< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Найважливіші геоекологічні проблеми в Україні та причини їх виникнення

Розглянемо сучасну геоекологічну ситуацію в Україні, яка формується під впливом закономірностей розвитку природи і суспільства в процесі природокористування. Вона відображає характер наслідків впливів у системі "природа — господарство — населення" і має три складові: природну, соціальну й господарську. Сутність природної складової екологічної ситуації розкривається за допомогою таких умов*26:

*26: {Гавриленко О.П. Основи екології та безпеки життєдіяльності: Навч. посіб. – К.: Ніка-Центр, 2004. – С. 19.}

  • — якісні та кількісні показники стану довкілля й окремих його компонентів;
  • — накопичення й міграція речовин техногенного походження;
  • — поява несприятливих природних і природно-техногенних процесів.

Соціальна складова екологічної ситуації в Україні визначається характером формування нової якості умов життя населення, погіршенням умов життя та стану здоров'я в результаті інтенсивного техногенного впливу на середовище. Господарська складова екологічної ситуації — це стан розвитку виробництва, який на сьогодні для України є головним еколого-формувальним фактором.

Нинішня геоекологічна ситуація в Україні кризова; вона формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Найважливішими екологічними проблемами в сучасній Україні є:

  • — проблема мінерально-сировинних ресурсів: вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності та погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин та ін.;
  • — зміна структури та складу Ґрунтово-земельних ресурсів у результаті господарської діяльності людини: вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); зменшення родючості ґрунтів унаслідок вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;
  • — забруднення та зменшення запасів поверхневих І підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства;
  • — забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.;
  • — зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміна в його генофонді;
  • — порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення, переміщення та просторового розподілу забруднень залежно від ландшафтно-геохімічних умов території;
  • — погіршення соціально-екологічної ситуації: зміна середовища проживання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.

Перераховані проблеми є наслідками суспільно-природної взаємодії, тому їх потрібно розглядати як важливі фактори, що зумовлюють екоситуацію на території України. За специфікою територіальної структури виробництва визначено низку регіонів, де ця ситуація є надзвичайно складною внаслідок забруднення або порушення всіх компонентів. До територій з найбільш гострою екоситуацією належать зона радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму і на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо складні питання щодо забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель під час гірничих розробок, що спричинюють деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, зокрема великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Однією з найсерйозніших проблем є радіоактивне забруднення території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн га становлять сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн га — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилися екологічні проблеми, зумовлені осушенням земель та їх інтенсивним використанням у сільському господарстві. Це ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке зниження вмісту гумусу на осушених торфоболотних ґрунтах, забруднення ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Унаслідок великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі виникла складна екоситуація, яка ще більше посилилася у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС. Навколо осушених територій нині формується зона несприятливого екологічного впливу, що простягається у радіусі двох — трьох кілометрів, перевищуючи у 4—5 разів площу осушення. На одній четвертій мільйона гектарів піщаних ґрунтів урожайність картоплі зменшилася на 18, льону — на 22, озимого жита — на 27 %*27.

*27: {Барановський В А. Екологічний атлас України. — К.: Географіка, 2000. — С. 24.}

Рівень ґрунтових вод улітку зменшився майже на один метр. Половина кількості малих річок пов'язана з меліоративними системами, що призвело до внутрішнього перерозподілу їх стоку, а іноді вода стала непридатною для споживання. Більше ніж удвоє скоротилася кількість болотних видів рослин. Порушилися умови відтворення дикої фауни, зменшилися площі мисливських угідь, знизився вилов риби у 5 разів, на значних площах висихає ліс тощо.

Несприятлива екоситуація склалася уздовж магістралей автошляхів, де спостерігається значне забруднення ґрунтів важкими металами, канцерогенами, нафтопродуктами. Ділянки впродовж магістралей нафто- і газопроводів належать до територій потенційного хімічного забруднення (можливі аварійні ситуації).

Територія Донецького вугільного басейну освоєна давно й дуже інтенсивно. Поєднання вугледобування і підприємств важкої промисловості зумовило складну екологічну ситуацію (забруднення атмосфери, комплексне порушення земель гірничими розробками та ін.). Сільськогосподарські землі, розташовані поблизу промислових центрів (приміське господарство з високим рівнем хімізації), використовуються досить інтенсивно і мають ознаки деградації. Надзвичайно важливим є питання втрати продуктивності земель за рахунок наступу ареалів промислової й міської забудови на сільськогосподарські землі.

Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон характеризується одним із найвищих рівнів забруднення атмосфери, що є результатом впливу трьох промислових центрів, які мають великі обсяги шкідливих викидів і розміщені недалеко один від одного. У зоні їх впливу перебувають великі ділянки цінних сільськогосподарських земель. їх хімічне забруднення пов'язане не тільки з інтенсивною хімізацією сільського господарства, а й із промисловим забрудненням навколишнього середовища.

У південно-степовій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова внаслідок інтенсивного зрошення земель виникла критична екоситуація: тут відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води у зв'язку з внесенням великих доз мінеральних добрив та пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями. Нині це зона, на якій склалася досить несприятлива екологічна ситуація внаслідок забруднення морського узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.)" яке збільшується і може призвести до подальшого погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

У зв'язку з такою складною екоситуацією змінюються умови проживання населення, стан природних ресурсів, що негативно впливає на здоров'я людей. Як наслідок, наприклад, в Україні втрати національного продукту становлять 16—20 % і є одними з найбільших у світі. Це зумовлює актуальність і потребу дослідження екологічної ситуації з метою її поліпшення.

Використання системного підходу до аналізу й оцінювання екоситуації в Україні сприяло її картографічному моделюванню як єдиного цілого. Оскільки складові екологічної ситуації дуже різні й численні, розглянемо картографування тих частин, які можуть характеризувати суб'єктно-об'єктні взаємозв'язки в системі "суспільство — природа". До суб'єкта дослідження належить населення України, а до об'єкта — навколишнє середовище, що аналізується переважно як середовище життя населення. Для картографування якісного стану природної складової навколишнього середовища використовуються показники несприятливих природно-антропогенних процесів і явищ (ступінь охоплення ними території) та забрудненість природного середовища (хімічна й радіаційна), яка охоплює атмосферне повітря, природні води і ґрунти. З метою картографування антропогенно-техногенних компонентів екоситуації застосовують показники територіальної концентрації виробництва, господарської та демографічної освоєності території та ін. (рис. 1.5). При цьому не виключається вплив на гостроту екологічної ситуації інших компонентів навколишнього середовища.

У процесі еколого-картографічного оцінювання перерахованих компонентів зважали на такий принцип: якщо в деяких регіонах збігаються високі показники промислової, сільськогосподарської і демографічної освоєності території та забруднення природного середовища, то в них можливі умови для гострої екоситуації. З метою екологічної оцінки використали співвідношення вмісту в природному середовищі окремих забруднювачів з їх ГДК або розрахункових інтегральних ГДК, а за їх відсутності (особливо для природних і соціально-економічних процесів) — з фоновими або середніми для країни значеннями.

Щоб відобразити територіальну характеристику промисловості й сільського господарства, застосували коефіцієнт територіальної концентрації виробництва. Це співвідношення для адміністративного району та України загалом: валової продукції, основних виробничих фондів, кількості зайнятих у всіх галузях господарства. За допомогою середньозваженого арифметичного значення і середнього квадратичного відхилення визначено кількісну й якісну шкалу районування території: низька (інтегральний показник від 0 до 2), середня (2—10), підвищена (10—18), висока (18—26), дуже висока (понад 26). Високі й дуже високі зони концентрації виробництва характерні для Донецько-придніпровського регіону та переважної більшості обласних центрів України (див. рис. 1.5).

Як уже зазначалося, сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, і головною причиною цього є недбалість та нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу держави. Крім того, розрізняють такі основні причини погіршення екологічної ситуації в межах України:

  • — екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення;
  • — довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів, прискорена реалізація гігантських планів втручання у природне середовище;
  • — "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації;
  • — збільшення обсягу меліоративних робіт та їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій;
  • — відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо;
  • — використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, що давно потребують заміни.

Висока частка ресурсо- та енергоємних технологій, їх упровадження і нарощування найдешевшим способом — без будівництва очисних споруд;

  • — брак ефективних законів щодо охорони природного середовища та підзаконних актів для їх ефективної реалізації;
  • — немає постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення;
  • — надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура;
  • — різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою — аварією на Чорнобильській АБС, яка спричинила ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи;
  • — брак дійових економічних стимулів ресурсо- та енергозбереження;
  • — брак дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання у зв'язку з нанесенням шкоди довкіллю.

Після тривалої економічної кризи економіка України вже у 2000 р. мала тенденцію до зростання основних показників, але ще залишається деформованою структура промислового виробництва. У 2000 р. сукупна частка сировинних та енергоємних галузей становила майже 58 %, що з урахуванням збільшення цін на сировину й енергоносії загрожує економічній безпеці держави. Невід'ємними складовими сталого економічного та соціального розвитку країни на сучасному етапі є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності людини.

Територіальна концентрація виробництва в Україні


Вирізняють такі зони за гостротою екоситуації на території України: сприятлива, помірно сприятлива, задовільна, погіршена, напружена і катастрофічна. Перші три градації характеризують відносно сприятливі умови проживання населення. Межею сприятливих і несприятливих умов можуть бути вкрай тяжкі екологічні умови, коли спостерігаються певні негативні зміни в навколишньому середовищі, й випадки погіршення умов проживання населення. У процесі проведення природоохоронних заходів напруженість зменшується. Напруженій екоситуації властиві значні зміни ландшафтів, що недостатньо компенсуються, швидке погіршення умов проживання населення. Якщо дотримуватися природоохоронних вимог, цю ситуацію можна нормалізувати. Катастрофічна екоситуація характеризується незворотними змінами в природі, втратою природних ресурсів, різким погіршенням здоров'я населення та ін. Така ситуація склалася внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

За даними Державного комітету статистики України, щороку у повітря, водні та земельні ресурси України потрапляє від 60 до 100 млн т шкідливих речовин. Майже третина води, що надходить у поверхневі водні об'єкти, забруднена, п'ята частина шкідливих речовин, які потрапляють у довкілля зі стаціонарних джерел, надходить у повітряний басейн, дві третини утворених токсичних відходів осідають у навколишньому середовищі. У розрахунку на 1 км2 території країни в повітря викидається 9,7 т шкідливих речовин, а надходження токсичних відходів становить 4,9 тис. т, що перевищує показники розвинутих країн у кілька разів. Надходження забруднювачів у розрахунку на душу населення становить: в атмосферу — 119 кг, поверхневі води — 184, ґрунти та наземну поверхню — 998 кг.

У майбутньому з реалізації має бути виключено все, що екологічно небезпечно, навіть якщо це економічно вигідно. З цього приводу доцільно зазначити основні положення концепції екологічного розвитку та шляхи подолання глобальної екологічної кризи*28:

*28: {Реймерс Н.Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). – М.: Журнал "Россия молодая", 1994. – С. 268-280. }

  • — потрібно усвідомити, що людство — невід'ємна частина природи, яка повністю залежить від неї;
  • — природно-ресурсний та екологічний потенціали Землі й окремих її регіонів обмежені та остаточні;
  • — є припустимий максимум вилучення природних ресурсів та зміни екосистем як середовища життя;
  • — варто здійснювати попереджувальні, а не виправні дії; превентивні екологічні заборони мають визначатися попередньо до економічного вичерпання природних ресурсів або їх руйнування;
  • — необхідно створити соціально-економічний механізм гомеостазу в системі "людина — природа" за зразком "природа — товар — гроші — природа".
  • — слід регулювати чисельність населення з урахуванням того, що його оптимальна кількість на планеті становить 0,5— 1,0 млрд. осіб;
  • — прийнятними є лише "біосферосумісні" технології;
  • — варто визначити принцип розумної достатності в отриманні життєвих благ, відмовитися від споживчого способу життя;
  • — потрібно зрозуміти, що без збереження цілісності екосистем неможливе збереження живого;
  • — необхідно врахувати, що незначні впливи можуть перетворюватися на кумулятивні й ланцюгові інтеграції, що перевищують їх арифметичну суму.

Сучасний рівень природно-техногенної безпеки — одне з безпосередніх джерел загрози життю та здоров'ю населення. За даними ООН, у більшості країн світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків на суму 2—4 % у структурі валового національного продукту. В Україні лише щорічні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % від загального обсягу виробленого валового внутрішнього продукту.

Відповідно до оперативних підсумків роботи ДП НАЕК "Енергоатом", за І півріччя 2006 р. українські атомні станції виробили 45 346 млн кВт · год електроенергії, що на 411 млн кВт - год більше (на 0,9 %), ніж за І півріччя 2005 р. (44 935 млн кВт * год).

На території України розташовано 15 діючих блоків АЕС (у роботі — 9), 44 великі енергетичні об'єкти, понад 2500 об'єктів, на яких застосовуються отруйні речовини, мережа трубопроводів, у тому числі 830 км аміакопроводу, 6 тис. км нафтопроводів, 6,7 тис. км газопроводів. До потенційно небезпечних об'єктів належать 165 металообробних і машинобудівних заводів, 216 фабрик і заводів хімічної та легкої промисловості, 83 великі залізничні вузли, 7 гідроелектростанцій (ГЕС), 74 теплоелектростанції (ТЕС). У зонах імовірного зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживає майже 18 млн осіб, у зонах можливого катастрофічного затоплення — близько 2 млн. осіб.

На території України щорічно стається 140—150 техногенних аварій і катастроф регіональної та державної значущості. Орієнтовна їх структура така: аварії з викидами сильнодіючих отруйних речовин — 4 %; пожежі та вибухи —19,5; транспортні аварії —17,7; аварії на системах життєзабезпечення — 17,3; аварії на радіаційних об'єктах — 8,4; аварії на комунальних системах та очисних спорудах — 17,3; надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів — 15,8 %.

В Україні існують території з різними рівнями екологічної безпеки, а саме: звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним і після катастрофічним (реабілітаційним). Складною є проблема забруднення земель сільськогосподарського призначення агрохімікатами, зокрема, небезпечний фактор — наявність в їх спектрі стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зменшення загрози від яких для здоров'я людей і довкілля визнано пріоритетом світового рівня. Окреме питання становить широкомасштабне нафтохімічне забруднення довкілля, найчутливішими компонентами якого є підземні води і ґрунти зони аерації.

На сьогодні в Україні 133 зі 197 великих водозаборів розташовані у зонах наявних або потенційних джерел нафтохімічного забруднення. Найхарактернішими прикладами є міста Запоріжжя, Херсон, Біла Церква, Кременчук, Луцьк, Рівне. Нафтохімічного забруднення зазнали водоносні горизонти — джерела водопостачання понад 150 сільських населених пунктів. Загальна кількість територій забруднення підземних вод нафтопродуктами перевищує 100 тис. га, а забруднені площі перевищують 30 тис. га.

Екологічний стан більшості гірничодобувних регіонів України критичний. Основними факторами вияву екологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населених пунктів ґрунтовими водами, заболочування земель, забруднення шахтними водами водоносних горизонтів, сольове забруднення поверхневих і ґрунтових вод, утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо. За останні 10— 15 років в Україні набули розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що спричинило підтоплення як значних територій сільськогосподарського призначення, так і населених пунктів. Насамперед, ці процеси характерні для південно-східного та південного регіонів України, Криму, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >