ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУЧЕНЬ

• 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:
• 1) -ться вимовляється як [ц': а]:

[ли^естуйец': а] - орфографічно листується; [учац': а] -учаться; [гн'івайуц': а] - гніваються; [обури^ец': а] - обуриться;

2) -шся вимовляється як [с': а]:

[зв'ітуйес': а] - звішуєшся; [в'ітайес': а] - вітаєшся; [розписуйес': а] - розписуєшся;

3) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] - зважся;

[не" ур'із'с'а] - не вріжся;

4) -чся вимовляється як [ц': а]:

[не^и морбц': а] - не морочся;

5) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[кри^свор'і'з'ц'і] - Криворіжжі; [запороз'ц'і] - запорожці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н(ий) ■> [пройізний] - проїзний; контраст + н(ий) -> [контрасни'й] - контрастний; баласт + н(ий) -> [баласни^сй] - баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш'іс: от] - шістсот; [ш'ізде^ис^,ат] - шістдесят; [пре^изи^еден^,с^,ки^сй] - президентський; [агенство] - агентство; [інте^ил'іген^,с'кий] - інтелігентський.

Увага!

У словах [пе^истлйвий], [хвастливий], [ви^епускнйй] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]:

[здружйти^вс'а] - здружитися;

[здрауни^ец'а] - здравниця;

[спри^еймати] - сприймати;

[спрац'увати^вс'а] - спрацюватися;

[страйкувати] - страйкувати;

[страховий] - страховий.

ВИМОВА СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляеться [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[іде^иал'но] - ідеально идеально [ідейа] - ідея идея

• 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.
• 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]:

[те^инден'ц'ійа] - тенденція; [пе^ир'іоди^езац'ійа] - періодизація; [се^ирти^еф'ікат] - сертифікат.

АКЦЕНТУАЦІЙНІ НОРМИ

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в одно-кореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки-збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного мовлення.

Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

Правильно Неправильно

безпристрасний безпристрасний

безрозмірний безрозмірний

Запам'ятайте!

Слово просити вживається з двома наголосами: прошу-у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу - у значенні "запрошую, будь ласка".

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ

Лексичні норми регааментують правила слововживання. їх фіксують насамперед словники: "Словник української мови" в 11-ти томах (1971-1980), "Новий тлумачний словник української мови" (1998), "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (2001), "Український орфографічний словник" (2002), "Російсько-український словник ділового мовлення" (автор Шевчук С. В., 2002).

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

• - незнанням точного лексичного значення слова, наприклад: Часопис "Вечірній Київ" відсвяткував свій ювілей. Часопис - періодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал. Отже, у цьому реченні слід вживати слово газета, а не часопис;
• - невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови, яке є "одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову"⁶.