< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Українська етнопедагогіка

Українська етнопедагогіка — цілісна система знань, ідей, форм і методів роботи з дітьми. Вони грунтуються на таких принципах,, як природовідповідність, народність виховання і самодіяльність учнів у процесі навчання й виховання, а також гуманізм, зв'язок виховання з життям народу, виховання в праці, урахування вікових, індивідуальних та генетичних особливостей учнів, єдність вимог і поваги до особистості, поєднання педагогічного керівництва і самостійності учнів, практичне оволодіння культурно-історичним досвідом рідного народу, повна і глибока довіра до дитини та віра в її сили й можливості. Вони покликані формувати поведінку дитини, її практичний досвід.

Родинна педагогіка

Способи розробити, описати родинну педагогіку як частину соціальної педагогіки в XVI—ХVІІІст. були зроблені Ф.Рабле, Ж.-Ж.Руссо ("Еміль, або про виховання", 1762), Песталоцці ("Лінгард і Гертруда", 1795). Вони проводили багато спостережень над батьками, радили їм. Нині велику цінність становить "Книга для батьків" А.Макаренка, "Батьківська педагогіка" В.Сухомлинського, книга Л. і Б. Нікітіних "Мы, наши дети и внуки". Багато виховних поглядів висвітлює "Народна педагогіка" М.Стельмаховича /1985/ та художня література: "Десятикласники" О.Копиленка, "Бригантина" О.Гончара та інші. У 70—80 рр. була розроблена програма "Школа і сім'я" про педагогічну пропаганду серед батьків і всі 14 напрямів виховання в сім'ї. Суть концепції: сім'я вчиться у держави виховувати, школяр через сім'ю мусить бути передовим. Однак сімейна, родинна педагогіка грунтується на особистому прикладі батьків, індивідуальному підході та взаємодії школи і сім'ї. Ось її основні розділи:

  • 1. Особистий приклад батьків. Народна педагогіка: який батько, такий син; яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Батьки впливають позитивно і негативно. Наслідуючи батьків, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. Батькам не слід моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення навколишнім життям, бо дитина чуйно вловлює їхню справжню позицію, поділяє її.
  • 2. Конфліктні ситуації в сім'ї — причина розвитку позитивних і негативних рис. Розлучення батьків призводить до занедбаності дитини, почуття безсилля, роздвоєння душі, часто — комплексу неповноцінності. Мати не повинна виховувати ненависті до батька, який пішов із сім'ї.
  • 3. Створення умов для навчання дитини — це першооснова. Матеріально-навчальна база у школі є запорукою успіхів. Потрібно стимулювати всі здібності дитини, контролювати домашні завдання, привчати до самостійності.
  • 4. Самообслуговування і трудова допомога батькам — методи сімейного виховання. Функції дітей повинні зростати від прибирання до приготування їжі, програми дій на дачі. Дбати про свій одяг. Придбання нового — свято в сім'ї. А. С. Макаренко: діти повинні брати участь у розподілі грошей, мати свої кишенькові гроші, це привчає до економії, самостійності.
  • 5. Запобігання негативним впливам підліткового мікросередовища. Не вседозволеність та ранні сексуальні стосунки, а виховання порядності, незалежності від поведінки подруг. Особлива роль матері, її особистого прикладу.

Робота школи з батьками

  • 1. Батьківська конференція (щороку), збори: виступ директора, голови батьківського колективу, вибори батьківського комітету, членів шкільної ради.
  • 2. Шкільна рада. Батьки вносять пропозиції, критика злободенних питань школи, сім'ї, допомога їм.
  • 3. Батьківський комітет під керівництвом голови разом із директором, поділяються на сектори /навчальний, матеріальної допомоги сім'ям, допомоги школі в культурно-масовій роботі, трудової допомоги, ремонт/. У кожному класі обирається активна трійка, яка допомагає класному керівникові.
  • 4. Дворічний університет — педагогічна пропаганда, семінари, конференції і лекторії, школа молодих батьків, батьківські збори один раз на чверть у класі.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >