< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Міжнародний поділ праці та його особливості в сучасних умовах

Наріжним каменем світового господарства є міжнародний поділ праці. Це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певних видів товарів та послуг з метою реалізації їх на світовому ринку. Такий поділ є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні, яка лежить в основі різних форм обміну її результатами між країнами. Вона проявляється у взаємовигідній спеціалізації виробництва окремих країн на певних видах продукції, якою вони обмінюються.

Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються ступенем розвитку продуктивних сил суспільства. Його факторами є природні, географічні та економіко-виробничі відмінності між національними економіками різних країн. До промислового перевороту кінця XVIII - початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на наявності у країнах таких природних ресурсів, як клімат, грунти, корисні копалини, водні й лісові ресурси, наявність зручних шляхів сполучення. З переходом на велике машинне виробництво зростає роль соціально-економічних факторів міжнародного поділу праці. Це обсяг капіталу, рівень технічної оснащеності виробництва, кваліфікація робочої сили, ефективність виробництва, стан науки, і ступінь соціальної диференціації, особливості історичного розвитку та ін. Певний вплив на міжнародний поділ праці чинять і політичні фактори, насамперед форми політичної організації держави, рівень державного суверенітету, позиції країни на світовій арені, співвідношення політичних сил усередині країни, рівень впливу держави на економіку. Саме ці фактори визначають місце кожної країни у системі міжнародного поділу праці.

Теоретичною основою міжнародного поділу праці є обгрунтовані класиками політичної економії теорії абсолютних і відносних переваг. Вони базуються на ідеї про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва. Відповідно, в кожній країні можна виробляти будь-які товари. Але затрати на виробництво одиниці кожного товару будуть різними. Тому економічно доцільно зосередитись на виробництві тих товарів, витрати виробництва яких найнижчі. А товари з високими витратами виробництва не виробляти, а завозити з тих країн, де ці затрати низькі. Щоб мати можливість їх придбати, країні потрібно виробляти і постачати на світовий ринок свої товари з низькими витратами виробництва.

Перевага такого поділу праці полягає у тому, що, по-перше, в результаті виробництва і поставки на зовнішній ринок товарів з низькими витратами виробництва одержується додатковий доход за рахунок різниці між цінами на світовому і внутрішньому ринках, а по-друге, в результаті економії внутрішніх витрат виробництва при відмові від виробництва товарів з високими затратами і використання дешевих імпортних товарів.

Міжнародний поділ праці проявляється у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва. Міжнародна спеціалізація виробництва здійснюється на всіх рівнях економіки. На мікрорівні вона проявляється як спеціалізація окремих підприємств та їх структурних підрозділів різних країн. На макрорівні - це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції. Основними формами міжнародної спеціалізації є предметна, подетальна та технологічна. При предметній спеціалізації країни виготовляють завершений виріб, який і вивозиться на світовий ринок. Подетальна спеціалізація - це спеціалізація на виготовленні певних складових готових виробів (їх ще називають напівфабрикатами). Поділ єдиного технологічного процесу на окремі стадії між підприємствами різних країн є технологічною спеціалізацією. Найзагальнішим показником участі країн у міжнародному поділі праці є експортна квота, що визначається як відношення обсягу експорту країни до обсягу її ВВП.

На сучасному етапі стан продуктивних сил зумовлює такий поділ праці, що робить економічно неефективним, а часто просто неможливим забезпечення потреб кожної окремої країни за рахунок лише власного виробництва. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку економіки. Тому відбувається розширення міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Факторами, що його прискорюють, є НТР та зростання масштабів виробництва. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, що об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація виробництва не за кінцевим продуктом, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами.

У результаті відбувається зміна співвідношення між загальним поділом праці (між великими родовими сферами економіки - промисловість, сільське господарство і ін.), частковим (між галузями цих сфер) і одиничним (між кооперованими спеціалізованими підприємствами). Саме зростання ролі подетальної та поопераційної спеціалізації підприємств різних країн, що базується на принципах одиничного або технологічного поділу праці і поширюється не тільки за межі виробничих одиниць в рамках країни, а й за її кордоном, виступає однією з найхарактерніших особливостей міжнародного поділу праці в сучасних умовах"

Вихід технологічного поділу праці за межі фірм, галузей і національних економік наочно втілюється у появі велетенських міжнародних науково-виробничих збутових комплексів, що мають підприємства в різних країнах і на різних континентах. Прикладом може бути виробництво літаків серії "Боїнг", вузли та деталі для якого в сучасних умовах виробляються у понад 30 країнах світу. Організаційною формою таких міжнародних систем спеціалізації і кооперації виступають транснаціональні корпорації (ТНК). У результаті формується безпосередньо міжнародне виробництво з адекватними йому організаційними принципами, інститутами та системами життєдіяльності, з інтернаціональним за характером продуктом, на якому лише умовно можна поставити клеймо "Зроблено в такій-то країні". Окремі ланки таких комплексів створюються в країнах, де раніше не було промисловості. їм, як правило, залишаються "низові ланки" технологічних систем - видобуток і первинна переробка сировини, які характеризуються високою капіталомісткістю, відносною дешевизною продукції та великомасштабною екологічною школою. Часто в них розмішують також завершальні, збірні виробництва з високою питомою трудомісткістю продукції, але низьким вмістом складної або наукової праці.

Це і є найхарактернішою особливістю міжнародного поділу праці на сучасному етапі. Такий поділ не усуває експлуатацію розвинутими країнами слаборозвинутих, але створює умови для індустріального розвитку останніх. Це підтверджує досвід так званих нових індустріальних країн, що досягай суттєвих успіхів в економічному розвитку саме завдяки участі у такому міжнародному поділі праці.

Перетворення безпосередньо інтернаціонального виробництва у типову форму промислового бізнесу веде до істотних змін у сфері обігу - міжнародній торгівлі і валютно-фінансових відносинах. Стереотип міжнародного поділу праці з переважанням предметної спеціалізації, що реалізувався здебільшого через світову комерційну торгівлю, відходить у минуле. Йому на зміну приходить поділ праці, що забезпечує інтернаціоналізацію виробництва і капіталу, тобто поділ переважно технологічного типу. Становленню такого поділу праці активно сприяють міграції факторів виробництва - капіталу і робочої сили. Відповідно, всередині міжнародної торгівлі зростає частка, що утворюється за заздалегідь передбачуваними технологічно обумовленими і чітко організованими товарними потоками між ланками одних і тих самих ТНК (так званого внутрішньофірмового обороту). В сучасних умовах така частка у США становить 2/5, а в країнах Західної Європи - третину загального обсягу зовнішньоторговельних угод.

У своєму класичному варіанті спеціалізація і кооперація були генетично пов'язані з процесами вертикальної інтеграції, бо обслуговували функціональну ув'язку послідовних стадій технологічного процесу. Все це, як правило, проходило "під дахом" одного капіталу. Нині такі процеси характеризуються двома особливостями:

  • 1) широким залученням у коопераційні системи незалежних фірм дрібного і середнього бізнесу;
  • 2) переростанням вертикальної інтеграції у диверсифікацію, що передбачає виникнення набагато складніших виробничих структур, все більшу різноманітність випуску продукції і роботу на найскладніші ринки. Диверсифікація усуває жорстку централізацію структур, посилює тенденції децентралізацій, що приводить до комерціалізації обороту всередині багатогалузевих концернів.

Отже, у розвитку економічних відносин у міжнародному обороті існують і взаємодіють дві протилежні тенденції, що пов'язані з поглибленням міжнародного технологічного поділу праці на основі спеціалізації і кооперації. Це, з одного боку, зростання масштабів стійких довгострокових відносин, які обслуговують кооперацію і привносять у товарообмін усе більше елементів організованості, і функціональної регламентації, що посилює планове начало, надає ринковим відносинам більшої стрункості і упорядкованості. А з іншого боку, відбувається комерціалізація коопераційного обороту навіть у межах структур, підпорядкованих одному капіталу. Відповідно, сфера прямих зв'язків, розподільних відносин звужується, обсяг безкоштовної передачі ресурсів скорочується, а масштаби еквівалентних зв'язків збільшуються.

Отже, активний розвиток міжнародного поділу праці приводить до перебудови усього відтворювального процесу, примушує раціонально господарювати, досягати більшої конкурентноздатності. Під тиском іноземної конкуренції в кожній країні відбувається структурна перебудова, посилюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалюються методи господарювання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >