< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Права споживачів в Україні

Захист прав споживачів в Україні регламентується наступними нормативними актами.

  • 1) Конституція України.
  • 2) Цивільний, Адміністративний, Кримінальний кодекси України.
  • 3) Закони України.
  • 4) Постанови Кабінету міністрів України.
  • 5) Укази Президента України.
  • 6) Акти міністерств та відомств.
  • 7) Рішення органів місцевого самоврядування.
  • 8) Офіційне тлумачення законодавства в постановах пленумів Верховного Суду України.

Конституція України покладає основну відповідальність щодо захисту споживачів на державу: "Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів"1. Крім того, Конституція гарантує кожному, зокрема й іноземним громадянам та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах2, право: "...вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена" .

Відповідно до Конституції, держава повинна також сприяти розвитку ринкової конкуренції, не допускати зловживання монопольним становищем на ринку та неправомірного обмеження конкуренції4. Ці статті Конституції відбивають змішаний підхід до захисту прав споживачів, який містить як патерналістські елементи, так і норми засновані на правах споживачів.

Серед законів головним є Закон України "Про захист прав споживачів" (Додаток). Україна стала однією з перших країн Восточної Європи, яка прийняла Закон "Про захист прав споживачів" у 1991 році Чеська Республіка — у 1992 р., Польща — у 1990 р., Угорщина — у 1997 р., Болгарія — у 1999 р., Естонія — у 1994 р., Латвія — у 1997 р., Болгарія — у 1999 р., Естонія — у 1994 р., Латвія — у 1992 р., Литва — у 1994 р.

Теоретичним підґрунтям правового регулювання захисту прав споживачів слід визнати такі стержневі принципи:

  • — пріоритетність забезпечення безпечності та якості товарів та послуг;
  • — повнота та об'єктивність інформування про якість, склад та безпеку товарів;
  • — запобіжність заходів із захисту прав споживачів;
  • — обов'язковість сертифікації та декларування безпеки товарів та послуг;
  • — покладення на виробника (продавця) товарів та послуг повної відповідальності за якість та безпечність товарів та послуг;
  • — невідворотність відповідальності за порушення прав споживачів;
  • — компенсаційність шкоди, заподіяної здоров'ю та майну споживачів внаслідок реалізації неякісних та небезпечних товарів та послуг.

Закон України "Про захист прав споживачів" детально означує більшість юридичних термінів споживчого законодавства. Він означує основних суб'єктів у галузі захисту прав споживачів — виробника, продавця та споживача. Виробник та продавець означені, згідно з законом, як суб'єкти господарювання, що здійснюють, відповідно, виробництво товару (або зазначений як виробник товару на упаковці) та реалізацію товару або надання послуги за відповідним договором. Поняття та легалізований в Україні перелік суб'єктів господарювання міститься у Господарському кодексі України (ст. 55), згідно з якою, суб'єктом господарювання визнається учасник господарських відносин, що здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), що мають відокремлене майнота відповідають за свої зобов'язання в межах цього майна за винятками, визначеними чинним законодавством. Суб'єктами господарювання, таким чином, (ч. 2 ст. 55) визнаються тільки господарські організації (юридичні особи); фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність та легітимізовані як суб'єкти господарювання (мова йде про фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності або інакше приватних підприємців); структурні підрозділи та філії юридичних осіб із створенням юридичної особи та без такої форми.

Закон України "Про захист прав споживачів" визначає, що споживач — це фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Разом із тим, українське законодавство не дає однозначного означення тому, хто вважається споживачем. Відповідно до Закону України "Про електроенергетику" (стаття 1), не лише фізичні особи, а й суб'єкти господарської діяльності вважаються споживачами електричної енергії У Законі України "Про природні монополії" (стаття 1) споживачі означуються як фізичні, так і юридичні особи. Таке неоднозначне тлумачення поняття "споживач" є і в інших законодавчих актах, зокрема, у Законі України "Про телекомунікації". Отже, поняття "споживач" на практиці має подвійне тлумачення.

У параграфі 1 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" наведено сім основних прав споживачів:

  • 1) захист своїх прав державою;
  • 2) належну якість продукції та обслуговування;
  • 3) безпеку продукції;
  • 4) необхідну, доступну достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
  • 5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
  • 6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
  • 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

У параграфі 2 статті 4 цього Закону вказано на наявність у споживачів також інших прав, встановлених законодавством про захист прав споживачів.

Консьюмерз Інтернешнл проголошує наступні права споживачів:

  • 1) на безпеку товарів і послуг;
  • 2) на інформацію;
  • 3) на вільний вибір товарів і послуг;
  • 4) бути почутим;
  • 5) на компенсацію (заподіяної шкоди);
  • 6) на споживчу освіту;
  • 7) на задоволення основних потреб;
  • 8) на здорове довкілля.

Отже, необхідно розширити зміст прав споживача у статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" наступними правами: 1) на споживчу освіту; 2) на задоволення основних потреб; 3) на здорове довкілля (навколишнє природне середовище).

За своєю суттю законодавство про права споживачів поширюється на ринкові дії фізичної особи, що купляє або має намір купити продукцію або послугу для особистих потреб, що не пов'язані з підприємницькою діяльністю. Тому логічно вважати, що права споживачів мають ринковий зміст і є специфічною функцією ринку. Але саме гарантований законом зміст та обсяг прав споживачів є предметом захисту, що здійснюють державні уповноважені органи, неурядові громадські організації та суди. Саме через захист цих прав, а не через захист від окремих наслідків їх порушень може бути досягнута ціль законодавства про захист прав споживачів.

Загальні засади забезпечення права споживачів на якість та безпечність продукції встановлюється обов'язковими процедурами стандартизації сертифікації, що передбачена Законами України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 1.12.2005 №3164-ІУ, "Про стандартизацію" від 17.05.2001 року №2408-111, що вказують на обов'язок виробників та продавців товарів і послуг пропонувати та надавати лише послуги чи застосовувати процеси чи вводити в обіг продукцію вітчизняного або іноземного походження, які є безпечними для життя та здоров'я людини, для тварин, рослин, забезпечують захист національної безпеки, охорону довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній конкуренції

Усвідомлюючи загрозу здоров'ю підростаючому поколінню, нагальною стає проблема вирішення питань, що мають на меті:

  • — суттєве підвищення поінформованості споживачів про шкідливі властивості і наслідки вживання нездорової їжі, звернувши особливу увагу на просвіту молоді;
  • — сприяння формуванню в суспільстві культури споживання, включаючи здорове та збалансоване харчування;
  • — створення сприятливих умов для розвитку соціальної відповідальності бізнесу;
  • — стимулювання розробки, виробництва і маркетингу "здорових" харчових продуктів, переважно натуральних;
  • — посилення діяльності державного контролю та нагляду за виробниками і торговельними організаціями щодо надання споживачам всебічної інформації для прийняття рішення на користь вибору "здорової" їжі;
  • — надання всебічної допомоги в створенні національної політики в галузі раціонального харчування та підвищення якості життя людей.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >