< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)

Культура Західної Європи та Росії XIX ст.

Особливості європейської культури ХІХ ст.

XIX ст. - складний і суперечливий етап розвитку європейської культури. В цей період у цілому зберігаються система цінностей і духовні настанови попередніх етапів розвитку культури Нового часу (гуманізм, антропоцентризм, раціоналізм тощо), але відбувається процес їх критичного переосмислення. Цьому сприяла низка взаємозумовлених історичних, соціальних, політичних, економічних чинників, які визрівали в культурі ХУІІ-ХУІІІ ст. і визначили соціокультурні процеси в XIX ст.:

  • - промисловий переворот в Англії в останній третині XVIII ст., який сприяв поширенню машинного виробництва в Європі XIX ст.;
  • - капіталістичні відносини, які вступили у зрілу фазу і виявили всі суперечності капіталістичної системи;
  • - науково-технічний прогрес, який докорінно змінив уявлення людей про дійсність і спричинив остаточне витіснення релігійної картини світу на периферію культури;
  • - історичні події не тільки європейського, а й світового масштабу: Велика французька буржуазна революція (1789-1793 рр.), війна за незалежність Північноамериканських колоній і створення Північноамериканських Сполучених Штатів (1776 р.), революції в країнах Європи (1830, 1848, 1871 рр. у Франції, 1848-1849 рр. у Німеччині, Австрії, Італії та інших країнах, 1808-1874 рр. в Іспанії тощо).

Однією з подій, що визначила "обличчя" європейської культури XIX ст., була Велика Французька буржуазна революція. Спрямована на викорінення феодалізму як суспільного ладу, традиційного типу культури, вона відкрила шлях до розвитку матеріальних і духовних сил капіталістичної системи, нового типу культури, нового типу людини, орієнтованої на соціальний, науково-технічний прогрес та раціональне знання. Події французької революції стали своєрідним підсумком доби Просвітництва, позначили кризу гуманістичних ідеалів і цінностей. Ідеї рівності, братерства, свободи виявилися недосяжними за умов капіталістичних відносин.

Важливим чинником соціокультурного розвитку в XIX ст. був промисловий переворот, який розпочався в Англії ("майстерні світу") та перекинувся в інші європейські країни. Мануфактури було замінено фабриками, у яких панувало машинне виробництво і працювали наймані робітники. До середини XIX ст. промислове виробництво посіло чільне місце в європейській системі господарювання, спричинивши відтік сільського населення в міста та збільшення кількості дешевої робочої сили. Водночас деякі країни (Німеччина, Франція, СІНА) зберегли престиж селянської праці: внаслідок аграрних реформ заможні селяни там перетворилися на фермерів - повноправних власників землі.

Промислова революція призвела до радикального переосмислення матеріального виробництва, праці, ролі людини у виробничому процесі. Замість творчої ремісничої праці, тісно пов'язаної з особистістю працівника, його індивідуальними вміннями, прийшла проста, якісно однорідна безособова праця як витрата робочої сили. Праця перетворилася на засіб підтримання фізичного існування, що зменшило в ній гуманістичну складову. Новий машинний тип організації матеріального виробництва став несумісним із традиційними духовними цінностями європейської культури. Натомість набувають значущості утилітаризм (орієнтація на матеріальну вигоду, практичну користь) і технократизм (влада техніки як мети існування людства). Людина стає "засобом", що призводить до знецінення гуманістичних ідеалів.

Розвиток промислового виробництва зумовив розбудову його інфраструктури та розвиток торгівлі. Європа вкрилася мережею залізниць і пароплавних ліній, з'явилися швидкий поштовий зв'язок і телеграф. Навіть віддалені регіони втягувались у сферу промислових відносин, процес промислового розвитку, а це у свою чергу посилило інтеграційні тенденції в різних сферах суспільного життя. Європа стала іншою - більш тісною і цілісною, разом з нею змінився і світ.

Перетворенню світу сприяла колоніальна політика впливових європейських держав. Унаслідок Великих географічних відкриттів ще в XV-ХУІ ст. Європа почала експансію в різні частини світу. У XIX ст. розпочалася боротьба промислових країн за світовий ринок сировини та збут готових товарів. Ця боротьба набула характеру гострих міжнародних конфліктів між впливовими країнами - Англією, Францією, Росією, Німеччиною та ін.

У XIX ст. колоніальні володіння європейців розширювалися за рахунок підкорення Австралії, Нової Зеландії, більшої частини Африки, нових територій в Азії. У результаті встановлення французького панування в Індокитаї та підкорення Японії, Центральної Азії Й розподілу Африки до 70-х років XIX ст. майже всі важливі райони світу від Гібралтара до Японських островів увійшли до сфери впливу промислової цивілізації Заходу. Крім прямого захоплення, європейські країни використовували також економічні та політичні засоби впливу, наприклад, так звані "нерівноправні договори", які давали певні привілеї іноземцям у підприємницькій і торговельній діяльності.

Поширення капіталістичних відносин, а з ними й цінностей західноєвропейської культури на Схід Європи, у Росію, за океан, на Американський континент спричинило суттєве розширення поняття "Захід". Культура Сполучених Штатів, деяких країн Північної і Південної Америки, а також Росії, незважаючи на ізоляційні сили і своєрідність національних культурних процесів, потрапила під могутній вплив європейської культури, розвивалася в річищі європейських тенденцій. Явищем культури XIX ст. став європоцентризм.

На відміну від XVII- XVIII ст., відзначених збереженням європейцями традиційного аграрного укладу життя підкорених народів,

XIX ст. було відзначено його руйнацією. Ввезення іноземних промислових товарів призвело до розорення місцевих ремісників, які не витримували конкуренції. Повільно руйнувалася система замкненого сільського господарства - Європа диктувала, що і в якій кількості слід вирощувати. Продукція сільського господарства (сировина або продовольчі товари) примусово орієнтувалася на ринок метрополій. Для наближення районів виробництва сировини до пунктів вивезення будувалися залізниці, шосейні дороги, порти, мости, створювалися телеграфні й телефонні мережі. Крім цього, у руках французів, англійців, бельгійців, німців зосереджувалися багатства африканських, азійських країн - золото, срібло, коштовне каміння, мідь, хром, марганець та ін.

Західна цивілізація проникала у традиційні суспільства, перетворюючи їх, примушуючи людей відмовлятися від звичного укладу життя і типу мислення, нав'язуючи принципово іншу систему цінностей. Природно, що це породжувало невдоволення, обурення. Вдалою спробою колоній звільнитися від метрополії стала війна за незалежність Північноамериканських штатів, яка мала значні наслідки. По-перше, поразка у війні британської колоніальної імперії сприяла піднесенню національної самосвідомості не тільки американських, а й європейських народів. У ХІХ ст. хвилі національно-визвольних рухів, війн, революцій прокотилися по всьому світові. І хоча протягом ХІХ-ХХ ст. продовжувався розподіл світу, виникали нові колонії, у цілому доля світової колоніальної системи була вирішена наперед. По-друге, Декларація незалежності (4 липня 1776 р.) для багатьох європейських держав стала зразком утілення в буржуазному законодавстві принципів лібералізму, ствердження прав і свобод людини і громадянина.

У XIX ст. національно-визвольна боротьба розгорнулася в багатьох колоніальних землях. У Північній і Південній Америці внаслідок війни за незалежність 1810-1826 рр. усі володіння Іспанії (крім Куби і Пуерто-Рико) стали вільними державами. Повстання прокочувалися Китаєм, Індією, Близьким Сходом. Можна сказати, що в XIX ст. гостро постали проблеми національної ідентифікації, самовизначення народів, національних відносин як одні з головних проблем історії і культури Нового часу. У цей період окремі нації, народи висували вимоги щодо виходу із багатонаціональних держав, намагалися звільнитися від колоніальної залежності.

Прагнення самовизначення, звільнення від іноземного панування, збереження національних начал визначало в ХІХ ст. культуру італійського, німецького, грецького, болгарського, чеського, польського, українського та багатьох інших народів.

Однак, крім національних проблем, назрілі капіталістичні відносини породили в європейських країнах гострі соціальні суперечності та проблеми. Вони були пов'язані з конкуренцією та безробіттям, злиденністю та голодом, розвитком системи освіти, захистом прав робітників, визначенням і захистом прав жінок і дітей, забезпеченням свобод і прав різних верств населення тощо. Ще в XVII ст. європейські мислителі сформулювали ідею про ствердження основних (природних) прав людини. Ці права були втілені в Декларації незалежності США та Декларації прав людини і громадянина, прийнятих під час Великої Французької буржуазної революції.

Проблеми соціальних прав (на працю, відпочинок, житло, охорону здоров'я, освіту тощо) і політичних (свобода слова, совісті, зібрань, участь в управлінні державою) прав людини неодноразово порушувалися під час соціально-політичних реформ, повстань і революцій XIX ст. Таким чином, XIX ст. позначилося критичним ставленням суспільства до влади.

Унаслідок активізації суспільного життя в Європі оформилися політичні течії і партії, які представляли різні напрями суспільної думки та інтереси різних суспільних сил - консерватизм, лібералізм, соціалізм і націоналізм.

Консерватизм заперечував різкі суспільно-політичні зміни, базувався на збереженні традицій у політичному і культурному житті.

Прихильники лібералізму відстоювали парламентський устрій, соціальні і політичні права людини, свободу підприємництва і ринкових відносин. Саме ліберали розпочали боротьбу проти рабства у США, виступили за введення загального виборчого права, зрівнювання у правах чоловіків і жінок.

Із 70-х років XIX ст. набирав силу соціалізм, основою якого було вчення К. Маркса і Ф. Енгельса. Соціалісти проголошували ідею переходу від капіталістичного устрою до більш справедливого - соціалістичного, з владою трудівників, у якому будуть відсутні класові суперечності, поділ на бідних і заможних, робітників і роботодавців. У подальшому одна частина соціалістів за своїми поглядами наблизилася до лібералів, друга - до більш радикальних (революційних) ідей - насильницького усунення існуючої влади.

Прихильники націоналізму відстоювали права і свободи свого народу, вважаючи, що національні проблеми мають пріоритетне значення.

Усе активніше відстоюючи свої права, представники різних верств суспільства усвідомлювали себе його невід'ємною і важливою частиною, здатною впливати на розвиток суспільно-політичних подій. Так було не завжди. Тривалий час (у добу Середньовіччя) люди жили в соціумі, зміни в якому відбувалися досить повільно. На думку людей, ці зміни були зумовлені волею Бога, або втручанням долі. Доба Нового часу довела, що сутність суспільства пізнається людським розумом, і соціум може змінюватися за волею людини як потужної суспільної сили. Цьому сприяла Велика Французька буржуазна революція, яка виявила здатність окремих яскравих особистостей творити історію, змінювати суспільство.

Унаслідок цього було утверджено історичне мислення - історизм. Це був новий погляд на історію, який тлумачив її як закономірний процес, у якому всі етапи, всі елементи взаємопов'язані й обумовлені; проблеми сучасності осягалися з точки зору історичної необхідності, ролі і місця людини в історичному процесі тощо. Таким чином, сутність людини, суспільства, світу в історизмі розглядалася і пізнавалася через закономірності історичного розвитку.

Також були остаточно усвідомлені та закріплені в суспільній думці XIX ст. просвітницькі ідеї щодо соціальної сутності і соціального призначення людини. Концепція соціальності людини була пов'язана з ідеєю суспільного прогресу, відбивала розуміння залежності рівня розвитку суспільства від рівня освіти, добробуту, моральних якостей кожної людини, усвідомлення нею свого громадянського обов'язку. В цій концепції віддзеркалилося прагнення людей до об'єднання, створення масових демократичних рухів, які стали важливим чинником культурного життя XIX ст.

У культурі XIX ст. була реалізована така ідея доби Просвітництва, як звільнення особистості від авторитету релігії, що глибоко у корінилася у свідомості людини європейської культури. Реалізація цієї ідеї зумовлювалася промисловим переворотом, промисловою цивілізацією з машинним виробництвом, пріоритетом раціоналістичних і прагматичних настанов, зміною ціннісних орієнтирів у суспільстві, остаточною секуляризацією культури. Переосмисленню ролі релігії в житті суспільства сприяли також бурхливий розвиток наук і науково-технічний прогрес, які були визнані цінностями, що визначають ступінь розвитку суспільства. Показовим для культури цього часу став сцієнтизм - віра в науку як вище і абсолютне знання.

Наука стала новим богом, наукова картина світу поступово витісняла релігійну.

Усвідомлення людиною своєї влади над природою і світом, яка посилювалася з науково-технічним прогресом, сприяло трансформації антропоцентричної парадигми світобачення в егоцентричну, яка остаточно закріпилася в XX ст.

У XIX ст. внаслідок відкриттів у галузях фізики, хімії, астрономії, біології, медицини тощо переосмислювалися традиційні уявлення про матерію і енергію, час і простір. Людство проникло у вкрай мале, відкривши атоми, клітини, і у безмежно велике, зруйнувавши уявлення про світ, у якому діють причинно-наслідкові зв'язки.

Так, М. Фарадей відкрив явище електромагнітної дуги, Дж. Максвелл досліджував електромагнітні поля, розробляв електромагнітну теорію світла. Явище радіоактивності досліджували А. Беккерель, П. Кюрі, М. Склодовська-Кюрі, Дж. Дж. Томпсон відкрив першу елементарну частку - електрон, Д. Менделєєв сформулював періодичний закон хімічних елементів.

У біології з'явилися теорії клітинної будови організмів Т. Швана, генетичної спадковості Г. Менделя, було закладено основи генетики. Досліджуючи фізіологію вищої нервової діяльності, /. Павлов розробив теорію умовних рефлексів.

Досягнення в біології і хімії сприяли розвитку медицини. Бактеріолог Л. Пастер розробив метод профілактичних щеплень, механізм стерилізації продуктів, заклав основи вчення про імунітет. Мікробіолог Р. Кох відкрив збудників інфекційних хвороб. В арсеналі лікарів з'явилися нові ліки та інструменти; віднайшли стетоскоп і рентгенівські промені.

Прискорений розвиток природознавчих наук стимулювався потребами матеріального виробництва, наука була поставлена на службу промисловості.

Активізувався розвиток гуманітарних наук, актуальності набули історіографічні, етнографічні, фольклористичні, лінгвістичні, мистецтвознавчі та інші розвідки. Наприкінці століття виникла соціологія - наука про суспільство.

Різнобічне, багатоаспектне і багатовекторне пізнання людиною світу сприяло формуванню багатьох, іноді принципово протилежних світоглядних позицій, духовних настанов, ідей і цінностей, зумовлювало відсутність єдиної пізнавальної, світоглядної домінанти в європейській культурі XIX ст.

На межі ХУІІІ-ХІХ ст. виник романтизм. Це явище духовного життя, охопивши філософію, право, науку, мистецтво, нерівномірно розвивалося в різних сферах суспільного життя і різних країнах протягом XIX ст., давши паростки й у XX ст.

Виникнення романтизму пов'язано з розчаруванням в ідеях Просвітництва, результатах Великої Французької буржуазної революції. Ідеї рівності, братерства і свободи, проголошені революцією, обернулися диктатурою і терором, остаточний результат не відповідав проголошеній меті. Це спричинило виникнення проблеми співвідношення ідеалу і дійсності, яка стала однією з ключових для романтизму.

Романтизм був також критичною реакцією на буржуазну дійсність. Протест романтиків викликали машинні засоби виробництва, нові настанови духовного життя - практицизм, утилітаризм, знецінення особистості, що, на їх думку, призводило до викривлення природи людини. За таких умов людина втрачає цілісність і універсальність, органічний зв'язок із природою. Реальна дійсність з її бездуховністю, аморальністю пригнічує людину, у ній людина є самотньою та незахищеною. Мотив трагічної самотності пронизував романтичне світовідчуття. Це породжувало тугу за минулим (частіше за все європейським Середньовіччям), обумовлюючи інтерес до далеких мандрів, екзотичного Сходу, не зіпсованого західною цивілізацією.

Культурі Нового часу притаманна висока оцінка особистості, яка в романтизмі оформилася в ідею її унікальності, неповторності. "Я" в романтизмі - це центр світу.

Звернення до минулого в романтиків виявилося у вивченні історії, традицій, звичаїв, побуту різних народів, а також у зацікавленості фольклором - казками, легендами, переказами, народними піснями. Цей інтерес не був випадковим. "Народне", пов'язане з традиційним, сталим, минулим, у свідомості романтиків набуло ідеалізованих форм, виступило тією духовною силою, що протистоїть бездуховній сучасній дійсності, зберігає вічні духовні цінності. Вивчення романтиками історії, етнографії, художньої спадщини народів Європи заклало основи фольклористики та народознавства, сприяло пробудженню національної свідомості, піднесенню національних культур у Західній і Східній Європі.

Велика роль у духовних процесах доби належала позитивізму - філософському вченню, яке сформувалося в 30-ті роки XIX ст. у роботах О. Конта. Ідеї позитивізму сповідували також Г. Спенсер, Е. Літтре, П. Лаффіт та інші мислителі. Згідно з позитивізмом, істинне, справжнє (позитивне) знання може бути отримано шляхом лише емпіричних наукових досліджень, які грунтуються на досвіді. Отже, метою позитивізму було отримання об'єктивних знань. Позитивісти ставили під сумнів пізнавальну цінність філософського ("метафізичного", надприродного) знання, вважаючи, що наука його не потребує. Наука має описувати, а не пояснювати явища дійсності, і відповідати на запитання "як?", а не "чому?". Позитивізм суттєво вплинув на методи дослідження в природничих і суспільних науках у другій половині XIX ст. Розвиток позитивізму продовжувався у XX ст.

Значний вплив на наукову думку в XIX ст. справило еволюційне вчення - комплекс знань про історичний розвиток (еволюцію) живої природи. Першою спробою створення цілісної еволюційної теорії вважають роботу "Філософія зоології" французького дослідника Ж. Б. Ламарка (1809 р.). Систематично і науково обґрунтовану еволюційну теорію виклав Ч. Дарвін у дослідженнях "Походження видів" (1859 р.) та "Походження людини" (1871 р.). У них, всупереч релігії, пояснювалась еволюція видів на Землі, що підривало релігійну теорію походження людини і світу.

Ідеї еволюційного вчення були апробовані також у гуманітарному знанні. У другій половині XIX ст. сформувалася еволюційна школа в етнографії. її представники (Дж. Леббок, Е. Тайлор, Дж. Фрейзер, А. Бастіан, Л. Г. Морган та ін.) вважали еволюцію культури (від примітивних форм до більш досконалих, від дикості до цивілізації) універсальним законом суспільного розвитку. Еволюціоністи висунули ідею про тотожність шляхів історичного розвитку різних народів, тим самим сформулювавши тезу щодо культурної єдності людства в цілому. Культурні відмінності між народами вони пояснювали різними ступенями їх розвитку.

Досягнення природничих наук у XIX ст. актуалізувало натуралізм, згідно з яким природа є єдиним універсальним принципом пояснення всього існуючого. Ідеї натуралізму втілені в різних галузях знання. Так, у соціології він виявився в теоріях, які пов'язують розвиток суспільства з природно-кліматичними чинниками. В етиці натуралізм вплинув на теорії, які пов'язують походження моралі з природою людини.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >