< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Управління трудовою мобільністю

Переходячи до розгляду проблем управління трудовими переміщеннями, слід мати на увазі, що об'єктом соціального управління слугують не самі трудові переміщення, а ті соціально-економічні умови, за яких цей процес реалізується. Тому проблеми, що доводиться вирішувати, практично ті самі на всіх рівнях управління: народне господарство, регіон, галузь, підприємство. Водночас масштаб, специфіка, методи управління визначаються конкретним рівнем.

На рівні народного господарства методи управління мають характер централізованого планування: капітальних вкладень у ті чи інші галузі, розміщення нових виробництв, змін у трудових ресурсах. Ці методи доповнюються також підвищенням тарифних ставок та окладів у пріоритетних галузях, різними коефіцієнтами до окладів тих, хто працює у районах з особливими умовами.

На регіональному рівні стратегія і тактика управління трудовими переміщеннями формується органами влади за посередництвом госпрозрахункових центрів (чи бюро) із працевлаштування, перенавчання та профорієнтації населення. Під керівництвом місцевої влади ці організації в сукупності утворюють загальнодержавну службу зайнятості. їхнє завдання — підтримка відповідності між кількістю робочих місць у регіонах і наявними трудовими ресурсами.

Для узгодження галузевих, міжгалузевих і регіональних переміщень складаються соціально-економічні плани розвитку регіонів.

На рівні підприємств управління трудовими переміщеннями являє собою систему професійно-кваліфікаційного просування працівників, що охоплює практично всю трудову кар'єру — від приходу на підприємство до виходу на пенсію. Вона охоплює також горизонтальні й вертикальні переміщення, що змінюють одне одного. Ефективною подібна система може бути тільки як складова системи оптимізації трудового процесу, умов праці й побуту, організації та стимулювання праці.

У процесі переходу до ринку важливо усвідомити зміни загальної стратегії управління трудовими переміщеннями. Тепер її основним напрямом стає формування керованої мобільності замість раніше визнаних пріоритетними підвищення стабільності складу працівників і зниження плинності.

Реалізація нової стратегії вимагає нових якостей працівника, насамперед адаптивності, тобто готовності до освоєння змін. Потрібна й нова система ціннісних орієнтацій — уміння орієнтуватися в значному діапазоні професій і спеціальностей, можливість їх освоєння, а також прагнення до високих заробітків, досягнення успіху.

Варто наголосити, що комплекс засобів управління трудовими переміщеннями має спиратися на перетворення у сфері праці, формування індивідуально-кооперативного сектора економіки, безперервної професійної освіти, удосконалення пенсійного забезпечення.

На завершення теми зазначимо, що вплив науково-технічного прогресу викликає зміни в характері і змісті праці, веде до появи нових і відмирання застарілих професій, зумовлює підвищення інтенсивності соціальних переміщень, насамперед у трудовій сфері.

Трудова мобільність — це процес зміни місця застосування праці працівником і пов'язаною з цим зміною його соціального стану (статусу). Передумови трудової мобільності створюються в результаті порушення відповідності між працівником і робочим місцем, що виникає внаслідок неперервної зміни як характеристик окремого працівника і трудових ресурсів у цілому.

так і сукупності вимог системи місць застосування праці та окремого робочого місця.

Роль трудової мобільності в суспільстві зумовлена виконанням економічної і соціальної функцій. Класифікація трудової мобільності здійснюється за двома підставами: змістом процесу (професійно-кваліфікаційна, територіальна, галузева (міжгалузева) і внутрішньозаводська); суб'єктом переміщень (групові та індивідуальні). Розрізняються і форми трудової мобільності: вона може Здійснюватися в організованій і неорганізованій (плинність) формах.

Сучасний підхід до розуміння плинності кадрів полягає в розгляді її як елемента системи стійкості трудового колективу у взаємодії з іншими елементами системи: підсистемою добору і розміщення кадрів, підсистемою виробничої адаптації, потенційної мобільності кадрів, внутрішньої мобільності кадрів.

Перехід до ринкової економіки вимагає змін у спрямованості управління трудовою мобільністю — головним стає формування керованої мобільності замість колишніх пріоритетів у вигляді підвищеної стабільності складу працівників і зниження плинності.

Запитання для самоконтролю

  • 1. Як науково-технічний прогрес впливає на переміщення кадрів?
  • 2. У чому полягає сутність трудової мобільності?
  • 3. Які основні функції трудової мобільності?
  • 4. За якими ознаками розрізняються види трудової мобільності?
  • 5. За якими критеріями розрізняються форми трудової мобільності?
  • 6. Які закони й закономірності впливають на трудову мобільність?
  • 7. Які основні чинники трудової мобільності?
  • 8. За якими ознаками здійснюється класифікація трудової мобільності?
  • 9. Яке співвідношення між поняттями "плинність кадрів", "стабільність кадрів" та "стійкість персоналу"?
  • 10. У чому полягає сутність соціального управління трудовою мобільністю?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  • 1. Аитов Н. А. Социальные проблемы ускорения научно-технического прогресса в СССР. М., 1987.
  • 2. Вершинина Т. Н. Взаимосвязь текучести и производственной адаптации рабочих. Новосибирск, 1986.
  • 3. Вечканов Г. С. Миграция трудовых ресурсов в СССР. Л., 1981.
  • 4. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. К., 2001.
  • 5. Дорин А. В. Экономическая социология. Минск, 1997.
  • 6. Заславская Т. И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни: Очерки теории. Новосибирск, 1991.
  • 7. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. К., 1999.
  • 8. Лукашевич Н. П. Социология труда. Учебное пособие. К., 2001.
  • 9. Методологические проблемы социологического исследования мобильности трудовых ресурсов / Отв. ред. Т. И. Заславская, Р. В. Рывкина. Новосибирск, 1974.
  • 10. Михайловская В. П. Внутризаводская текучесть рабочих кадров. Новосибирск, 1984.
  • 11. Панюков В. С. Устойчивость кадров в промышленности (теория и методы социального управления). К., 1976.
  • 12. Полторак В. А. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997.
  • 13. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992.
  • 14. Соціологія / За ред. С. О. Макєєва. К., І999.
  • 15. Соціологія: короткий енциклопедичний довідник / За заг. ред. В. I. Воловича. К., І998.
  • 16. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993.
  • 17. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994— 1999): Інформ.-аналіт. матер. / За ред. В. М. Ворони, А. О. Ручки. К., 1999.
  • 18. Филиппов Ф. Р. От поколения к поколению: социальная подвижность. М., 1989.
  • 19. Шиман К. К третьему тысячелетию. М., 1987.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >