< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Критика демонстрації

У цьому разі доводять, що в міркуваннях дослідника немає логічного зв'язку між аргументами і тезою. Якщо теза не випливає з аргументів, вона вважається, по-перше, необґрунтованою, а по-друге, потребує нової аргументації.

Кожне наукове дослідження має неповторну специфіку - логіку, яка наділена загальними особливостями, охоплена універсальною послідовністю процесів (явищ). Логіка наукових досліджень була започаткована французьким філософом, математиком Р. Декартом. Як правило, наукове дослідження здійснюють за такою логічною схемою:

  • - вибір теми або проблеми дослідження (науковий напрям, наукова проблема, тема);
  • - уточнення проблеми і складання програми дослідження (методики дослідження, обґрунтування теми, актуальність дослідження, мета дослідження, завдання дослідження, гіпотеза);
  • - систематичне накопичення матеріалів (експеримент);
  • - зведення результатів дослідження (таблиці, графіки, математичні формули, рівняння тощо);
  • - теоретичний аналіз результатів дослідження;
  • - літературне оформлення результатів дослідження;
  • - упровадження результатів дослідження у практику;
  • - оцінювання значущості результатів дослідження.

Отже, безперервність наукової діяльності є загальновизнаною умовою її результативності. Високого наукового рівня досліджень важко досягти на непідготовленому ґрунті. Під час підготовки й оформлення досліджень необхідно дотримуватися правил подання його результатів згідно з вимогами до наукових праць, ураховуючи всі офіційно-нормативні документи Міністерства освіти і науки України та Вищої атестаційної комісії України.

У науковому тексті використовуються поняття і судження. Зауважимо, що саме ці смислові одиниці мають відповідати вимогам визначеності. Текст наукової праці відрізняється від будь-якого іншого передусім своєю логічністю. Під час написання наукової роботи автори найчастіше допускають помилки, описуючи хід дослідження, які зводяться до порушення вимог того чи іншого логічного закону, а саме: тотожності, протиріччя, виключення третього, достатньої підстави. Тому виникає необхідність розглянути ці закони.

Закон тотожності потребує, щоб у повідомленні всі поняття і судження мали однозначний характер, виключали багатозначність і невизначеність. Це не просто, оскільки в тексті треба досягти єдності змісту і словесної форми. Відомо, що зовнішньо однакові словесні конструкції можуть мати різний зміст і, навпаки, одну й ту саму думку можна висловити по-різному. Перше явище називають омонімією (робить можливим неправомірне ототожнення об'єктивно різного), друге - синонімією (помилкове розрізнення тотожного). Ототожнення різноманітних понять зумовлює одну з найхарактерніших логічних помилок у науковому тексті - підміну понять. Сутність цієї помилки полягає в тому, що замість одного поняття і під його впливом використовують інші поняття. Така підміна може бути як несвідомою, так і навмисною. Відміна понять означає підміну предмета опису.

Закон протиріччя - це якісна визначеність речей і явищ, відносна стійкість їх властивостей. Відображаючи цей бік дійсності, закон протиріччя вимагає, щоб у процесі розмови не використовували суперечливі твердження. Згідно з цим законом не можуть бути одночасно істинними два висновки, один з яких щось стверджує, а другий заперечує те саме.

Для наукового дослідження закон протиріччя має велике значення. Його свідоме використання допомагає виявити й усунути суперечності в поясненні фактів і явищ, виробити критичне ставлення до будь-яких неточностей та непослідовностей в отриманій інформації. Цей заков найчастіше використовують у доказах, якщо встановлено, що одне із суперечливих суджень істинне. Звідси випливає, що друге судження помилкове. Виявлення суперечності є вагомим аргументом проти будь-яких необґрунтованих тверджень.

Закон виключення третього в науковій діяльності стверджує, що з двох суперечливих суджень одне помилкове, а друге - істинне. Третього варіанта не може бути. Цей закон не діє щодо протилежних суджень, якщо кожне з них не просто заперечує інше, а повідомляє додаткову інформацію. Для наукової діяльності важливість цього закону полягає в тому, що, по-перше, він вимагає додержання послідовності у викладенні наукових фактів і не припускає суперечностей, по-друге, потребує від дослідника чітких, певних відповідей, зазначає неможливість пошуку чогось середнього між ствердженням і запереченням того самого. Формування важливої вимоги від наукового працівника полягає у тому, що не можна відходити від визнання одного з двох суперечливих суджень і шукати щось трете між ними. Якщо одне з них визнано істинним, то друге є помилковим, а третього твердження немає.

Сутність закону достатньої підстави полягає у вимогах доказовості наукових висновків, обґрунтованості суджень. Згідно з цим законом судження, що використовуються в науковій роботі, перш ніж бути прийнятими за істину, мають бути обґрунтованими, тобто необхідно мати достатні підстави, які підтверджують істинність і правомірність висловлювання.

Значна частина наукової інформації має характер вихідних суджень, тобто суджень, які не отримано через безпосереднє сприйняття будь-яких фрагментів дійсності, а одержано з інших суджень, які нібито вилучено з їх змісту. Логічним засобом одержання таких вивідних знань і є умовивід (розумова операція, за допомогою якої з деякої кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов'язане з вихідним). Усі умовиводи класифікують на індуктивні (використання загальних наукових положень під час дослідження конкретних явищ) і дедуктивні (сукупність пізнавальних операцій від часткових положень до загальних). Узагальнюючи накопичений емпіричний матеріал, індукція готує підґрунтя для висунення передбачень про причину досліджуваних явищ. А дедукція, теоретично обґрунтовуючи отримані індуктивним шляхом висновки, змінює їх гіпотетичний характер і перетворює на достовірне знання.

Отже, дотримання логічних законів і правил забезпечує високий професійний рівень й ефективність впровадження наукового дослідження.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >