< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Міжнародний поділ праці

Світове господарство грунтується на міжнародному поділі праці, який є вищим ступенем розвитку суспільного територіального

поділу праці між країнами, що характеризується стійкою, економічно вигідною спеціалізацією виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції та послуг і веде до взаємообміну результатами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвідношеннях.

Існує певна сукупність факторів природного та суспільного характеру, яка впливає на міжнародний поділ праці, характер участі в ньому тих чи інших країн, серед яких: географічне положення країни, наявність природних багатств, чисельність населення (трудових ресурсів) та історичні традиції виробництва.

Об’єктивна необхідність участі країн в міжнародному поділі праці зумовлюється так званим законом порівняльної переваги. Його суть полягає в тому, що кожна країна з причини дії вказаних вище факторів не може виробляти увесь номенклатурний обсяг матеріальних благ з високою ефективністю. Кожна країна в порівнянні з іншою має певні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції. За цих обставин імпорт товарів з країн, де їх виробництво є ефективним, стає бажаним і доцільним при умові експорту в ці країни продукції, виробництво якої для них є невигідним. Теорія порівняльної переваги була викладена Д. Рікардо у 1817 році і отримала широке визнання.

Під впливом НТР виробництво у дедалі більшій мірі звільняється від залежності з боку природних умов. Головним фактором міжнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення. Національна економіка Японії практично позбавлена власної сировинної бази, але є лідером у багатьох сферах світового господарства з причини ефективної реалізації саме цього фактору.

Міжнародний поділ праці зумовлює існування інтернаціоналізації виробництва, яка набуває глобального характеру і відображає взаємозалежність національних економік в напрямку забезпечення економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією (спеціалізація - це концентрація виробництва на випуску певної однорідної продукції) виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох видах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті - це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному - спеціалізація окремих країн, груп і регіонів на виробництві певних продуктів для світового ринку.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів), наприклад, зварювання, термічна обробка, виробництво заготовок тощо.

Стимулом для розвитку процесів кооперації стала радикальна зміна спеціалізації підприємств (фірм) в останні десятиріччя. Все більш повне і послідовне виділення із складу підприємств стадій технологічних процесів, випуску частин кінцевого продукту і передача їх самостійним спеціалізованим господарським одиницям визначає новий якісний стрибок у виробничому поділі праці. До того ж НТР сприяла змінам в самому характері міжнародного кооперування, включивши в нього як важливий елемент науку. За цих обставин вирішення принципово нових виробничих завдань без об’єднання зусиль виробників декількох країн стало практично неможливим.

Основними методами, які використовують при налагодженні коопераційних зв’язків, є:

  • - здійснення спільних програм;
  • - спеціалізація згідно договору;
  • - створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм реалізується в двох основних формах: підрядному кооперуванні і спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш давній вид виробничих коопераційних зв’язків в промисловості. Суть підрядної діяльності полягає в тому, що одна із сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавець) виконання певної роботи у відповідності з встановленими строками, обсягом, якістю та іншими умовами. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: "класичний" підряд на виготовлення продукції і підряд на проектування і випуск нового продукту.

Спеціалізація згідно договору полягає в розмежуванні виробничих програм суб’єктів на основі угод у відповідності з угодами про спеціалізацію. Сторони, що домовляються, намагаються усунути або зменшити дублювання виробництва, а, отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Важлива умова, яка надає таким угодам про спеціалізацію коопераційного характеру - це наявність в ній положення про тісне співробітництво складної продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, проведення спільних досліджень і розробок тощо.

Створення виробничих спільних підприємств (СП) - це так звана інтегрована кооперація, основою якої є спільна виробнича база, а також спільна власність на виготовлений продукт.

Головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків також є транснаціональні корпорації (ТНК), які зосередили в своїх руках виробництво, збут продукції. Крім того, велику роль у функціонуванні світового господарства відіграють міжнародні економічні організації. їх можна поділити на три групи: світові (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Генеральний договір по тарифах і торгівлі тощо); регіональні (Європейський союз, Європейська асоціація торгівлі тощо); галузеві (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське товариство по атомній енергії тощо). Існує майже 400 багатосторонніх міжурядових організацій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >