< Попер   ЗМІСТ   Наст >

РУХ І РОЗВИТОК

Засвоїм змістом поняття "рух" більш загальне, ніж поняття "розвиток". Розвиток - це такий рух (взаємодія), під час якого відбувається не просто зміна вже існуючих властивостей, стану якоїсь системи, а виникають нові властивості, нова якість (сутність чогось), яких раніше не було.

Традиційно виділяють два типи розвитку:

  • 1. Розвиток у межах однієї форми руху матерії (наприклад, поява нових ознак у тварин, рослин і т. д.).
  • 2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії, від одного рівня її структурної організації до іншого, вищого (наприклад, виникнення органічної природи з неорганічної). Цей тип розвитку називають прогресивним.

Процес розвитку, його характер і спрямованість розглядаються через категорії "прогрес" і "регрес", які є співвідносними поняттями, що є сукупністю уявлень і слугують критеріями, мірилами розвитку.

У найпростішій формі прогрес визначається як такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від вищого до нижчого. Однак поняття "просте", "складне", "вище" і "нижче" можна пояснити лише завдяки одне одному, крім цього, вони не несуть у собі точного наукового змісту. Найчастіше ці поняття вживаються у буденній мові.

Слід взяти до уваги той факт, що складність і простота часто не можуть бути критеріями прогресивності чи регресивності розвитку. Збільшення складності в організації системи нерідко призводить до втрати ефективності її функціонування, а спрощення, навпаки, - підвищує надійність, посилює потенціал для дальшого розвитку.

Прогресом (і розвитком у вужчому розумінні) визначається така зміна властивостей певної системи, за якої відбувається збільшення функціональних можливостей, підвищення ефективності функціонування, зростання ступеня незалежності існування від впливу зовнішніх факторів. Прогресивний розвиток характеризує й те, що відбувається збереження і накопичення потенціалу, можливостей для дальшого розвитку.

Регресивні зміни - це зворотний рух. Регресивними явищами визнаються ті, за яких відбувається деградація, зниження рівня організації й ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливе раніше (наприклад, старіння організму). Для регресу характерне наростання залежності від зовнішніх факторів середовища. Регресивну спрямованість у розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін (наприклад, еволюції). Так, у світі живої природи регрес нерідко виявляється у вузько спеціалізованому пристосуванні до середовища проживання.

Сутність прогресу й регресу, їхні критерії отримують конкретну інтерпретацію щодо кожної форми руху матерії (наприклад, суспільний прогрес і його критерії). Тому зміст цих понять, специфіка розвитку окремих сфер буття світу розкриватимуться через зміст таких тем, як свідомість, пізнання, природа, суспільство, культура, цивілізація і т. д.

ЗАКОНОМІРНЕ І ВИПАДКОВЕ У РОЗВИТКУ СВІТУ. ПОНЯТТЯ ЗАКОНУ

Інтерпретація закономірного і випадкового у розвитку світу, їх співвідношення залежить від філософських, релігійних і наукових концепцій. Багато в чому розуміння закономірного і випадкового пов'язане з уявленнями про сутність причинно-наслідкової взаємодії.

Релігійні вчення заперечують випадковість у бутті світу. Акцент робиться на загальній визначеності, тобто причинній зумовленості усіх явищ світу: природи, людського життя, історії - волею Бога. Картина світу фаталістична.

Упродовж тривалого часу природознавство і наука, яка орієнтувалася на ідею детермінізму (все має свою причину), не визнавали нічого випадкового.

На основі механіки Ньютона, філософських ідей Нового часу сформувалося стійке переконання, що у світі все закономірно, і тому випадковостей, як протилежностей причинно зумовлених явищ, бути не може.

Класична модель світу - концепція Лапласа. Він вважав, що коли людина пізнає всю структуру Всесвіту, від найменших його частинок до найбільших тіл, а також знатиме всі ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків, то вона зможе у такому разі безпомилково розрахувати до найменших дрібниць і те, що було тисячу літ тому, і те, що відбудеться у майбутньому. "Якби якийсь розум у певний момент знав усі сили, що діють у природі, і взаємне розміщення предметів, що становлять її, і якби цей розум був достатньо могутній, щоб проаналізувати ці дані, то він охопив би однією формулою рух найбільших сил природи і Всесвіту, і рух найменшого атома: ніщо не було б для нього невідомим, і майбутнє, як і минуле, відкрилося б перед його очима. (Лаплас).

Лапласівські та аналогічні уявлення ґрунтувалися на механістичному розумінні детермінізму, згідно з яким кожен наслідок має свою строго визначену причину, а кожна причина, у свою чергу, породжує конкретний наслідок.

Характерна риса механістичного детермінізму науки і філософії Нового часу - заперечення багатоваріантної причинно-наслідкової взаємодії.

Механістичний детермінізм орієнтувався на визнання динамічних закономірностей (наприклад, відкритих Ньютоном законів фізики) як єдино можливий тип взаємодії. Проте динамічні закономірності властиві лише системам, що складаються з невеликої кількості якісно однорідних елементів, взаємодію між якими можна диференціювати у просторі й часі, тобто простежити безпосередній взаємозв'язок між причиною і наслідком. Окрім цього, вірогідність появи певного наслідку у функціонуванні систем, де діють динамічні закономірності, наближається до 100 відсотків. Аналогом динамічних можливостей можуть бути процеси, наприклад, механічної й астрономічної взаємодії, де можна вірогідно визначити діючі сили, закони руху тіл.

Механістичний погляд на природу закономірного й випадкового у світі фізичних тіл був перенесений на явища суспільного життя, буття людини у світі. Внаслідок цього людина розглядалася як позбавлена свободи істота. її існування пояснювалося дією зовнішніх, природних факторів.

Природознавство ХУШ-початку XIX ст., яке звернулося до дослідження процесів розвитку, відкрило нові типи взаємодії, для пояснення яких модель динамічних законів і механістичний детермінізм були неприйнятні. З'ясувалося, що процеси розвитку відбуваються у результаті взаємодії великої кількості неоднорідних елементів, що утворюють систему, а також діючих сил, факторів, тенденцій. Наприклад, в еволюції живих організмів Дарвін визнає як важливу взаємодію трьох складно організованих процесів -спадковості, мінливості і природного добору.

Для цих процесів, в основі яких лежать статистичні закономірності, характерно: по-перше, взаємодія великої кількості елементів, кожен з яких окремо не має вирішального значення для функціонування цілого; по-друге, врівноважування дії кожного з елементів. Через це поява певного наслідку має ймовірнісний характер (часто цей тип взаємодії називають "індетермінізм").

Статистичні процеси (як правило, це процеси розвитку) відрізняються від динамічних тим, що закономірність виявляється не одразу, а лише на певному, досить тривалому часовому етапі. Вона виникає як тенденція. Відкриття статистичних закономірностей дало змогу по-іншому розглядати співвідношення закономірного і випадкового. Випадкове стали розуміти не як щось, що не має причини, або те, причина чого невідома, а як форму вияву необхідності. Необхідність, тобто закономірне, торує собі шлях через силу-силенну випадковостей, як якась стійка, хоч і не стовідсоткова повторюваність.

Як уже зазначалося, статистичні закономірності значною мірою характеризують не процеси функціонування різних систем, а їхній розвиток (наприклад, існування та еволюцію особин у популяціях, соціальні процеси і т. д.).

Стосовно статистичних закономірностей необхідність і закономірність слід розуміти як провідні, головні тенденції розвитку, а випадковість - як одну з тенденцій, яка або не визначає розвиток у цілому, або ж виявляється таким наслідком, поява якого малоймовірна, і сама по собі не суттєва для буття цієї системи в цілому (наприклад, поява в окремих представників якогось виду тварин невластивого їм забарвлення - альбіноси).

Поруч з поняттям закономірність слід виділити поняття закон.

Традиційно закон формулюється так: "Необхідні, суттєві, стійкі, повторювані відносини між явищами". Закон - це "внутрішній істотний зв'язок явищ, що зумовлює їхнє функціонування і розвиток".

Закони виражають об'єктивні відносини, визначений порядок необхідного, стійкого причинного взаємозв'язку. Закони мають об'єктивний характер. Проте у філософії нерідко розмежовують поняття закон і закономірність. Закономірність - це те, що відбувається в об'єктивній реальності. Законом вважається відображення закономірності у людській свідомості через поняття, математичні формули і т. д., наприклад, процеси механічної взаємодії тіл відбуваються згідно з певними закономірностями, і стосовно них Ньютон формулює закони механіки.

За ступенем спільності у філософії прийнята така класифікація цих законів:

  • 1. Специфічні чи окремі, що діють в окремих сферах, наприклад, закони природного добору, економічні закони і т. д. їх вивчають окремі науки.
  • 2. Загальні, властиві цілому ряду сфер буття. Наприклад, закон збереження енергії. Такі закони вивчаються багатьма науками.
  • 3. Всезагальні, універсальні, що діють в усіх сферах буття. Це закони діалектики.

Закони поділяються також на закони функціонування і закони розвитку. До першого типу можна віднести, наприклад, закон всесвітнього тяжіння, закони механіки. До другого - закони природного добору, закони діалектики.

Існують відмінності між законами природи і соціальними законами. Найбільш чітку межу між ними проводить сучасний англійський філософ і соціолог К. Поппер. Він вважає, що природний закон "описує жорстку незмінну регулярність, яка або насправді має місце у природі (у цьому разі закон є істинним твердженням), або не існує (у цьому разі він хибний)—Закон природи незмінний і не допускає винятків". І тому закони природи не можуть бути порушені. Соціальні закони К. Поппер називає "нормативними", або "нормами". На відміну від законів природи, нормативні закони створюють люди як "заборони і заповіді", як "правила, які забороняють або вимагають певної поведінки". До соціальних законів, на думку К. Поппера, не можна застосувати критерії "істина" і"хибність", бо ці закони описують не факти, а лише створюють орієнтири для нашої поведінки. "Якщо цей (соціальний - В. В.) закон має сенс і значення, то він може бути порушений, а якщо його неможливо порушити, то Він поверховий і не має сенсу".

Інші філософські школи і напрями співвідношення законів природи і суспільства розглядають інакше. Детальніше специфіка законів розглядатиметься у спеціальній темі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >