< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фінансове середовище паливно-енергетичного комплексу: загрози, перспективи

Зміни фінансового ринку та ринку паливно-енергетичних ресурсів взаємозалежні. Завдяки лібералізації в паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) і розвитку торгово-фінансових каналів кількість суб'єктів господарювання на ринку ПЕР збільшилася. До споживачів і виробників нафти й газу приєдналися посередники, які не потребують реальної сировини, але можуть підвищити свої доходи завдяки спекуляціям на Лондонській міжконтинентальній біржі або Нью-Йоркській товарній біржі. Особливо рівень спекуляції зріс у період, коли на ринку високоприбуткових, але ризикованих, структурованих боргів, забезпечених активами в США, спостерігався значний спад через іпотечну кризу в Америці. Капітали хеджевих фондів влилися в ринки сировини, що зумовило неконтрольоване зростання котирувань ф'ючерсів на природний газ і нафту. Події міжнародного життя сприяли підвищенню цін на нафту. Виробники нафти та газу заявляли, що на ринку достатньо ПЕР, і причин для зростання цін на них немає, крім інтересу спекулянтів. Однак думку виробників не врахували, що призвело до падіння престижу ролі виробників ПЕР як основних постачальників, але не найвпливовіших у сфері регулювання цін на ринку. Нині роль виробників і транзисторів змінилася, їх пов'язує з постачальниками безліч договірних та інших зв'язків. За цих умов виникає потреба в інститутах захисту фінансових інтересів, внаслідок чого виникли різні фонди, клуби, союзи (наприклад, клуб постачальників ПЕР, клуб основних споживачів ПЕР тощо). У клубах здійснюють масштабні інвестиційні проекти на 35-50 років.

Сучасний світ характеризується глобальними тенденціями: зростає конкуренція, з'являються нові споживачі енергоресурсів та шляхи транспортування нафти і газу. В Україні залежність від транспортування енергоресурсів повинна спадати, для чого слід збільшувати виробництво і експорт електроенергії за рахунок інвестицій.

Важливою складовою розвитку ПЕК є інвестиційна діяльність. Енергетичною програмою України на період до 2010 р. передбачено спрямування в ПЕК 158,2 млрд грн. Для проведення модернізації та реконструкції до 2013 р. нафто- і газотранспортної систем (ГТС) Україна має намір залучити 2,5 млрд євро. Зокрема, на розроблення Одеського й Безіменного газових родовищ на шельфі Чорного моря потрібно приблизно 5 млрд грн. Для забезпечення необхідного рівня споживання енергії до 2030 р. слід вкласти в енергетику 20 трлн грн: приблизно половина цих коштів має спрямовуватися на підтримку поточного рівня поставок, враховуючи те, що сучасні елементи інфраструктури світового ПЕК (електростанції, лінії електропередач і газопроводи) піддягають оновленню до 2030 р.

Україна повинна забезпечити надійність роботи ОЕС та ГТС за технічними, організаційними та нормативними критеріями. Приблизно 64% основного обладнання електростанцій відпрацювало більше 170 тис. год., а решта, 36%, наближається до цієї межі. Виснаження основних засобів магістральних та міждержавних мереж становить 53,3%. Спостерігається зниження диспетчерської дисципліни, рівня підготовленості оперативного персоналу до роботи за нормальних та аварійних умов.

Потребує оновлення вугільна галузь: стан багатьох вугільнодобувних і переробних підприємств характеризується як незадовільний. 70% основних фондів не відповідає сучасним вимогам, майже половину шахт і резервів, які функціонують, експлуатують понад 50 років, 38 шахт (23%) - 70 років, 31 шахту (17%) - ЗО років. Реконструйовано за післявоєнний період 36 шахт (із них за останні 20 років - 6). У процесі реконструкції й закриття неперспективних шахт не було прораховано ризиків та фінансових можливостей держави. Програма "Українське вугілля" не була дофінансована на 3,2 млрд грн.

До заходів, які повинні збільшити надійність ПЕК України, належать запровадження економічної відповідальності за порушення балансу електроенергії, збільшення робіт із будівництва та реконструкції із залученням усіх джерел фінансування, а також розвиток ринкових відносин. За рівнем економічної свободи Україна, за даними Інституту Като, посідає 103 місце серед 127 країн. Поняття "економічна свобода" ґрунтується на обміні (товарами, послугами, грошима) на добровільній ринковій основі з втручанням політичних та адміністративних важелів; вільному входженні на ринок і чесній конкуренції; захисті особистості та приватної власності від посягань. Покращення ситуації з економічною свободою сприятиме ефективнішому входженню України в глобальну економіку і залученню інвестицій.

Сучасний світовий ринок має високі темпи зростання в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою. За збереження чи певного зниження темпів зростання розвинуті країни відстають від країн, що розвиваються (насамперед КНР, Індії). Нині збільшується економічна активність РФ і стабілізується стан у Бразилії. Збільшення потреби в енергоресурсах у світі характеризується глобальним попитом США, Японії, ЄС, а також країн, що розвиваються, з огляду на переміщення світової промисловості у ці регіони. Рівень індустріалізації визначає динаміку зростання енергоспоживання цими країнами. Зокрема, КНР у 2005 р. спожила половину світового приросту енергоспоживання. За таких умов потреба в інвестиціях найбільша в регіонах, які не входять в ОЕСР. Основними проблемами стане фінансування міжнародних проектів, а фінансування країн, які не є учасницями ОЕСР, буде дуже ризикованим, особливо під час реалізації енергетичних проектів, вимагатиме дорогих заходів страхування ризиків.

В економічно успішних європейських країнах державне фінансування становить від 60 до 120%, у Канаді - 160%, КНР - 200%, а в РФ - 30%. Аналогічна ситуація в інших перехідних економіках, що обмежує пропозицію внутрішніх інвестиційних ресурсів. Ці процеси взаємопов'язані з інфляцією, а відновлення монетизації шляхом збільшення інвестицій забезпечує економічне зростання та її подолання. Для цього необхідно віднайти доступні джерела коштів, механізми їх доведення до споживача (великого, малого та середнього бізнесу, природних монополій, населення), зберегти інвестиційний характер й адресацію коштів, захистити від корупції, інфляційних та інших ризиків. Розв'язання цих проблем передбачає створення дієвого організаційно-правового механізму з відповідною формою реалізації, наприклад державних позабюджетних інвестиційно-кредитних фондів. Аналогом такого фонду є японське Бюро довірчих фондів, створене під час Другої світової війни на основі бюджетних коштів.

Німецький Kredianstal fuer Wiederaufbau (KfW) - найавторитетніший і забезпечений інвестиційний фонд Європи, який має кредитний рейтинг на рівні деяких держав. Він розв'язує важливі інвестиційні завдання ФРН з 1949 p., має власну систему добору проектів. Державний контроль здійснюють шляхом участі федерації, земель у його управлінні. За обсягами інвестицій в Україну Німеччина з показником 5,759 млрд доларів США (21,4% в загальному обсязі інвестицій) посідає перше місце. Найбільший приріст інвестицій характерний для офшорної зони Кіпру, оскільки через неї часто надходять кошти від українських та російських бізнесменів. Ці фінансові стратегії сприяють залученню інвестицій, проте необхідно правильно організувати процес, як, наприклад, це здійснюють державні інвестиційні фонди (ДІФ), пов'язані з країнами - експортерами ПЕР. У ДІФ цих країн у 2007 р. сконцентрувалося 2/3 коштів глобальних ДІФ. На відміну від інших фондів, ДІФ використовують агресивні стратегії проникнення на світові ринки.

За умов лібералізації світового фінансового ринку та надходження нафтодоларів до країн - виробників ПЕР ДІФ відіграють важливу роль.

Перший ДІФ (The Kuwait Investment Authority) заснували у 60-ті роки XX ст. в Кувейті, потім - у Сінгапурі, Норвегії, КНР, Казахстані та РФ. Найбільший ДІФ - Інвестиційна адміністрація Абу-Дабі (Abu Dhabi Investment Authority), що діє з 1974 p. в ОАЕ і володіє активами 700 млрд доларів США. Основна роль ДІФ - створення державного резерву коштів, отриманих від реалізації нафти, на випадок коливання цін і світових економічних негараздів. Нині таких інститутів у світі налічують приблизно 40; їх фінансовий вплив унаслідок акумуляції збиткових коштів від експорту зростає. ДІФ збільшуються до 20% на рік, до 2007 р. становили 3 трлн доларів США, що удвічі переважає загальний обсяг хедж-фондів. ДІФ, як і хедж-фірми, активні та не мають правових обмежень у діяльності. За прогнозами, обсяг капіталу, який перебуває під контролем ДІФ, зросте у найближчі 5 років 5-19 разів.

У 2007 р. було створено ДІФ China Investment Corp. (СІС), у розпорядженні якого перебувало 200 млрд доларів США із золотовалютних резервів (ЗВР), які становлять 1,3 трлн доларів США. Основне завдання СІС - зниження фінансування дефіциту американського бюджету й ефективніша робота ЗВР. Нині КНР інвестує більшу частину ЗВР у довгострокові облігації Казначейства США. Прибутковість цих цінних паперів невелика, проте й рівень фінансових ризиків незначний. Строк погашення облігацій - 10 років, відсотки за казначейськими облігаціями виплачують 2 рази на рік, а основну суму - під час погашення. Інформація про розмір 3PB в іноземній валюті не розголошується. Три чверті валютного запасу КНР утримують у доларах, решту-у євро та юанях. У 2006 р. американські цінні папери Центральному банку КНР принесли прибуток приблизно ЗО млрд доларів СІЛА (після виплати відсотків і погашення власних казначейських зобов'язань). Втрати за рахунок коливань курсу американської валюти становили приблизно 3,5 млрд доларів США у перерахунку на загальну суму валютних вкладень, тобто на 1 трлн доларів США прибуток у доларовах ЗРВ становив менше 3%.

За 2006 р. прибутковість ДІФ Сінгапуру Temasek Holdings становила 18%. Temasek Holdings, створений у 1974 p., управляє активами 84 млрд доларів США, у т. ч. державним пенсійним фондом. Крім того, Temasek належать пакети акцій Singapore Airlines, Singapore Telecom, кількох банків. Сінгапурський ДІФ капітал вкладає у нерухомість, морські перевезення, енергетику, промисловість Індії, КНР, Південної Кореї. Успіхи Temasek стимулюють зміни в інвестиційній практиці КНР, яка стає агресивнішою. За прогнозами, сума активів під управлінням СІС через 10 років досягне рівня 1 трлн доларів США, тоді технічно він стане найбільшим інвестиційним фондом планети.

У РФ створено Стабілізаційний та Інвестиційний фонди. Із бюджету РФ до Інвестиційного фонду надали в 2006 р. 69 млрд, у 2007 - 72 млрд доларів США. Наповнення фонду відбувається через підвищення ціни відсікання нафти під час формування Стабілізаційного фонду й дострокового погашення зовнішніх заборгованостей, тобто за рахунок економії на відсотках. Держава інвестує з фонду в трьох формах: пряме спів фінансування проектів; участь в акціонерному капіталі компанії; система державних гарантій, які відрізняються від гарантій Мінфіну (не існує необхідності прописувати їх в бюджеті щорічно, і ці кошти не "згорають" за результатами року). Держава фінансує проекти вартістю від 5 млрд доларів США, частка приватного інвестора становить мінімум 25% коштів із рентабельністю проекту в межах від 5 до 11%.

Більшість ДІФ має власну стратегію інвестування і не | висвітлює її. Нині спостерігається тенденція досягти більш прозорої діяльності ДІФ. Наприклад, Норвегія володіє прозорим ДІФ, ринкова капіталізація якого становить 0,65% європейської, однак ДІФ цієї країни не викликає стільки стурбованості, як, наприклад, КНР. Експерти вважають, що активи ДІФ у розмірі декількох трильйонів додаткової ліквідності нині потрібні світовій економіці.

Зростання фінансової потужності сучасних ДІФ, застосування ними тактики вкладання коштів у закордонну нерухомість і виробництво призвели до того, що країни G7 восени 2007 р. створити комісію з вироблення стратегії протистояння цій практиці, а особливо ДІФ РФ та КНР. Проблема ДІФ відображає проблему різних підходів щодо використання нафтодоларів. Розпорядження цими додатковими прибутками впливає на майбутнє фінансової системи світу. Серед країн, які уникнули "сировинного прокляття", - Норвегія та Канада, але надприбутки, отримані країнами Близького Сходу під час "нафтових шоків", дестабілізували економічну систему цих країн. Надлишок грошей у їхньому бюджеті гальмував проведення економічних реформ, що погіршувало стан економіки після зниження ціни на нафту. У 1973-1976 рр. 60% прибутків, отриманих країнами-учасницями ОПЕК від торгівлі нафтою, витрачали на придбання товарів і послуг. У 1978- 1981 рр. їх частка досягала 75%. Нині, за оцінками МВФ, вона не перевищує 40%. Розраховуючи бюджет, незалежно від ситуації ціну на нафту визначають на короткий термін у майбутньому. Профіцит бюджету цих країн збільшився із 2% ВВП у 2002 р. до 15% у 2005 р. У РФ, навпаки, 2/3 нафтового надприбутку, отриманого в 2002 р., витрачено на "прощання", решта грошей - на зменшення державного боргу. Ситуація змінилася у 2007 р.: внаслідок "нафтодоларового вибуху" у 2007 р. виникли непорозуміння та конфлікти на фінансових ринках (зокрема, країн ОПЕК та

КНР). До того ж потік грошей з Близького Сходу відстежити важче порівняно з китайськими капіталами, оскільки частки закордонних активів, які належать країнам цього регіону, не входять до складу офіційних резервів, а залишаються у непрозорих ДІФ. Водночас, якщо КНР купує державні облігації США безпосередньо в американських дилерів і брокерів, то закупівлі цих цінних паперів країнами Близького Сходу, як правило, проводять через лондонські посередницькі фірми, що утруднює процес визначення їх власників. Нафтові доходи вкладають у акції приватних компаній, хеджеві фонди й нерухомість. У 70-ті роки XX ст. нафтодолари зберігали у західних банках, котрі у значних розмірах надавали їх у вигляді кредитів країнам, що розвиваються, що зумовило латиноамериканську позикову кризу. За умов ускладнення фінансових ринків це надходження капіталів може перешкоджати "самоналаштуванню" розбалансованої світової економіки. І хоча КНР почала повільно пропонувати гнучкий обмінний курс, валюти Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ й більшості інших країн Перської затоки залишаються "прив'язані" до долара США. їх курси, враховуючи різке зростання додатного сальдо торгового балансу цих країн, можливо, ще більше занижені, ніж курс юаня.

Західні країни намагаються опанувати новітню інвестиційну практику ДІФ. Так, венесуельська державна нафтова компанія-монополіст "Петролеос де Венесуела" надала зі свого бюджету 100 млн доларів США для побудови в країні соціалізму XXI ст. Цю суму отримують т. зв. соціальні підприємства для капіталізації, вона повинна стати первинною фінансовою основою їх розвитку. Статут підприємств допускає, що одну частину отриманого ними прибутку розподіляють порівну між усіма працівниками, а іншу спрямовують на розвиток виробничої та соціальної баз.

Країни - учасниці ОПЕК фактично скоротили обсяги своїх депозитів у західних банках. Водночас дубайські фірми заплатили 1 млрд доларів США за частку в Daimler Chrysler і 5 млрд - за найбільшого британського портового й вантажного оператора. Ціни на акції у Саудівській Аравії зросли з 2003 р. вчетверо, ринкову капіталізацію національної фондової біржі визнано найвищою серед країн, що розвиваються. За рівнем глобалізації фінансова сфера випереджає усі сфери реальної економіки, що зумовлює певні структурні диспропорції світового господарства. Зростає попит на управління ризиками, зокрема у ПЕК.

Дебати про роль ДІФ продовжились на Давоському економічному форумі у 2008 р. Реакція на діяльність ДІФ на цьому форумі була неоднозначною, хоча представники США й вимагають прийняття від країн, які акумулюють нафтодолари в ДІФ, кодексу честі та прозорості активів, проте реальних підстав критикувати їх діяльність немає. ДІФ країн Близького Сходу та КНР допомогли американським банкам після падіння низового сегмента іпотечного ринку, однак уряди США і ФРН побоюються неконтрольованого впливу. Ці країни прийняли законодавчі акти з недопущення корпоративного поглинання місцевих компаній закордонними.

Економічна ситуація нині якісно трансформувала світовий фінансовий ринок: змінилися структура фінансових інструментів ринків на користь інструментів реального сектору (корпоративних цінних паперів та їх похідних), взаємозв'язок між фінансовим і реальним секторами економіки, тактика та ідеологія діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій, ставлення суспільства як до участі в міжнародних фінансових ринках, так і до фінансових операцій і процесів загалом. Суперечність розвитку економіки України та ПЕК ендогенного характеру. В Україні існують труднощі зі створенням умов для розвитку економічної свободи, яку відчувають більшість країн, втягнутих у процес переходу до ринку. Відчутний вплив особливостей соціокультурного, географо-демографічного, технологічного середовищ цих країн, проте причина полягає в значному ендогенному елементі, тобто в політичних обставинах у країні. За таких умов важко визначити причини незадовільних результатів функціонування економіки країни. Політична динаміка є складним процесом, реформи можуть обмежувати інтереси підприємств, позбавляючи їх ренти (того, що може розглядатися як права власності). У процесі змін можна зауважити покращення за Парето у великих угодах, коли всі чи великі угруповання впевнені, що вони врешті виграють. За деяких умов реформи дають змогу перебудувати політичну владу та спрямувати політичну свідомість. Політичні коаліції змінюються у процесі реформ; розуміння цього може гальмувати цей процес, якщо діючі політичні структури побоюються, що зміни призведуть до невизначених довготривалих наслідків. Тобто роль ендогенного фактора значна, основними протиріччями є неузгодженість між ринковими та неринковими структурами. Трансакційні витрати важливі, за їх наявності чи неповної інформації результати переговорних процесів неефективні за Парето. Проте цього фактора не врахували і в РФ, і в Україні під час повторного ринкового поділу активів. Тому навколо ПЕК існує багато протиріч, а ці події міжнародного економічного життя проходять у контексті зростання світових цін на ПЕР та змін ділового циклу.

Плани Євросоюзу щодо розвитку транс'європейських газових мереж та динамічне розгортання енергодіалогу з Україною дають підстави сподіватися на позитивне співробітництво. Проте подальші кроки залежать від розвитку багатосторонніх відносин України з ЄС та РФ, мають набути стратегічного і прагматичнішого характеру й використовувати кошти як норвезьких, так і арабських ДІФ.

Важливу роль відіграють не транзитні коридори, а коридори розвитку, тобто створення надвисокої щільності інфраструктури, передових виробництв, інтелектуальної потужності. Через них можуть сконцентруватися необхідні ресурси для побудови нового технопромислового й соціокультурного укладу, який на практиці дасть змогу виробляти у десятки разів більшу вартість і розв'язати соціально-економічні проблеми країни.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >