< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Місце вікової психології в системі наук.

Уміння консультувати означає результативну реалізацію знань із вікової психології в практику педагогічної діяльності.

Окреслимо деякі вихідні проблеми, які пов'язують вікову психологію з іншими науками та галузями психології (загальна характеристика):

  • 1. Вікова психологія і філософія (вивчає сутність і структуру буття, джерела й можливості людського пізнання, основи його оцінювання, сенс життя, світоглядні та пограничні проблеми, основи різних наук):
  • 1) особливості повсякдення (кризові явища в психології вчителя та окремої дитини; домінування директивної педагогіки і демократизація школи; психологія професійного виживання в несприятливих соціально-економічних умовах; наукове знання і спрощений досвід багатьох громадян про навчально-виховний процес; психологія педагогічних стереотипів);
  • 2) пізнання навколишньої дійсності (директивна педагогіка і психологічні особливості діяльності вчителя-жінки, учителя-чоловіка; сенс життя і вміння самопізнання; особливості вікового світосприймання);
  • 3) доведення доцільності та правомірності використання навчально-виховних інноваційних технологій (філософія освіти та ефективність знання з вікової психології в практиці педагогічної діяльності; обґрунтування актуальності методів навчання і виховання; критичний аналіз досягнень вітчизняної психології про особливості вікового розвитку з метою виокремлення її наукових і прикладних перспектив);
  • 4) розробка методів прогнозування розвитку особистості та інші.
  • 2. Вікова психологія і загальна психологія (вивчає загальні закономірності розвитку психіки, методи її пізнання; є фундаментальною основою всіх галузей психологічного знання):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності, біографічний метод);
  • 2) структура психічного (особливості вікового розвитку пам'яті, мислення, уяви, волі, почуттів, здібностей тощо);
  • 3) природа психічного (можливості психіки, проблема обдарованості тощо) та інші.
  • 3. Вікова психологія і генетична психологія, або психологія роз витку (вивчає об'єктивні витоки психічних явищ, перспективи їх розвитку в умовах конкретних життєвих реалій):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експериментально-генетичний метод);
  • 2) динаміка психічних явищ (виникнення, становлення нових психічних механізмів);
  • 3) вікові особливості задатків, проявів творчої діяльності;
  • 4) вікова періодизація тощо.
  • 4. Вікова психологія і психогенетика (вивчає роль спадковості та середовища у формуванні психічних і психофізіологічних властивостей людини):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, близнюковий метод);
  • 2) співвідношення біологічного і соціального чинників;
  • 3) роль генотипу тощо.
  • 5. Вікова психологія і соціальна психологія (вивчає закономірності між особистісної взаємодії в групах та психологічні характеристики самих груп):
  • 1) .методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, опитування; соціометричне дослідження, парний рейтинг);
  • 2) між особистісна взаємодія в учнівському та педагогічному середовищах (вікові особливості учнів і створення оптимального соціально-психологічного клімату в класі; особливості вікового сприймання учнями учителів; соціальні, групові, індивідуальні ролі учнів і педагогів);
  • 3) соціальні впливи (організуючі та дезорганізуючі чинники групового впливу на окрему особистість);
  • 4) процес спілкування (індивідуальне спілкування та спілкування в групі);
  • 5) нормативна поведінка (типове і нетипове в поведінці; індивідуальні поведінкові прояви та їх тлумачення учнівською групою);
  • 6) установка (попередні учнівські та батьківські уявлення про вчителя та їх вплив на процес шкільного навчання; рівень залежності особистісної позиції від громадської думки класу);
  • 7) особистий приклад (вікові домагання та їх оцінка оточенням; формування під впливом оточення власних ідеальних образів для наслідування) тощо.
  • 6. Вікова психологія і диференційна психологія (вивчає індивідуальні та групові відмінності в психіці та їх вплив на становлення особистості):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);
  • 2) образ Я;
  • 3) самовизначення;
  • 4) індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер, здібності);
  • 5) перспективи індивідуального розвитку та інше.
  • 7. Вікова психологія і вікова фізіологія (вивчає особливості розвитку біологічних систем організму на різних стадіях онтогенезу):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент);
  • 2) анатомо-фізіологічні особливості (акселерація, ретарданція тощо) та психічний розвиток;
  • 3) вплив центральної нервової системи на діяльність і поведінку;
  • 4) статеві особливості, психічний розвиток тощо.
  • 8. Вікова психологія і психологія праці (вивчає психологічні проблеми трудової діяльності, зокрема інженерну психологію, наприклад: особливості мотивації в прийнятті певних рішень, взаємозв'язок між досвідом і новими знаннями, логіку побудови системи аргументації):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);
  • 2) природа психічного в трудовій діяльності;
  • 3) вікові особливості та ефективність трудової діяльності;
  • 4) вікові особливості та інформаційна взаємодія людини з технікою тощо.
  • 9. Вікова психологія і педагогіка (наука про виховання, його цілі, методи, засоби та організаційні форми; вивчає різнопланові процеси свідомого й цілеспрямованого впливу на становлення особистості):
  • 1) методи дослідження (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності);
  • 2) вікові та індивідуальні особливості;
  • 3) вікова періодизація;
  • 4) життєвий шлях особистості;
  • 5) обґрунтування системи вікового навчально-виховного впливу тощо.
  • 10. Вікова психологія і педагогічна психологія:
  • 1) інтегрована історія становлення як окремих галузей психологічного знання;
  • 2) методи дослідження (спостереження, експеримент, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності тощо);
  • 3) вікові та індивідуальні особливості;
  • 4) вікова періодизація;
  • 5) вікові психологічні закономірності в процесах навчання і виховання (співвідношення навчання, виховання та психічного розвитку);
  • 6) вікові особливості суб'єктів навчально-виховного впливу та психологія педагогічної діяльності тощо.

Вікова психологія пов'язана також з іншими психологічними галузями (медичною, спеціальною, порівняльною, спортивною, тендерною, психогігієною, історією психології тощо), однак це не позбавляє її права на свій предмет дослідження.

Відсутність у вчителя конкретних знань про віковий розвиток дитини дезорганізує його професійну діяльність, робить її нестерпною, оскільки заздалегідь налаштовує на невдачі, ускладнює взаємовідносини з усіма суб'єктами навчально-виховного процесу.

Отже, місце вікової психології в системі наук визначається комплексом мепірдологічних функцій:

  • 1) теоретико-пізнавальної: пізнання психічної реальності, тобто з'ясування основних засад вікового розвитку особистості (закономірностей, чинників, умов);'
  • 2) прогностичної: формування різнопланових прогнозів у віковому та індивідуальному розвитку;.
  • 3) прикладної: вироблення практичних рекомендацій про шляхи реалізації наукових досягнень про віковий та індивідуальний розвиток;
  • 4) контрольної: співвіднесення новітніх наукових знань із практикою педагогічної діяльності;
  • 5) синтезуючої: систематизація знань інших наук про становлення особистості (філософії, педагогіки, соціології) та галузей психології (соціальної психології, експериментальної психології, психології індивідуальних відмінностей, історії психології тощо), тобто прикладна реалізація між предметних зв'язків з метою комплексного пізнання вікового та індивідуального розвитку.

Вимоги до проведення дослідження пов'язані з проблемою його якості, тому передбачають реалізацію системного підходу у вивченні психіки, тобто мають враховувати певний комплекс умов, оскільки отримана інформація може бути об'єктивною і суб'єктивною:

  • 1) вікові та індивідуальні особливості учнів;
  • 2) статеві відмінності учнів;
  • 3) особливості зовнішнього середовища (діяльність експериментатора, рівень розуміння учнями інструкції для виконання завдання, особливості взаємної робочої обстановки - сприятливої чи несприятливої, температурний та світловий режими в аудиторії);
  • 4) випадкові внутрішні (фізіологічні - стан здоров'я, втома, відчуття ситості, голоду тощо, психологічні - адаптація, мотивація, емоції, особливості навчання тощо) і зовнішні, зокрема технічні, коливання (результативність роботи апаратури, обчислювальної техніки тощо);
  • 5) налаштованість учнів на співпрацю;
  • 6) побудова програми дослідження (її зваженість, аргументованість, системність, доцільність);
  • 7) збір емпіричної інформації для перевірки гіпотези;
  • 8) кількісний та якісний аналіз отриманих даних (систематизація, класифікація, факторизація тощо);
  • 9) необхідність прикладного змісту досліджень (фундаментальність і прогностичність).

Будь-яке дослідження, головним принципом якого є об'єктивність, має бути спрямоване на отримання додаткової інформації про віковий розвиток, яка конкретизує становлення особистості на окремо взятому віковому етапі, уникає деклараційних заяв про психологію дитини, які лише ускладнюють пізнавальну ситуацію.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >