< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Історичне значення меркантилізму

Меркантилізм - перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики [1]. Погляди меркантилістів можна звести до таких основних положень: 1) багатством є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах, тобто воно уявлялося як нагромадження грошей; 2) виробництво створює лише передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати і розвивати; 3) безпосереднім джерелом багатства є сфера, де продукти перетворюються у гроші, тобто сфера обігу; 4) сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні; 5) джерелом багатства є лише зовнішня торгівля; 6) баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати [2].

Меркантилізм залишив глибокий слід у розвитку економічної думки і мав, особливо зрілий, історично прогресивний характер. Значення теорії "торгового балансу" полягало у тому, що вона давала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Меркантилізм став першою спробою наукового аналізу господарської діяльності [3].

Примітки

  • 1. Меркантилізм характеризується такими загальними ознаками: 1) об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела та сфера багатства; 2) багатство ототожнюється із золотими і срібними грошима та скарбами; 3) безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі, хоча його умови створюються у виробництві; 4) нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної економічної політики держави, яка бере під контроль зовнішню торгівлю.
  • 2. Найвидатніші представники меркантилізму: Томас Мен (1571-1641), Джеймс Стюарт (1712-1781), Антуан Монкретьєн (1575-1621), Жан-Батіст Кольбер (1619-1683).
  • 3. Позитивні наслідки меркантилізму: осмислення національної економіки як єдиного цілого; початок виокремлення економічної науки в самостійну галузь; започаткування спеціальної літератури економічного призначення; винайдення терміна "політична економія", який став назвою науки; збагачення економічної думки концепцією комерціалізації господарського життя, виявлення суттєвих закономірностей товарно-грошового обігу, кредитних відносин; постановка проблеми про економічну роль держави; подолання релігійних догм в економічній думці; використання і розвиток емпіричного методу дослідження; започаткування теорії міжнародної торгівлі, виявлення взаємозв'язку між зовнішньою торгівлею та внутрішнім економічним розвитком; усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого чинника стимулювання сукупного попиту.

Зародження економічної науки

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму. На мануфактурній стадії розвитку капіталізму меркантилізм перестає відігравати провідну роль, перш за все в Англії - найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються із сфери обігу в сферу виробництва.

За цих умов рекомендації меркантилістів не вирішували економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія вимагала обґрунтування капіталістичного виробництва, розробки нових категорій, таких, як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того буржуазія намагалась позбавитись жорсткого регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазні революції в країнах Європи, а насамперед в Англії, привели політичного панування буржуазії. Відбувається бурхливий розвиток промисловості.

З її розвитком з'явились нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який дедалі більше підпорядковував собі торговий. Виникла необхідність у формуванні нової економічної ідеології, яка б теоретично узагальнила та пояснила нові економічні процеси. Цю місію виконала класична політична економія [1], об'єктом дослідження якої стали матеріальне виробництво та об'єктивні закони економічного життя.

"Класики" перенесли теоретичні дослідження зі сфери товарного та грошового обігу до сфери виробництва, застосувавши для цього нові методологічні прийоми, які забезпечували достатньо глибокий науковий аналіз економічних явищ і процесів.

Примітки

Засновником класичної політичної економії вважається англійський дослідник Вільям Петті (1623-1687). Його економічні погляди викладені у працях: "Трактат про податки і збори" (1662), "Політична арифметика" (1662), "Дещо про гроші" (1682) та ін. Наукові пошуки привели Петті до розуміння, що багатство створюється працею в матеріальному виробництві, а торгівля тільки розподіляє його. Вперше проголосив джерелом багатства працю і землю, що стало його історичною заслугою. Всьому світу відома його знаменита фраза: "Праця - батько та найактивніший чинник багатства, а земля - його мати". Досліджуючи матеріальне виробництво, першим у Європі сформулював основні положення трудової теорії вартості. Основним джерелом вартості (багатства) він визнавав працю.

Родоначальником класичної політичної економії у Франції став П'єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714).

Великою заслугою Річарда Кантільйона (1680-1734) стало те, що він вперше розглядав суть підприємництва як господарської діяльності, спрямованої на одержання доходу. Підприємця вважав головним рушієм економіки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >