< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Валео-екологічний аспект змісту виховання

Єдність людини і Природи

Людина не є витвором природи. На думку В. Вернадського, вона — сама природа, частина її. В цій єдності людина пов'язана, зрештою, і з живою, і з мертвою природою настільки, що без них існувати не може. Вона мусить постійно одержувати їжу, повітря, матеріально-енергетичні ресурси для свого життя тощо.

Про тісну єдність між людиною і природою та про глибокий вплив природи на людину свідчить велика (расова) різниця між народами. "Індус, китаєць, бурят, швед, італієць і т. ін. — це різні типи людини, чітко позначені рисами, залежними від природи, серед якої вони жили й живуть", — уважав Г. Ващенко (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 67). І саме на таких поглядах — щодо єдності людини і природи — будуються сьогодні не тільки природоохоронні, але й здоровохоронні концепції. Зрештою, на невизнанні межі між людиною і природою формується також сучасне поняття довкілля, куди відносять усі фізичні, психологічні, соціальні й естетичні елементи, які потрібні для здоров'я — чиста вода і чисті продукти харчування, повітря, житло, наявність зелених масивів, необхідна тиша, нормальне соціальне оточення тощо. Отже, головним стає принцип трактування середовища в природній та антропогенній цілості. "Людина повинна зрозуміти, — писав В. Вернадський, — що вона не є чимось випадковим, незалежним від довкілля (біосфери чи ноосфери) вільнодіючим природним явищем. Вона репрезентує неминучий вияв великого природного процесу, що закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років" (Вернадский В., 1989, с. 67).

Порушення людиною принципу єдності з природою є головною небезпекою її виживання. З якогось часу, розвиваючи свою господарську самовпевненість, людина протиставила себе природі, що згодом знайшло своє відображення у відомому гаслі: "Нам не варто чекати милостей від природи, наше завдання — силоміць узяти їх у неї". За цих умов людина почала ставитись до природи, як до свого ворога, якого треба "змусити", "завоювати", "знищити" і від якого треба взяти все, що тобі заманеться.

Формуванню такої споживацької свідомості сприяв і раціоналістичний, відчужений від людини, характер точних наук у XX ст., різні концепції яких намагалися подробити світ на "об'єкти" і розкласти на споруджені ними полиці. Цьому світогляду, як відомо, В. Вернадський протиставляє натуралістичний погляд, що розглядає всю природу в єдності, не виключає з неї людину і робить її "присутньою" в процесі будь-якого дослідження. Саме тут знаходимо і витоки сучасної ідеї гуманізації точних наук.

Розрив між людиною і природою не був характерним для науки в минулому. Навпаки, людина відчувала свою близькість до Природи і свою єдність з нею, що позначилося на деяких релігіях, де тварин трактують і досі "як наших молодших братів". На думку В. Вернадського, натуралістичний погляд повинен знову зблизити гуманітарне і фізико-математичне пізнання.

У широкому сенсі примирення людини і природи є сьогодні єдиним шляхом для вирішення головних екологічних і здоров-охоронних проблем. Проте це примирення не може ґрунтуватися лише на звичайному регулюванні утилітарно-господарської діяльності людини. Воно повинно будуватися на збалансованості фізичного й духовного сприймання і буття людини та природи.

Людина вкорінена у два начала— матеріальне і духовне. Перше — пов'язане з біологічними потребами, що не виходять за межі потреб усіх живих організмів і які можуть трактуватися як матеріальні: харчування, дихання, забезпечення житлом, одягом тощо. Друге — втілює в собі цивілізованість людини, процес і наслідок її "олюднення", відхід від суто тваринної природи, що передбачає також усвідомлення нею потреб такої поведінки, яка була б зручною не лише їй, але й іншим, а також природі. Ця двоєдність людини зумовлює потребу засвоєння фактично двох систем цінностей — тих, які регулюють поведінку в різних сферах суспільного буття, і тих, що визначають ставлення до матеріального середовища, з яким поєднане тіло людини, її матеріальне існування і матеріальна діяльність. Досьогочасні системи цінностей, наприклад, та, що відбита в Катехізисі, зорієнтовані переважно на зміст одного способу життя людини — духовного, а звідси — і морального, соціального тощо. У другій половині XX ст. актуальнішою стає також система цінностей, що відбиває стосунки людини і природи. Зрештою, й протиставлення цих систем є досить умовним, бо духовність людини — її ідеалізм — невіддільна і позначається як на її суспільному, так і на матеріальному житті.

Таким чином, догляд за здоров'ям людини і догляд за здоров'ям природи мають у собі багато спільного. І навіть більше. Природа завжди є виразником і духовного, вона — носій духовних цінностей і в цьому сенсі виступає також як чинник виховання людини. Такими поглядами зумовлена і проблематика цього розділу. Вона вирішується в трьох площинах: а) проблеми, що стосуються здоров'я самої людини; б) проблеми, що відбивають стосунки людини і природи; в) проблеми, що трактують процеси становлення природоохоронної свідомості людини (освіти, виховання) та вказують на загальні виховні можливості самої природи.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >