чому на перший план висувалися питання ліквідації неписьменності, розвитку народної освіти? 2. У чому ви вбачаєте складність процесу формування української пожовтневої інтелігенції, розвитку науки у 20-х рр.? 3. Чим можна пояснити виникнення багатьох письменницьких і мистецьких організація в Україні? Яке значення це мало для розвитку літератури і мистецтва?

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >