< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Механізм фінансово-бюджетного і грошово-кредитного регулювання економіки

Фінансово-бюджетне регулювання економіки забезпечує реалізацію фіскальної політики держави і передбачає систему урядових дій з формування фінансових ресурсів країни та управління бюджетними видатками з метою забезпечення рівноваги внутрішнього ринку та розв'язання проблем соціально-економічного розвитку. Іншими словами, це заходи держави у сфері оподаткування та державних витрат. Серед основних завдань фінансово-бюджетного регулювання виокремлюють: забезпечення рівноваги національного ринку та вплив на стан народногосподарської кон'юнктури; перерозподіл національного доходу; вирівнювання доходів і видатків суб'єктів господарювання і бюджетів різних рівнів; нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм; створення централізованого фонду грошових ресурсів держави (державного бюджету) для виконання її функцій.

У системі фінансово-бюджетного регулювання економіки можна виокремити чотири взаємопов'язані і взаємодоповнюючі напрями: 1) формування фінансових ресурсів держави; 2) управління державними видатками; 3) фінансування бюджетного дефіциту; 4) регулювання міжбюджетних відносин.

Фінансові ресурси держави включають доходи бюджетів усіх рівнів і доходи державних позабюджетних фондів. Доходи Державного бюджету України, згідно з Бюджетним кодексом, формуються за рахунок таких джерел: 1) податкових надходжень (частини податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток, податку на майно, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності тощо); 2) неподаткових надходжень (доходів від власності та підприємницької діяльності, адміністративних зборів та платежів, надходжень від штрафів та фінансових санкцій); 3) доходів від операцій з капіталом (доходи від продажу основного капіталу, державних запасів товарів, землі, нематеріальних активів); 4) офіційних трансфертів (кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав, міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі); 5) державних цільових фондів (кошти Пенсійного фонду України, Фонду охорони навколишнього природного середовища, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду соціального страхування України та ін.).

Формування доходів державного бюджету здійснюється з використанням механізмів податкового регулювання. Податкове регулювання - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і податкових платежів. Воно передбачає застосування диференційованого підходу до оподаткування з метою регулювання народногосподарської кон'юнктури, підприємницької активності та споживчого попиту, рівня споживання тощо.

Державні органи встановлюють види податків, ставки, об'єкти та форми оподаткування, надають пільги і стимули в сплаті податків, здійснюють диференціацію оподаткування.

Механізм податкового регулювання полягає в маніпулюванні податками і податковими ставками. Шляхом збільшення або зменшення загальної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок і тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей та видів діяльності, територій, груп населення держава може впливати на темпи економічного зростання. Згідно з чинним законодавством в Україні діє така система пільг: повне або часткове звільнення від оподаткування; зменшення ставок оподаткування, вилучення частини прибутку від сплати податку; надання податкового кредиту. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі, впливає на стан і динаміку розвитку продуктивних сил, а також на реалізацію національного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічне оновлення виробничого потенціалу країни.

Управління видатками здійснюється на цілі та в межах, затверджених законодавчим органом, і виконує функції політичного, соціального й економічного регулювання. Використовуючи бюджетні кошти, держава може активно впливати на розв'язання поточних завдань, ліквідацію соціальних та економічних проблем, забезпечення економічного зростання та підтримання економічної рівноваги. Загалом державні видатки здійснюються за напрямами, сформованими в Бюджетному кодексі України.

Важливою характеристикою видатків є поділ їх на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки спрямовані ва забезпечення безперебійного, стабільного функціонування національної економіки. Вони здійснюються у формі бюджетних асигнувань та державних трансфертів (допомог, дотацій, субсидій, субвенцій) і передбачають фінансування закладів соціальної інфраструктури, утримання органів державного управління, формування резервного фонду уряду, соціальний захист населення тощо. Видатки розвитку спрямовані на забезпечення економічного зростання і стратегічний розвиток національної економіки. Мають форму державного інвестування та кредитування і передбачають фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на технічне переоснащення, структурну перебудову, впровадження нових технологій та організацію виробництва згідно з державними пріоритетами та державними програмами.

Через механізм фінансово-бюджетного регулювання держава виконує декілька функцій в економіці: стимулюючу (через систему преференцій і диференціації в оподаткуванні); перерозподільчу (через перерозподіл доходів бюджету при формуванні структури видатків); доповнення сукупного попиту (через підвищення розмірів соціальних трансфертів); вирівнювання доходів і видатків підприємств, які об'єктивно є збитковими (через механізм дотацій); вирівнювання доходів і видатків бюджетів різних рівнів (міжбюджетні трансферти).

Механізм грошово-кредитного регулювання є сукупністю інструментів впливу держави на пропозицію грошей та ціну кредиту і реалізується з метою контролю за грошовою масою в обігу.

Основним завданням грошово-кредитного регулювання є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Серед інших завдань слід виокремити: а) сприяння підвищенню ділової активності; б) вплив на динаміку інфляції з метою її зниження; в) активізацію інвестиційної діяльності; г) підтримання рівноваги платіжного балансу.

Суб'єктом грошово-кредитного регулювання є центральний (в Україні - Національний) банк. В Україні регулюючі функції НБУ реалізує через банківську систему, яка включає комерційні банки, інвестиційні фонди, ощадний банк, страхові компанії, банки спеціального призначення.

Механізм грошово-кредитного регулювання реалізується в такий спосіб: 1) зміна (збільшення чи зменшення) розмірів облікової ставки та норм банківського резервування; 2) здійснення операцій на ринку цінних паперів шляхом продажу чи купівлі державних зобов'язань; 3) проведення чи призупинення кредитної емісії; 4) встановлення валютного курсу національної грошової одиниці (девальвації або ревальвації).

Зважаючи на це, виокремлюють два основні напрями грошово-кредитного регулювання: 1) грошово-кредитна експансія (політика "дешевих" грошей); 2) грошово-кредитна рестрикція (політика "дорогих" грошей). Політика "дешевих грошей" спрямована на збільшення грошової маси в обігу (пропозиції грошей) і проводиться в умовах зниження ділової активності та падіння виробництва. Політика "дорогих" грошей спрямована на стримування та обмеження грошової маси і здійснюється в умовах економічного зростання, коли спостерігаються негативні тенденції до розгортання інфляційних процесів.

В Україні крім окреслених загальних методів грошово-кредитного регулювання використовують і специфічні (селективні) засоби впливу на грошову масу. До них відносять: встановлення кількісних обмежень на кредитні ресурси; визначення пріоритетних галузей і сфер пільгового кредитування; встановлення обмежень до доступу до кредитних ресурсів; контроль за діяльністю комерційних банків тощо.

З метою подолання негативних диспропорцій в економічній системі та забезпечення стійкої рівноваги уряди країн проводять кон'юнктурну політику, яка є системою дій, що мають протилежний поточній економічній кон'юнктурі напрям. При цьому використовують методи як фіскальної, так і монетарної політики.

З метою активізації сукупного попиту держава може застосовувати: 1) фіскальну політику розширення (збільшення видатків та зменшення податків); 2) стимулювання інвестицій за допомогою зниження відсоткових ставок за кредит; 3) збільшення грошової маси шляхом розширення кредитної емісії, зменшення норм банківського резервування та облікових ставок; 4) втручання в ринок цінних паперів шляхом скуповування державних зобов'язань.

Стримування сукупного попиту здійснюється через проведення: а) фіскальної рестриктивної політики стримування (скорочення видатків та збільшення податків); б) стримування інвестицій через підвищення процентних ставок за кредитами, депозитами; в) зменшення грошової маси; г) втручання в ринок цінних паперів шляхом викидання на ринок більшої кількості державних зобов'язань.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >