< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формування основних політичних ідеологій між двома світовими війнами

Студенти повинні звернути увагу на те, що тенденції до розширення демократії, лібералізму, які мали місце у світі до початку Першої світової війни і деякий час після її закінчення, у міжвоєнний період дещо змінилися.

Після закінчення війни ліберальні ідеї поступово починають втрачати свій вплив на маси. Тому представники лібералізму намагаються пристосуватися до нових умов, утворюючи нові соціально-ліберальні концепції, які більше тяжіли до лівих поглядів (все частіше зверталися до поняття соціальна справедливість, позитивні свободи тощо), тобто до соціалізму.

У кінці 20- - на початку 30-х років, коли світ опинився у стані економічної кризи, досить поширеними стали погляди, які декларували активне втручання держави в економіку країн. Найбільш сконцентровано ця ідея відтворена у працях англійського економіста Дж. Кейнса (інвестиції держави у найбільш важливі галузі промисловості за рахунок інших, збільшення соціальних витрат та ін.). Тобто все популярнішими стають ідеї сильної держави, далі - сильної влади, яка б захищала народ, що не співпадало з головними теоріями лібералізму.

Необхідно пам'ятати, що саме у 20-30-ті рр. поступово стає популярним консерватизм, збільшується кількість політичних партій консервативного спрямування. Можна говорити про кризу лібералізму і підйом консерватизму у цей період. Однією із причин цього був страх перед більшовизмом, соціалізмом.

Однак соціалістична ідеологія, особливо після 1917 р., коли відбулися революції, спочатку у Росії, потім Німеччині, Австро-Угорщині, виявилася ще досить впливовою. Проте єдності серед соціалістів не було. Російські більшовики бачили по-своєму, через диктатуру пролетаріату, шлях до соціалізму, лідери соціалістів на Заході відкидали шлях диктатури пролетаріату, вважаючи її відступом від марксизму.

Тому відбувся розкол серед соціалістів Європи. Так, у 1919­1920 рр. поряд із відновленим II Інтернаціоналом утворюється III (Комуністичний) Інтернаціонал, інші організації соціалістичного спрямування, наприклад, Робітничий соціалістичний Інтернаціонал.

Частина з цих організацій користувалася досить широкою підтримкою серед населення Європи, оскільки представники партій Соцінтерну (Соціалістичного Інтернаціоналу) входили до урядів Данії, Бельгії, Швеції, Англії, Німеччини та інших країн. у той самий час власне комуністи не користувалися широкою підтримкою. Ідеї перманентної революції, які пропагувалися ними, відлякували маси, насторожували уряди, що в кінцевому підсумку призвело до заборони компартій у багатьох європейських країнах.

Таким чином, у міжвоєнний період можна говорити про послаблення впливу лівих рухів. Дещо осторонь серед політичних рухів стояли селянські партії, які виникли ще у кінці XIX ст., і захищали ідеї кооперування на селі, утворення селянських (або кооперативних) республік.

У міжвоєнний період активізуються ультраправі рухи. На противагу демократії вони висувають ідеї націоналізму, потім тоталітаризму - як руху, який об'єднає партію, державу, народ з метою піднесення нації (Б. Муссоліні).

Ці ідеї стають все більш поширеними, і, як результат, у ряді країн утворюються антидемократичні режими: 1923-1930 рр. в Іспанії режим генерала М. Прімо де Рівера, у 1926 р. у Португалії - А. Де Олівера Салазара (до 1974 р.) в Італії -Б. Муссоліні - 1924-1944 рр., у Німеччині - А. Гітлера 1933­1945 рр. Останні два вважаються класичними фашистськими режимами. Потрібно підкреслити, що фашизм мав декілька варіантів.

Наприклад, італійський - "корпоративна країна" - коли повинні бути ліквідовані партії, профспілки інші організації. Основою суспільства мала бути корпорація - об'єднання громадян за професійним принципом, яке користується широкими правами. Головну роль у такій державі відіграє Національна фашистська партія.

Німецький варіант - націонал-соціалістична держава, коли країна об'єднується навколо партії і вождя, який керує усіма напрямками життя.

У цілому, незважаючи на деякі відмінності, фашистські держави намагалися контролювати всі сфери життя своїх країн. Цей антидемократичний феномен називається тоталітаризмом.

Сьогодні більшість дослідників вважають класичними тоталітарними державами гітлерівську Німеччину 1933-1945 рр. і сталінський СРСР з кінця 1920 до 1953 р. Але елементи тоталітаризму мали місце і в інших країнах, наприклад, крім вищезгаданих Іспанії і Португалії, у Болгарії, Румунії, Угорщині, Югославії.

У багатьох країнах виникають різні профашистські угруповання: іспанська фаланга, британський союз фашистів тощо.

Спробою протистояти антидемократичному рухові стали утворені в 30-х роках "Народні фронти", але вони не зуміли об'єднати зусилля і у 1938 р. припинили своє існування.

Можна стверджувати, що версальська система, не будучи з самого початку досконалою, переживала кризу. Ліга Націй також не була у змозі стримувати намагання Німеччини та Італії. у 1933 р. Німеччина виходить із Ліги Націй. У 1937 р. Італія також виходить із Ліги Націй.

Тобто із середини 30-х років XX ст. Європа перебуває у стані передчуття війни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >