< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання майнових відносин у галузі освіти

Майнові відносини відіграють велике значення у діяльності навчальних закладів. Для надання освітніх послуг ліцензійні умови висувають вимогу наявності певної матеріально-технічної бази, відносини власності опосередковують можливість надання самої освітньої послуги.

Майнові відносини у сфері освіти виникають між освітніми закладами та іншими господарюючими суб'єктами (зокрема іншими закладами освіти) та між такими закладами і фізичними особами (наприклад, учнями, студентами). Залежно від їх суб'єктного складу згадані відносини регулюються нормами цивільного або господарського права відповідно.

У структурі законодавства, яке врегульовує майнові відносини, що складаються за участю навчальних закладів можна виділити дві частини: 1) загальні нормативно-правові акти, що регулюють відносини власності за участю всіх юридичних осіб (наприклад, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та інші); 2) спеціальні нормативні акти, що визначають специфіку регулювання майнових відносин за участю закладів освіти (наприклад, Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту" тощо).

Ключовим для розгляду даної теми є поняття "правовий режим майна" навчального закладу. Під ним зазвичай розуміють встановлені правовими засобами порядок і умови придбання (привласнення) майна, здійснення навчальним закладом повноважень з володіння, користування і розпорядження ним, функцій управління майном, а також його правової охорони. Зміст правового режиму залежить від правових підстав придбання майна, його складу, форми власності та інших речових прав, порядку погашення його вартості, а також підстав і порядку припинення прав на це майно. Встановлення правового режиму, крім того, пов'язане із регулюванням таких питань як система оподаткування, система здійснення обліку тощо.

Чинниками, що мають найбільший вплив на правовий режим майна навчального закладу є: 1) вид речових прав на означене майно (право власності чи похідні від нього правові титули), 2) вид майна, оскільки окремі речі мають свій специфічний правовий режим (наприклад, земельні ділянки, нерухомість, цінні папери, об'єкти права інтелектуальної власності тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються у їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів [2].

Специфіка майнових відносин за участю освітніх закладів визначається спеціальними нормативними актами. Так, відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності [125]. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Слід зауважити, що мають місце відмінності у правовому режимі майна освітніх закладів державної та комунальної форми власності з одного боку та приватної - з іншого.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про вищу освіту" за вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно [75].

Майно, що закріплене за вищим навчальним закладом державної або комунальної форми власності, а також доходи від використання цього майна належать вищому навчальному закладу на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визначається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням [2].

Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

Слід, водночас, зважати, що державному ВНЗ надано право здійснювати діяльність, що дає дохід, прибуток від якої і придбане за її рахунок майно надходять в його самостійне розпорядження і обліковуються на окремому балансі. Крім цього державному ВНЗ належить право власності на грошові кошти, майно й інші об'єкти власності, передані йому фізичними і юридичними особами у формі дарунку, пожертвування або за заповітом, на продукти інтелектуальної і творчої праці, що є результатами діяльності ВНЗ, а також на придбане на доходи від власної діяльності майно [180, с. 136-137].

Водночас, пункт 1.8 Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженого спільним Наказом МОН України, Мінекономіки України, та Мінфіну України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 передбачає, що матеріальні цінності, майно навчального закладу, придбане або створене за рахунок коштів, отриманих від платних освітніх послуг, належить навчальному закладу на правах, визначених чинним законодавством, та використовується ним для виконання своїх функціональних повноважень [66]. Вбачається, що для державних закладів такими правами є, все ж таки, оперативне управління.

З метою забезпечення діяльності вищого навчального закладу державної форми власності його засновник може передавати у користування та оперативне управління закладу об'єкти права власності (споруди, будівлі, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно споживчого, соціально-культурного та іншого призначення), що належать засновникові на правах власності.

Однак П. В. Нестеренко зазначає, що відсутність у цивільному законодавстві України чіткого закріплення речових прав, на яких державний ВНЗ володіє майном, отриманим як від засновника, так і від провадження дозволеної законом підприємницької діяльності, нівелює можливість захисту майнових прав та інтересів вказаного суб'єкта, оскільки держава як засновник може вилучити у випадках, передбачених законодавством, майно, яке належить ВНЗ на праві оперативного управління [173, с. 17].

Слід зауважити, що ліцензійними умовами до навчальних закладів висуваються певні вимоги щодо рівня матеріально-технічного забезпечення навчального процесу. Зокрема, ВНЗ, заклади профтехосвіти, загальноосвітні навчальні заклади, заклади позашкільної освіти та ін. повинні бути повністю забезпечені приміщеннями (кабінетами, лабораторіями, класами, оснащеними засобами навчання, дидактичними матеріалами тощо) [22-26]. Для ВНЗ також встановлюється вимога забезпечення студентів гуртожитком не менше 70 % від потреби, наявності пунктів харчування, спортивного залу, стадіону або спортивного майданчика, медичного пункту, встановлюється норматив забезпеченості робочими комп'ютерними місцями тощо [22]. Вказане майно повинно належати навчальному закладу на підставі права власності, похідних від нього правових титулів (напр. оперативного управління) чи оренди (договір має бути укладений принаймні до кінця терміну дії ліцензії). Система вимог матеріально-технічного забезпечення є диференційованою і з нею варто ознайомитися окремо стосовно кожного навчального закладу.

Окремі аспекти майнових відносин вищих навчальних закладів державної форми власності врегульовує Положення про державний вищий навчальний заклад, затверджене постановою КМ України № 1074 від 5 вересня 1996 р. Відповідно до абз. 8 п. 18 вказаного Положення отримання або придбання нерухомого майна та обладнання, необхідних для провадження освітньої діяльності, згідно з установленими нормативами належить до компетенції державних органів управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають вищі навчальні заклади. Вищий же навчальний заклад, відповідно до абз. 5 п. 20 Положення несе відповідальність за дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна [35].

Вказане положення також містить цілий розділ "Планування і фінансування діяльності вищих навчальних закладів, майнові відносини", що включає пункти з 77-го по 87-ий.

Розпорядником майна і коштів вищого навчального закладу є його керівник згідно п. 4 ч. 58 Положення. Він же, відповідно до ч. 59 несе відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого вищому навчальному закладу у користування та володіння.

Варто звернути увагу на специфіку правового режиму окремих видів майна навчальних закладів. До найбільш специфічних можна віднести об'єкти права інтелектуальної власності, що є особливо важливим для вищих навчальних закладів, які, як відомо, поєднують навчальну діяльність із науковою. Усі результати інтелектуальної, творчої діяльності людини отримали назву "об'єкти інтелектуальної власності", або "інтелектуальна власність", а правовий інститут, що їм присвячено, - "право інтелектуальної власності". Результатами інтелектуальної, творчої діяльності людини вважаються не предмети матеріального світу - речі, а ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, тобто нематеріальні об'єкти. Матеріальні носії, у яких містяться результати інтелектуальної, творчої діяльності не є об'єктами права інтелектуальної власності, вони є об'єктами речових прав, зокрема права власності.

Об'єкти права інтелектуальної власності

Рис. 4.1. Об'єкти права інтелектуальної власності (за класифікацією П. М. Цибульова [202, с. 17])

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами [205, с. 398].

При цьому слід звернути увагу на розподіл прав між роботодавцем (навчальним закладом) та безпосереднім творцем інтелектуальної власності. Об'єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві. Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Якщо об'єкт промислової власності створено у зв'язку з виконанням трудового договору, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця або іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право на частку інтелектуальної власності на зазначений об'єкт [188, с. 204].

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, відповідно до ст. 429 ЦК України, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Правовий режим нерухомості характеризується ускладненою оборотоздатністю, оскільки потребує здійснення певних процедур, пов'язаних з нотаріальним посвідченням і реєстрацією права власності та угод з нерухомістю. Правовий режим нерухомості, належної державним та комунальним навчальним закладам є ще більш обмеженим та ускладненим. Це зумовлено передусім тим, що таке майно за навчальним закладом лише закріплюється, однак залишається державною чи комунальною власністю. Водночас нерухомість (зокрема земельні ділянки) є одним із найцінніших активів навчальних закладів, тому їм варто приділити належну увагу.

Нерухомими речами є земля з багаторічними насадженнями, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення (мости, тунелі, шляхопроводи) тощо. Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення [205, с. 111]. Особливості вчинення нотаріальних дій щодо нерухомих речей встановлені в Законі України "Про нотаріат" [122].

Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що перебуває на території

України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, інших держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно (право володіння; право користування (сервітут), право постійного користування земельною ділянкою, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), право користування нерухомим майном строком більш ніж один рік); 3) обмеження речових прав [78].

Державний реєстр прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, про суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

Однією з характерних рис правового статусу освітнього закладу як юридичної особи є обов'язок здійснювати освітню діяльність, не спрямовану на систематичне одержання прибутку. Усі доходи від платної освітньої та підприємницької діяльності підлягають, як правило, направленню на відшкодування витрат, пов'язаних зі здійсненням навчального процесу, його розвитком та удосконаленням [197]. На необхідності законодавчого закріплення переважно некомерційного становища навчальних закладів (передусім вищих) наголошують також вітчизняні дослідники П. В. Нестеренко [173], В. В. Астахов [180].

При цьому слід ураховувати, що навчальні заклади бувають державної та недержавної форми власності. При цьому останні іноді взагалі реєструються у формі господарських товариств, що прямо вказує на їх підприємницьку спрямованість, їхня діяльність регулюється безпосередньо нормами господарського права. Щодо навчальних закладів державної та комунальної форм власності - вони можуть надавати платні освітні послуги, керуючись вищезгаданим Порядком надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, який, зокрема, передбачає доволі детальну регламентацію порядку встановлення вартості платних освітніх послуг на базі економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з їх наданням [66]. Таким чином, незважаючи на надання такими закладами платних послуг назвати означену діяльність підприємницькою не можна. Крім того, важливою ознакою є те, що засновник закладу не може одержувати прибутку від його діяльності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >