Формування ринку землі в Чехії, Словаччині, Югославії та Албанії

У Чехії перетворення аграрного сектора не супроводжувалися деколективізацією, колишні кооперативи трансформувалися в приватні юридичні особи. Згідно із законодавством 1991-1992 рр. кооперативи мали стати дійсними кооперативами приватних власників (у Чехії 2/3 сільськогосподарських угідь де-юре завжди були в приватній власності) або торговельними компаніями (акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю). Законодавство заохочувало також приватне господарювання.

Як у Чехії, так і в Словаччині, підтримувалася організація менших колективних форм господарювання на базі кожного сільського населеного пункту. Так, у Чехії на основі колишніх кооперативів і господарств створено нові юридичні особи з середньою земельною площею 1100 га (в 1990 р. середня площа кооперативів становила 2460 га, державних господарств - 5990 га). Сімейні ферми і площею понад 1 га налічували 27 402 господарства, володіючи 23 % усіх сільськогосподарських угідь. Середній розмір земельної площі ферми - 36 га. Як правило, фермерська сім'я використовує більше землі, ніж має у власності. Передбачається, що в Чехії 3/4 сільськогосподарської продукції вироблятимуть приватні юридичні особи й 1/4 - сімейні ферми. У Словаччині дозволено організовувати приватні господарства з максимумом землі 150 га.

У Чехії створено так званий земельний фонд, на баланс якого переведені землі та інші активи, що передаються на період до їх приватизації різним користувачам в оренду. Лише після завершення певної реституції землі, земля, яка знаходиться у розпорядженні фонду, буде віддана до продажу через аукціон. Характерно, що земельна реституція, яка проводиться в Чехії (колишнім власникам повернуто понад 100 000 га землі, або 16 % земельного фонду держави) не привела до істотного подрібнення земельних ділянок завдяки передачі землі, одержаної відновленими у правах власниками в оренду сільськогосподарським підприємствам і фермерам.

В Албанії сільськогосподарські кооперативи, які до початку реформування, володіли 74 % землі, були ліквідовані за короткий час - протягом весни і літа 1991 р. Приватизація землі здійснена у формі безплатної роздачі її колишнім членам кооперативів. Землю розподіляли серед працівників кооперативів згідно і чисельністю членів їхніх сімей. Відповідно до законодавства 1993 р. колишнім власникам певною мірою повертатиметься власність. У результаті деколективізації в Албанії утворилося 400 000 приватних ферм, де зосереджено 75 % сільськогосподарських угідь і 70 % робочої сили, зайнятої в сільському господарстві. Середній розмір ферми становить 1,4 га.

Значного поширення в розвинутих країнах набула оренда. У Франції орендується більше половини всіх земель, в Англії - близько 40 %. У США понад третини сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1-2 роки і за виконання договору продовжується. Різновид оренди - сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів родини. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15-20 % всієї орендної землі.

Науковцями виділено декілька видів організації землекористування фермерських господарств.

Французький варіант організації землекористування, включає не лише сімейні фермерські господарства, а колективні сільськогосподарські підприємства, створені фермерами. Це насамперед, об'єднання зі спільного ведення господарства (ОАБС), некомерційне сільськогосподарське товариство з обмеженою діяльністю (РАКР). Їх відносять до соціальних підприємств, оскільки вони належать фермерам, які об'єдналися, щоб одержати ефект від спільної праці, а не для здійснення вкладень заради одержання прибутків. Члени цих підприємств є їхніми працівниками, власниками своїх земельних ділянок, вирощеної ними продукції, доходу, одержаного від її продажу, і платниками податків. Тобто, це форми підприємств, які, збільшуючи землекористування та великотоварність виробництва, не витісняють фермерів з їхніх господарств, не перетворюють власників земельних ділянок у найманих працівників, а забезпечують їм статус господаря, як і фермерські сімейні господарства. Зібрані спільно оброблювані земельні ділянки обмежуються шістьма мінімальними площами землекористування.

У США такими колективними фермами є партнерства і 8-корпорації, у ФРН - прості товариства, в Італії - виробничі кооперативи на орендованій землі і т.д. Ми у процесі реорганізації наших КСП не використали таких форм організації сільськогосподарських підприємств.

Безпосередньо несільськогосподарські фірми Франції нічого не вирощують. Вони можуть разом із фермерами у складчину організувати, наприклад виробництво яловичини. Фірма постачає фермеру екстракомбікорми та молодняк. Це коштує дорого, у фермера нема такого обороту, щоб він мав змогу водночас стільки інвестувати, не беручи кредити. Великому бізнесу це під силу.

Фермерські господарства європейських країн функціонують переважно на новітніх екологічних технологіях і засновані на праці фермера та членів його сім'ї, хоча домінуючу позицію в агарній сфері займають великі підприємства. Вагомого значення набула сільськогосподарська кооперація. Вона не запобігає розоренню дрібних та середніх фермерів, проте захищає інтереси сільських підприємців.