Фермерські господарства у сільському туризмі

Нормативно-правові основи туристичної діяльності фермерських господарств

Сільський туризм є одним із засобів збільшення джерел доходів сільського населення та компонентом комплексного розвитку сільських територій і сільської інфраструктури. Сільський туризм може стати стратегією подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому, в країнах, які розвиваються, сільський зелений туризм підтримується і заохочується державою, доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений, а суб'єкти, які надають послуги в цій сфері, отримують всілякі преференції, у тому числі і податкові. Основою в організації відпочинку на селі виступає сільська сім'я, яка проживає в селі, здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, і побічну, - з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпеченням відпочивальників житлом, харчуванням, ознайомленням з місцевою культурою і традиціями.

Вивчаючи теоретичні дослідження вчених у сфері сільського туризму, слід зазначити, що цілий ряд авторів давав опис сільського зеленого туризму, його сутності та актуальності для України, проте сам термін "сільський туризм" не знайшов свого відображення у їх працях. Між фахівцями в сфері туризму ще й досі тривають дискусії щодо таких понять як сільський туризм, екотуризм, агротуризм, зелений туризм, фермерський туризм, екоагротуризм.

Також слід зауважити що багато авторів розуміють одне і теж під різними поняттями. На даний час нормативною базою для сільського зеленого туризму є закон України "Про туризм" від 18.11.2003 р. № 1282-IV та "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. № 742-IV, постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. № 297 "Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)".

Закон України "Про сільський аграрний туризм" визначає загальні правові, організаційні, соціально-економічні засади сільського аграрного туризму.

Стаття 1. Основні терміни та поняття. У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:

сільський аграрний туризм - вид туризму, який передбачає тимчасовий виїзд особи з місця проживання в сільську місцевість в оздоровчих, пізнавальних чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності;

агротуристична діяльність - діяльність особистого селянського господарства чи фермерського господарства, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, спрямована на задоволення потреб туристів та надання їм агротуристичних послуг;

агротуристичні послуги - послуги з тимчасового розміщення, харчування, в тому числі з використанням продуктів власного виробництва, майна особистих селянських господарств, фермерських господарств з метою рекреації, тимчасового розміщення (проживання) туристів, ознайомлення з традиційними формами господарювання та сільським способом життя;

сільська садиба - розташований в сільській місцевості та пропонований для тимчасового розміщення туристів житловий будинок з земельною ділянкою, в якому постійно проживає сільський господар та/або члени його родини, що належить на праві власності сільському господарю або будь-кому з членів родини, які постійно проживають разом з ним. Сільські садиби повинні відповідати протипожежним, санітарним та іншим вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами України для сільських будинків;

сільський господар - член особистого селянського або фермерського господарства, який здійснює господарську діяльність з використанням земельних ділянок та майна, що їм належать на правах власності або оренди відповідно до законодавства України;

суб'єкти агротуристичної діяльності - особисте селянське господарство, фермерське господарство, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, фізичні особи - споживачі агротуристичних послуг.

Стаття 2. Законодавство України про сільський аграрний туризм. Законодавство України про сільський аграрний туризм складається з Конституції України, цього Закону, законів України "Про особисте селянське господарство", "Про фермерське господарство", "Про туризм", інших актів законодавства України.

Стаття 3. Особливості агротуристичної діяльності. Агротуристична діяльність не відноситься до підприємницької за умови, якщо кількість ліжко-місць у сільській садибі, що пропонуються для тимчасового розміщення туристів, не перевищує дев'яти. Суб'єкти господарювання, які надають послуги у сфері сільського аграрного туризму, можуть реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, створені членами особистого селянського господарства, фермерського господарства, можуть надавати агротуристичні послуги.

Суб'єкти агротуристичної діяльності укладають договір на агротуристичне обслуговування відповідно до чинного законодавства. Агротуристичні послуги можуть надаватися без укладення договору в письмовій формі у разі надання агротуристичних послуг за умови досягнення сторонами згоди з усіх питань, або надання агротуристичних послуг безоплатно.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста визначається відповідно до законодавства України, якщо договором про агротуристичне обслуговування не передбачена інша відповідальність.

Стаття 4. Державна підтримка агротуристичної діяльності.

Державна підтримка суб'єктів агротуристичної діяльності здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм розвитку сільського аграрного туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку сільського аграрного туризму визначається відповідно до чинного законодавства України. Заходи з розвитку сільського аграрного туризму є невід'ємними складовими загальнодержавних та місцевих програм соціально-економічного розвитку. Реалізація програм розвитку сільського аграрного туризму здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, інших джерел фінансування, незаборонених законодавством України.

Стаття 5. Регулювання у сфері сільського аграрного туризму. Державне регулювання у сфері сільського аграрного туризму здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, а також інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до закону.

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері сільського аграрного туризму належать:

- реалізація державної політики у сфері сільського аграрного туризму;
- розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних і державних цільових програм у сфері сільського аграрного туризму;
- розробка і затвердження в межах своїх повноважень нормативно-правових актів у сфері сільського аграрного туризму;
- координація діяльності органів виконавчої влади у сфері сільського аграрного туризму;
- вирішення інших питань у сфері сільського аграрного туризму відповідно до закону.

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики у сфері сільського аграрного туризму належать:

- внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері сільського аграрного туризму;
- участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і державних цільових програм у сфері сільського аграрного туризму;
- здійснення державного регулювання у сфері сільського аграрного туризму;
- розроблення та затвердження відповідно до закону нормативно-правових актів, норм і правил у сфері сільського аграрного туризму;
- вирішення інших питань у сфері сільського аграрного туризму відповідно до закону.

Стаття 6. Прикінцеві положення. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2011 р. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють в частині, що не суперечать цьому Закону.

Разом з тим ряд Законів України потребують внесення змін та уточнень відповідно до прийнятого Законну:

1. у законах України "Про особисте селянське господарство" та "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність" слова "сільський зелений туризм", вжиті в усіх відмінках, замінити словами "сільський аграрний туризм"у відповідних відмінках;
2. у статтях 4 та 6 Закону України "Про туризм" слово "сільський", вжите в усіх відмінках, доповнити словом "аграрний" у відповідних відмінках.

В умовах ринкової економіки важливим є збереження трудового потенціалу на селі. Однак за даними Держкомстату продовжують зберігатись негативні тенденції щодо зменшення чисельності зайнятого сільського населення. Так, у 2010 р. перебувало на обліку в центрах зайнятості 211750 осіб - безробітних, які проживають у сільській місцевості. Станом на 01.02.2010 р. навантаження на одне вільне робоче місце складало - 49 осіб. Остається найнижчою по галузях економіки зарплата в агропромисловому комплексі.

Сільськогосподарське виробництво, яке є основним видом діяльності особистих селянських, фермерських господарств, залежить від природно-кліматичних умов, характеризується нестабільністю цін на продукцію та доходів, що впливає на його інвестиційну привабливість.

Разом з тим, ведення агротуристичної діяльності додатково до основної сільськогосподарської, дає можливість особистим селянським, фермерським господарствам розширити сферу застосування праці у сільській місцевості, отримувати стабільний дохід, що, в свою чергу, сприяє підвищенню життєвого рівня сільського населення.

В Україні налічується близько 1000 агроосель, які протягом року приймають туристів, в тому числі із закордону. Разом з тим потребують законодавчого забезпечення питання щодо визначення загальних правових, організаційних соціально-економічних засад, пов'язаних із здійсненням агротуристичної діяльності особистих селянських та фермерських господарств у сфері сільського аграрного туризму, залучення сільськогосподарських кооперативів до цього виду діяльності.

Сільськогосподарське виробництво, яке є основним видом діяльності в сільській місцевості, залежить від природно-кліматичних умов, характеризується нестабільністю цін на продукцію та доходів, що впливає на його інвестиційну привабливість. Ведення агротуристичної діяльності додатково до основної-сільськогосподарської дає можливість особистим селянським та фермерським господарствам, сільськогосподарським обслуговуючим кооперативам розширити сферу застосування праці, отримувати стабільний дохід, що, в свою чергу, сприяє підвищенню життєвого рівня сільського населення.

Однак, оскільки в законодавстві відсутнє визначення сільського аграрного туризму, умов впровадження агротуристичної діяльності, у осіб, які хочуть започаткувати таку діяльність виникає ряд проблем, зокрема, з контролюючими органами. Неможливим є також вирішення питання надання державної підтримки особистим селянським та фермерським господарствам, сільськогосподарським обслуговуючим кооперативам для ведення агротуристичної діяльності.

В зв'язку з вищезазначеним особисті селянські, фермерські господарства або не можуть займатись агротуристичною діяльністю, або ця діяльність дуже обмежена.

В діючому законодавстві немає єдиного визначення виду туризму, який передбачає тимчасовий виїзд особи з місця проживання в сільську місцевість в оздоровчих, пізнавальних чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності. Це ускладнює діяльність особистих селянських, фермерських господарств, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яка потребує врегулювання.

Існуюча законодавча база як спосіб врегулювання проблеми не може бути прийнятним, оскільки потребує вдосконалення. Іншим альтернативним способом досягнення встановлених цілей є внесення змін окремо до кожного із законів України "Про особисте селянське господарство", "Про туризм", "Про фермерське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію".

Однак такий спосіб також не може бути прийнятним, оскільки діяльність у сфері сільського аграрного туризму суб'єктів агротуристичної діяльності має спільні засади та цілі, і проблему необхідно вирішувати комплексно, по всіх законодавчих актах з метою одночасного застосування змін в законодавстві.

Також визначаються особливості діяльності у сфері аграрного туризму, зокрема, умови, за яких діяльність з надання послуг у сфері аграрного туризму не відноситься до підприємницької. Взаємовідносини між суб'єктами агротуристичної діяльності, їх відповідальність визначаються договором на агротуристичне обслуговування.

Для сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні і наближення його до стандартів ЄС необхідно: упорядкувати нормативно-правову базу прийняттям Верховною Радою закону прямої дії "Про сільський зелений туризм" та Постанови Кабінету Міністрів з питань стандартизації його діяльності "Послуги туристичні. Туризм сільський зелений. Основні вимоги"; на основі Програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні:

1) розробити регіональні програми розвитку; визначити методологію розроблення та впровадження моніторингу досягнення цільових показників зазначених програм на регіональному та загальнодержавному рівнях;
2) створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського зеленого туризму; вивчити потребу ринку послуг сільського зеленого туризму і створити в системі навчальних закладів різного рівня курси перепідготовки кадрів для цієї сфери туризму;
3) створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення сфери сільського зеленого туризму;
4) делегувати Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, як органу фахового і громадського самоврядування, повноваження щодо розробки та впровадження загальноукраїнських стандартів сільського зеленого туризму, а також здійснення зовнішнього незалежного моніторингу державної та регіональних програм розвитку сільського зеленого туризму.